Література

1.Гайденко П.П. Прорыв к трансцендентному: Новая онтология XX века. – М.: Республика, 1997. – 495 с.

2.Кант И. Критика чистого разума. – М.: Эксмо, 2006. – 736 с.

3.Кант И. Критика способности суждения //Сочинения: В 6 тт. – М.: Мысль, 1966. – Т. 5. – С.161-529.

4.Кассирер Э. Натуралистическое и гуманистическое обоснование философии культуры //Кассирер Э. Избранное. Опыт о человеке. – М.: Гардарика, 1998. – С. 155-183.

5.Кассирер Э. Опыт о человеке. Введение в философию человеческой культуры //Кассирер Э. Избранное. Опыт о человеке. – М.: Гардарика, 1998. – С. 440-723.

6.Культурология: Учебное пособие /Составитель и ответств. редактор А.А. Радугин. – М.: Центр, 2001. – 304 с.

7.Лосев А.Ф. Самое само //Лосев А.Ф. Миф. Число. Сущность. – М.: Мысль, 1994. – С. 299 – 526.

8.Межуев В.М. Идея культуры. Очерки по философии культуры. – М.: Прогресс-Традиция, 2006. – 408 с.

9.Ницше Ф. Шопенгауэр как воспитатель //Сочинения: В 3-х тт. – Т.2. М.: REFL-book, 1994. – С. 35-131.

10.Сафрански Р. Хайдеггер: германский мастер и его время. – М.: Молодая гвардия, 2005. – 614 с.

11.Мартин Хайдеггер – Ернст Кассирер. Семинар //Фауст и Заратустра. – СПб.: Азбука, 2001. – 320 с.

12.Фихте Й. Г. Факты сознания //Соч.: В 2-тт. Т.II. – Спб.: Минфрил, 1993. – С. 619-770.

13.Хайдеггер М. О сущности истины //Разговор на проселочной дороге. – М., Высшая школа, 1991. – С. 8-27.

Summary

Dmytro Stetsko. Freedom as the problem of culture. The article examines the contradictive character of the role and the place of freedom of human being in culture (in particular, based on the material Davos Discussion between E. Сassirer and M. Heidegger). A thesis is substantiated that productive imagination is of fundamental importance and a mechanism of the realisation of freedom — freedom both of creating one’s own existence and creating culture.

УДК 37.013

© Микола Сидоренко

Буковинський державний медичний університет (м. Чернівці)

Цінності в контексті людського буття та культури

Стаття присвячена аналізові ролі та значення цінностей у людському житті та культурі.

Оскільки людина – самим фактом свого існування – виділена зі світу, то це змушує її диференційовано, вибірково ставитися до свого буття. Людина диференціює події свого життя за їх значимістю, дає їм оцінку, реалізує ціннісне ставлення до світу. Відомо, що цінністю для людини є все те, що має для неї певну значимість, особистісний або суспільний смисл. Ціннісне ставлення людини до світу і до себе лежить в основі ціннісних орієнтацій особистості. Для сформованої особистості, як правило, притаманні досить стійкі ціннісні орієнтації. Через це зрілі люди дуже повільно перебудовуються, навіть тоді, коли цього вимагають історичні обставини.

Слід відзначити, що вчення про цінності не відразу стало здобутком філософії, а лише після того, як вдалося “розмежувати” поняття буття і блага. Це, як відомо, зробив І.Кант, який протиставив сферу моральності сфері природи, а практичний розум – теоретичному розуму. Виокремлення феномену значення буття для людини й призвело до формування філософії цінностей. Як будь-яка реалія буття, що має життєво-смислове значення для людей, діяльність стає предметом не тільки об’єктивуючого теоретичного пізнання, а й ціннісної, духовно-практичної свідомості. Саме ціннісний підхід дозволяє обміркувати значення одержаних знань для людини і суспільства, розкрити зв’язок ціннісних і практичних аспектів пізнання та діяльності. Тому аксіологія є важливішим і завершальним розділом філософії, оскільки саме вона, з одного боку, торкається ціннісних основ людського світогляду, а з іншого – закладає концептуальні засади під такі аксіологічні дисципліни, як етика, естетика, філософська антропологія, культурологія тощо. Доречно зауважує Макс Шелер, що аксіологія намагається з’ясувати ordo amoris – порядок любові, відповідно до якого людина вибудовує свій унікальний шлях у світі, до чогось прагне і чогось уникає в нескінченному ланцюгу актів вільного вибору.

Ціннісна орієнтація має організуючий, регулюючий та спрямовуючий характер. Вона являє собою один із фундаментальних компонентів менталітету, що розкриває багатство людського буття. Він (менталітет) формується століттями з накопичених традицій, цінностей, уподобань, переконань і т.ін. Це глибинне, особистісне ядро людини, народу, котре детермінує ставлення до світу, свободу і відповідальність. Слід підкреслити, що сьогодні проблема цінностей вийшла за межі наукового та філософського людинознавства, ставши найвищою мірою життєвою проблемою, бо під сумнів поставлене саме існування людини та її цивілізації. Тому проблема цінностей має прямий вихід на глобальну проблематику сучасності. Цінністю для людини є все те, що постає для неї як благо, добро, краса і т.ін. й здатне задовольнити її потребу в самоствердженні та функціонуванні як родової істоти, спонукає до активності, надає її діям смислу й тому є виявом небайдужості, духовності та культури особистості. Йдеться про цінності матеріальні й духовні, прагматично-споживчі та соціально-політичні, пізнавально-інформативні та естетично-художні, абсолютні (вищі) та ситуативні (засоби), моральні, релігійні, безпосередні та опосередковані тощо. Інколи їх поділяють на базові, ключові, непересічні, тимчасові, індивідуальні, сімейні, національні, культурні, вселюдські. Зрозуміло, що різні історичні епохи та різні філософські системи накладали свій відбиток на розуміння природи цінностей, їх ролі та значення в житті людини. Вчення про цінності не відразу стало здобутком філософії. Виокремлення феномену смислу буття людини й призвело зрештою до філософії цінностей, до становлення аксіології як окремого розділу філософії.

З проблемою вищих цінностей і смислу життя пов’язана й проблема “екзистенційного вакууму”. В ньому опиняється людина, що заплуталась у цінностях або не знайшла їх. Цей стан особливо поширений у наші дні. Він пов’язаний із втратою смисложиттєвих цінностей, із невизначеністю смислу життя. Людина через це намагається “втекти” від реальності. Тому знаходить розраду в пияцтві, наркоманії, інколи навіть в антисоціальній поведінці чи суїциді.

Сучасні дослідники звертають особливу увагу на соціальні цінності. Взаємодія особистості та соціальних цінностей, на думку В.Ільїна та Ю.Кулагіна, призводить до того, що вони можуть бути реальними, а можуть мати й міфологічний характер. “На особистість систематично обвалюється лавина інформації, зміст якої пов’язаний з містикою, окультизмом, астрологією, магією, чаклунством тощо” [1, с.234]. Дуже часто термін “цінності” використовується в соціологічних дослідженнях для позначення ціннісних настанов і соціальних орієнтацій, а також усвідомлення цінностей. Наприклад, будь-яка поведінка, будь-яка активність людини як феномен має цінність, тобто значення для повноти буття. Особистість може оцінити їх і в категоріях “добро” та “зло”.

На думку В.Лозового, Л.Сідака, основою духовного життя людини є підсвідомість, у глибинах якої формуються еротичні за природою прагнення. Не у значенні, яке має грецьке дієслово ήρος, тобто “спрямовувати на об’єкт цілісне почуття, віддаватися об’єкту, для нього відчувати і сприймати”, а як загальне позначення любові та її пафосу, а також любовного прагнення загалом і пов’язаного з ним почуття. Вони найменш керовані, але найбільш енергетичні, потужні, найпевніше мотивують активність часто всупереч волі, оцінці, усвідомленим ціннісним орієнтирам. Вони є і найповніше репрезентують свободу особистості. Взаємодія зазначених феноменів визначає напрям і зміст усієї активності людини: духовної, соціальної, рутинної, творчої тощо [2, с.136]. Отже, визначальною духовною функцією, яка зумовлює діяльність особистості, є підсвідоме прагнення.

