33

ВСТУП

В Україні, а також у більшості зарубіжних країн світу, на останні роки спостерігається зростання правопорушень та погіршення основних їх показників. Періоди деякої стабілізації злочинності або незначного її зниження, як правило, з невідворотністю змінюються зростанням і подальшим погіршенням її стану, рівня, структури і динаміки. За істотних розбіжностей у рівнях правопорушень в різних країнах першою і визначальною тенденцією в світі, що зберігається впродовж тривалого часу, є їх абсолютне та відносне зростання. Саме тому проблема боротьби з правопорушеннями є однією з найактуальніших не тільки для України, де вони загострились через тривалу економічну, фінансову, енергетичну і політичну кризу, але й для більшості країн світу.

Далеко не кожна людина має повне уявлення про правомірність своїх дій. Один керується здоровим глуздом, другий діє інтуїтивно, третій просто пригнічує свої бажання. Дотримуючись такої політики, і перший, і другий, і третій в рівній мірі може переступити закон, навіть не підозрюючи про це, згодом понісши за своє правопорушення юридичну відповідальність.

Мета курсового дослідження - систематизузувати, закріпити та розширити теоретичні знання, визначити та охарактеризувати правопорушення, їх склад та види, надати теоритичного підгрунтя для розкриття їх змісту та правильного вживання на практиці законодавства про правопорушення.

Робіт по даній темі існує безліч, тому говорити, що правопорушення мало вивчено, було б неправильно і безглуздо. Більшість авторів ідентичні в своїх дослідженнях і висновках, але є також і оригінальні думки і підходи. В своїй роботі я використала статті та підручники як сучасних дослідників, так і батьків юридичної науки. Офіційний сайт Міністерства внутрішніх справ України дав мені змогу порівняти стан злочинності за 2 останні роки.

В цій курсовій роботі я зіткнулася з рядом завдань:

• Дослідження поняття неправомірної поведінки та її значення в сучасній юриспруденції;

• Визначення складу правопорушення та характеристики його елементів;

• Розглянула види латентних злочинів, їх виявлення та наслідки;

• Розкрила передумови,що обумовлюють існування правопорушень;

• Висунула шляхи вирішення проблеми злочинності в Україні.

Об’єктом дослідження є склад правопорушення, його поняття та характеристика елементів, причини вчинення цих діянь суб’єктами правовідносин, латентні злочини як одні з небезпечних явищ, попередження злочинності, юридична відповідальність за скоєння неправомірного діяння та шляхи подолання злочинної поведінки в Україні.

РОЗДІЛ 1

1. Поняття правопорушення, його соціальна сутність

Діяльність людини складається із вчинків. Вчинок - головний елемент людських взаємин, у якому виявляються різні якості особистості, як хороші, так і погані, ставлення до проблем дійсності, до оточуючих людей. Кожен вчинок тягне за собою неминучі результати: зміни у відносинах людей, у їхній свідомості, він також тягне наслідки і для самого діючої особи. Вчинок завжди пов'язаний з певною відповідальністю людини за свої дії.

У сфері правових відносин вчинок може мати подвійне значення. Основну частину актів поведінки особистості складають вчинки правомірні,тобто відповідні нормам права, вимогам законів. Антиподом правомірного поводження є поводження неправомірне, тобто що суперечить нормам права. Неправомірне поводження виражається в правопорушення, як це випливає з самого терміна, актах, що порушують право, противних йому. Здійснити правопорушення – все одно, що «переступити» право.

Правопорушення є особливою різновидністю поведінки людей і інших суб’єктів суспільних відносин. Законом регулюються тільки вчинки людей, їх дії або бездіяльність. Не можуть регулюватися нормами права думки людей або певні риси характеру. Поза своїми діями, підкреслював К.Маркс, людина не існує для закону. Якщо ж закон карає за тенденцію, за образ думок, то він служить знищенню рівності людей перед законом, роз'єднує їх. Закони, які роблять головним критерієм не дії як такі, а образ думок діючої особи — це не що інше, як позитивні санкції беззаконня. Правопорушення — це, перш за все, діяння (дії або бездіяльність).

