2.1. Поняття латентної злочинності, її види

Дані про злочинність отримують зі статистичної звітності відповідних правоохоронних органів та судів. Проте, загальновідомо, що кримінальна статистика не відбиває повністю справжнього стану злочинності, оскільки не всі злочини, що вчинені, а також особи, які їх вчинили, реєструються відповідними державними органами. Незареєстрована частина злочинності створює так звану латентну злочинність. В юридичній літературі латентну, тобто приховану злочинність (від лат. lateens (lateentis) – прихований) визначають як сукупність злочинних діянь, що були реально вчинені, але не стали відомі органам кримінального судочинства і, відповідно, не відображені в офіційній статистиці та не дістали правової оцінки. Латентна злочинність часто розуміється як сукупність злочинів, які залишилися невиявленими, не відомими правоохоронним органам [6,с.9].

Цікавим є розуміння латентної злочинності, викладені Ю. Блувштейном та О. Добриніним. Вони вбачають суперечність (парадокс) у самому понятті латентності: факт злочину повинен знайти підтвердження через обвинувальний вирок суду, а для цього, він повинен бути відомим. Отже, за логікою, що невідоме, те і не злочин.

З цими формальними та, на мій погляд, досить непереконливими твердженнями важко погодитися. Латентна злочинність реально існує у суспільстві, негативно на нього впливає, тобто має свої наслідки. Звичайно, можна закрити очі, не звертати уваги на дійсний стан речей, створювати обстановку повного благополуччя, але нікому від цього краще не стане. Прихована злочинність буде і надалі існувати, глибоко укорінюючись в житті суспільства, з якою, накінець, уже неможливо буде боротися.

За способами утворення в кримінології традиційно розрізняють три види латентності: природну, процесуальну і штучну.

природна латентність – сукупність злочинів, про факт вчинення яких ні правоохоронним органам, ні представникам адміністрації підприємств, організацій і установ, ні окремим громадянам нічого невідомо. Про злочинну подію знають тільки винний та його спільники, не зацікавлені в розголошенні відомостей про це. Такі суспільно небезпечні діяння ретельно сплановані, замасковані (хабарництво, економічні злочини).

штучна латентність – злочини, які хоча і відомі посадовим особам, окремим громадянам, але ні ті, ні інші не повідомляють про них відповідні органи. Серед мотивів, які спонукають їх до цього є: прагнення приховати злочин, побоювання помсти з боку злочинця, небажання бути свідком у кримінальному процесі тощо.

процесуальна латентність – злочини, які стали відомі правоохоронним органам, але їх представник з різних міркувань не реєструє їх [4, с.46]. Даний різновид латентної злочинності найбільш шкідливий, оскільки окремі працівники апаратів органів внутрішніх справ, покликані за законом здійснювати повний і надійний статистичний облік злочинності, порушують зазначені вимоги. Тому достовірність статистичних даних про злочинність уже на регіональному рівні часто породжує сумніви.

Інколи окремо виділяють четвертий різновид латентної злочинності, який охоплюється поняттям «граничні ситуації» - група злочинів, інформація про які стала відома правоохоронним органам, але їх конкретний працівник, помилково, сумлінно помиляючись або не маючи достатньої професійної підготовки, дав неправильну юридичну оцінку діянню, не вбачив у ньому ознак складу злочину, у зв’язку з чим воно виявилося поза статистичним обліком [4,с.47].

У кримінології часто робляться спроби класифікації злочинів за рівнем (обсягом) латентності. Зокрема, виділяють: злочини з низьким рівнем латентності (наприклад, вбивство, розбій, грабіж, тяжкі тілесні ушкодження), які тяжко приховати; середній рівень латентності (злочини, вчинення яких не настільки очевидне, потерпілі не звертаються до правоохоронних органів за захистом порушених прав, але й не приховують факт злочину);злочини з максимальною латентністю, вчинення яких у більшості випадків відоме лише злочинцю і потерпілому, причому останній часто зацікавлений у приховуванні злочину з різних мотивів (шахрайство, хабарництво, статеві злочини). Такі злочини, з огляду на їх неочевидність і практичну «нульову» активність потерпілого, залишаються невідомими [5, с.48]. Заслуговує на увагу шкала, запропонована А.Акутаєвим, за якою першу групу складають злочини, латентність яких мінімальна і не перевищує 30 % (це умисні вбивства і тяжкі тілесні ушкодження). Більшість із них на думку автора потрапляють до офіційної статистики. До другої групи (з рівнем латентності 30-50 %) належать грабежі, злісне хуліганство. До третьої групи включені злочини з рівнем латентності 50-70 % (розкрадання чужої власності, посадові злочини).Четверту групу (латентність понад 70 %) складають такі злочини: хабарництво, дрібні крадіжки на підприємстві, підпали, зґвалтування, обман покупців тощо[4, с.89].