Усталеність аксіологічних критеріїв репрезентує досвід суб’єкта, зокрема соціальний і закріплений у надбаннях культури духовний досвід. Про засвоєння усталених у соціумі ціннісних критеріїв у процесі соціалізації, “входження” в певну культуру йдеться у монографії Л.Сідака “Проблема аскетизму в духовному житті людини і суспільства: історія і сучасність” (Харків, 2004). Людина – це єдність матеріального і духовного. Оскільки людина – дух, вона усвідомлює, що вона вища від матерії. Будь-хто з нас насправді, має більшу значимість і цінність, аніж увесь матеріальний Всесвіт. Тому саме здатність до трансцендування разом із чітким усвідомленням того, що ми не самі себе створили, приводить людей, принаймні деяких із них, до пошуків джерела свого існування в Богові-Творці, Котрий, за свідченням Біблії, є Дух і який створив людину за образом своїм і подобою.

Якщо така суть справи, то легко зрозуміти, як юдеї, християни і мусульмани відповідають на питання: що саме надає вищу цінність життю людини? Це те, що людина створена Богом, за образом і подобою Бога і для Бога. Саме тому життя людини недоторканне (Бут. 1:22-29; 9:6; Колос. 1:16-17), дорогоцінне і значиме (Матв. 22:31-32). Християни, крім цього, ще додають, що цінність людини як Божого створіння, незмірно зросла у зв’язку з тим, що Ісус Христос ціною власного життя і крові відкрив шлях, ідучи яким люди зможуть перебороти своє відчуження від Бога, викликане провинами і гріховністю людства (1 Пер. 1:18-19; Об’яв. 5:9-10). На жаль, атеїсти виступають проти такого розуміння цінності людини та її життя.

Отже, довершеність світогляду особистості зумовлює досконале самовизначення, завдяки якому її життєдіяльність переважно й набуває усвідомлених форм саморозвитку, а особистість – якостей, які б забезпечили такий ступінь досконалості буття, що відповідав би ідеалам, усталеним у світогляді. Найбільш істотним для гуманістичного світогляду є втілення вищих етичних цінностей у життя. Є впевненість, що розвиток наукового знання дозволить людям діяти мудріше, виваженіше. У цьому розумінні не існує перепони між поняттями “факт” і “цінність”, “існуюче” і “належне”. Розум і знання найкращим чином сприяють розрізненню нами істинних моральних цінностей. Головне призначення суспільства – підтримувати те, що об’єднує людей, а не те, що роз’єднує.

Говорячи про фундаментальні цінності людського буття, варто відзначити, що особливе місце серед них посідає здоров’я людини. На думку М.Попова, врахування ціннісного змісту поняття “здоров’я людини” має стати важливим чинником розв’язання завдань розвитку медицини й, отже, слугуватиме досягненню необхідних соціальних цілей. “Усі складові елементи інтегративного поняття “здоров’я людини”, – пише М.Попов, – мають свій ціннісний зміст, без розуміння й практичного застосування якого неможливі: ні прогрес у науковому розкритті цього феномену, ні досягнення позитивних наслідків у боротьбі із хронічними і неепідемічними захворюваннями людини, із проявами “соціальної патології”, ні підготовка нових загонів лікарського корпусу, ні ефективна діяльність соціальної системи охорони здоров’я нашого народу [3, с.155]. У цій же праці звернута увага і на поняття “біль і страждання” хворої людини, які супроводжують розвиток патологічного процесу і здатні впливати на внутрішній психічний стан людини, її сприйняття світу і свого стану [3, с.157].

Отже, розмірковування над реальним станом життя людини здійснюється як на побутовому, так і науково-деонтологічному рівнях. Одночасно, слід звернути увагу й на те, що в житті людини мають місце й інші випробування, пов’язані з важкими онкологічними захворюваннями, гострими радіаційними ураженнями, важкими травмами, які супроводжуються роздумами хворого про припинення неймовірних мук і страждань. Такі роздуми підштовхують до евтаназії. Тому в сучасних умовах ставлення громадської думки до “легкої смерті” дуже неоднозначне (релігійне і юридичне трактування).

Аналізуючи різні наукові джерела слід зазначити, що філософія з часу свого виникнення постійно звертається до ціннісних вимірів людського життя. В історичній ретроспективі ми спостерігаємо аксіологічне осмислення буття та духовного вивершення людини. Тому осягнення ціннісних основ у минулому та сьогоденні відкриває для нас нові можливості творення аксіологічного підґрунтя, що відповідатиме цивілізаційним запитам сучасної людини [4, с.72]. Цінності становлять основу культури, освіти, духовного життя особистості, нації і держави. Саме тому звернення до філософії цінностей ніколи не втрачає своєї актуальності.