А. Венгеров вважає, що правопорушення — це поведінка у вигляді дії чи бездіяльності, яка має протиправний характер, спрямована на порушення заборон, невиконання обов'язків, передбачених нормою права.

Як було зазначено вище, правопорушення має протиправний характер та спрямоване проти різних інтересів, які охороняються державою, а саме: особистих, суспільних, державних та інших. Воно може спричиняти цим інтересам фізичну, майнову, моральну, соціальну, духовну шкоду.

Людина, у своєму поводженні може або дотримувати цих норм, або відступати від них. Однак, недотримання ряду соціальних норм викликає застосування різних санкцій у відношенні особи, що їх порушила. Застосування санкцій регламентується різними документами, прийнятими в даному суспільстві, з урахуванням його особливостей (національних, територіальних і ін.). У нашій країні санкції за порушення правових норм (правопорушення) визначаються Кримінальним Кодексом, Кодексом про адміністративні правопорушення, Цивільним Кодексом.

Таким чином, правопорушення – це соціально небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб’єкта (фізичної чи юридичної особи), яке передбачене чинним законодавством і за яке встановлена юридична відповідальність.

Правопорушення, як і будь-який інший акт соціальної поведінки, не виникає само собою, поза людиною. Воно завжди має свого матеріального носія – особу, котра відзначається свідомою активністю і свободою вибору варіанту поведінки. Тому ніякі зовнішні обставини не можуть бути причинами якогось, в тому числі протиправного, вчинку. Гегель писав: «Якщо людина посилається на те, що з істинної дороги її збили обставини, спокуси та ін., то цим вона хоче немов усунути від себе вчинок, але тим самим лише принижує себе до невільної істоти – істоти природи, тоді як насправді її вчинок є завжди є її власним вчинком, а не вчинком когось іншого, тобто не наслідком будь-чого поза цією людиною».

Отже, буде помилкою вбачати причини правопорушень у якихось обставинах соціального середовища, або конкретної життєвої ситуації. Конструкція такого причинно-наслідкового відношення по суті нехтує особою з її свідомістю і волею, відводячи їй тільки роль центральної ланки, яка пов’язує причину і наслідок.

Правопорушенню властиві такі ознаки:

1) має протиправний, неправомірний, характер, тобто супере­чить нормам права, чиниться всупереч праву, є свавіллям су­б'єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконання обов'язків, що випливають із нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;

2) є суспільно шкідливим (наприклад, прогул,) або суспільна небезпечним (посягання на життя людини). Суспільна шкідли­вість (проступок) і суспільна небезпечність (злочин) — основна об'єктивна ознака, що відрізняє правомірну поведінку від не­правомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в по­рушенні суб'єктивних юридичних прав і обов'язків або пере­шкоді їх виконанню, матеріальний — у заподіянні учаснику пра­вовідносин матеріальних або моральних збитків;

3) виражається в поведінці — протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, пере­конання, які зовні не виявилися, не визнаються чинним зако­нодавством об'єктом переслідування. Практика переслідування за інакомислення є виявом репресивної суті тоталітарного ре­жиму в державі;

4) має свідомо вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, пере­буває під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними ус­відомлено і добровільно. Відсутність свободної волі є юридич­ною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (ма­лолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються);

5) є винним. Правопорушенням визнається лише винне діян­ня, тобто дія, яка виражає негативне внутрішнє ставлення пра­вопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією (чи безді­яльністю) збитки суспільству і державі, містить вину. Вина — це психічне ставлення особи до свого діяння і його наслідків. Усі сум­ніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).

6) є кримінальним, тобто спричиняє застосування до право­порушника заходів державного примусу, заходів юридичної від­повідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного і матеріального характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян.