Список літератури

1. Гидденс Э. Стратификация и классовая структура //Социологические исследования. – 1992. –№ 11

2. Ганюков О. А. Соціальні відносини і соціальна структура сучасного українського суспільства // Соціальна політика в Україні та сучасні стратегії адаптації населення: Збірник наукових статей. – К., 1998

3. Дилигенский Г. Г. К новой модели человека (статья первая) //Мировая экономика и международные отношения. – 1989. – № 9

4. Дилигенский Г. Г. К новой модели человека (статья вторая) //Мировая экономика и международные отношения. – 1989. – № 10

5. Якуба О. О. Зміни в соціально-класовій структурі українського суспільства та соціальна політика // Соціальна політика в Україні та сучасні стратегії адаптації населення: Збірник наукових статей. – К., 1998.

Svitlana Mykytyuk

Stratification changes in modern world: in Western and Ukrainian Summary

This article analyses the problems of mutual relations between classes in the society, the inequality of people, and the processes of changes in these mutual relations between social groups. And it also throws the light on the position concerning impossibility of equal accessibility to material and cultural values.

© 2005 р. Кохан В.В.

Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича, м. Чернівці

Проблема ризику в процесі людського існування та різні підходи до її вивчення

На даному етапі суспільного розвитку людина все частіше потрапляє в такі ситуації, які викликають у неї занепокоєння, страх і паніку. З кожним днем збільшується кількість нещасних випадків, фактів насильницької смерті, терористичних актів. Ми все більше переконуємося в тому, що наше існування на землі не є спокійним і безпечним. Кожного дня ми піддаємося ризику потрапити під машину, нам стає моторошно лише від однієї згадки про ядерну зброю.

Аналіз таких випадків реальної небезпеки, явищ страху, занепокоєності й т.п. почався ще в епоху античності. Грецька традиція схильна була вважати ризик явищем, притаманним будь-якій непевності при прийнятті рішення. Пізніше, в XVI – XVII ст., коли було утверджено уявлення про людину як суб’єкта діяльності, велике значення мала розробка і прийняття серйозних рішень. На думку деяких дослідників, саме тоді в мореплавстві й торгівлі, які були досить прибутковими сферами життя, сформувалося уявлення про ризик.

XX – початок XXI століть значно розширили предметну сферу ризику, включивши в неї застосування ядерної енергії, дослідження в галузі генної інженерії, трансплантацію людських органів, а останнім часом навіть проблему клонування. Тому значно зросла кількість наукових публікацій з "ризикології", у яких автори дають багато цінних рекомендацій щодо морально-етичної сторони досліджень, особливо пов'язаних з майбутнім людини як виду Homo sapiens.

Проблема ризику є серйозною соціальною проблемою. У соціології намітились різні підходи до її вивчення. Особливо виділяються два з них: "технічний" і "соціальний". "Технічний" підхід має більш тривалу історію і стосується аналізу ризику як фізичного атрибуту різних технологій. Він абстрагується від суб'єктивних цінностей і зводиться, як правило, до кількісної оцінки ймовірності можливої неприємності чи шкоди. При цьому минулі й теперішні дані медичного, економічного чи технічного характеру екстраполюються на майбутнє. Більше того, для точнішої оцінки ризику застосовуються результати багатьох наук (наприклад, при оцінці розбалансованості в системі "людина - машина" звертаються до психології, при моделюванні поведінки в екстремальних ситуаціях – до соціології).

Другий підхід - "соціальний" - почав застосовуватись лише в 60-і роки XX ст. у контексті суперечок про соціальні аспекти атомних технологій. На відміну від "технічного", "соціальний" підхід передбачає безпосередній зв'язок оцінок ризикованої діяльності з цінностями та нормами соціального характеру і враховує аксіологічні, політичні, морально-етичні, соціологічні, психологічні та інші аспекти, тісно переплетені між собою [1, с. 120-124; 2, с. 55-56]

Водночас технократичні тенденції і сьогодні характерні для більшості управлінських рішень і свідчать про їх недостатню технічну обгрунтованість.

"Технічний" і "соціальний" підходи, як правило, проти­ставляються один одному. Поняття "технічні аспекти ризику" характеризує машини, технології, фізичні, хімічні та інші процеси й абстрагується від людського фактора та всіх його складових. А поняття "соціальні аспекти ризику" стосується таких явищ і процесів, як демонстрації і страйки, громадські рухи, протести, захворюваність, масове незадоволення, страх і т.п. У людини повинна виховуватись неповага до неможливого. Але повністю звільнитися від ризику також неможливо, особливо коли людина зайнята якоюсь серйозною справою. При вивченні ризикованих ситуацій використовуються різноманітні терміни й обґрунтування, висуваються гіпотези, формуються прогнози тощо. Іноді емоції беруть верх над здоровим глуздом. Коли людина втрачає контроль над своїми емоціями, вона вдається до необґрунтованих зауважень і претензій щодо інших людей, вступає з ними в конфлікт. Проте необхідно розумно ставитись до емоцій і не боятися виявити (за необхідних умов) щиру радість, а в окремих випадках і гнів. Американський психолог Р. Холт на основі проведених досліджень робить висновок, що неможливість виявити гнів (у міміці, жестах, словах) явно призводить до погіршення самопочуття й стану здоров'я, сприяючи розвитку гіпертонії, хвороби шлунку, посилює головні болі й т.п. Тому він пропонує виражати гнів, але при цьому не робити зла іншим людям.

Звичайно, у жодної людини не може бути ідеальних жит­тєвих ситуацій, коли б вона нічого не боялась і не ризикувала. Їй постійно доводиться долати різні труднощі, переживати за щось, відчувати нервове напруження і стикатися з проблемою страху, який не тільки робить її невпевненою у своїх силах, а іноді паралізує волю, принижуючи індивіда в очах інших людей. Страх як духовне утворення І.Кант визначив через відчуття, що збуджується душевним хвилюванням. “Це, – писав він, – життєве відчуття, яке пронизує все тіло” [3, с. 387].

Про це писали французькі мислителі XVIII ст. Наприклад, Поль Гольбах проникливо зауважував, що “якби люди менше боялися смерті, то вони б не були рабами, а тиранія назавжди щезла би з соціального середовища” [4, с. 308]. На думку Шарля Монтеск’є, при деспотичній формі правління, коли деспот не визнає жодних правил, крім своєї примхи, в суспільстві розповсюджується страх. Такий спосіб правління не потребує добродійства, більше того, він шкідливий для керівника держави. За умов деспотії небезпечно відстоювати свою думку, добиватися справедливості. При такому політичному режимі не культивуються честь, гідність, мужність та інші позитивні людські якості, оскільки “безпека індивіда залежить від його нікчемності” [5, с.225]. Подібні думки виголошували Ф. Вольтер, Ж.Ж. Руссо, К. Гельвецій та інші мислителі XVIII ст.

Але страх притаманний не тільки тій чи іншій конкретній людині, а й великим групам людей, і тоді вже йдеться про масовий страх. Найчастіше це страх ситуації, коли деформовані національні, сімейні, професійні та інші традиції і звички, які, як правило, стають об’єктивною умовою страху. Причому почуття страху (як в індивідному, так і в масовому масштабі) можуть вселяти як людині, так і великим групам людей не тільки соціальні, а й природні явища (руйнівні бурі, землетруси, засухи, цунамі і т.п.). Говорячи про органічні зв’язки людини з навколишнім природним середовищем, Еріх Фромм пише: “Якщо людина втратить свої природні коріння, то де вона опиниться і ким вона стане? Вона залишиться одна, без батьківщини. Вона не винесе цієї ізольованості і втратить розум... ”[6]

Цікаво прослідкувати, як люди реагують на ризиковану, більше того – небезпечну для здоров'я ситуацію.

Якщо оцінювати різні ситуації за ступенем їх небезпечності, то найстрашнішою була техногенна катастрофа на Чорнобильській АЕС напередодні 1-го травня 1986 року, у результаті якої вже померло багато тисяч людей. Звернемось до результатів соціологічного опитування, проведеного в Харкові в грудні 1992 р. серед підлітків 16-17 років з різних навчальних закладів міста (опитано 192 респонденти). Вивчалось ставлення молоді України до атомної енергетики в цілому і до Чорнобильської техногенної катастрофи зокрема.

Більшість опитаних показали поверхові знання про радіацію, хоча майже всі назвали її небезпечною і висловили побажання триматися від неї подалі. 90 % опитаних назвали Чорнобильську катастрофу "надзвичайно великою аварією, соціальні наслідки якої непередбачувані".

Ставлення до Чорнобильської катастрофи, мабуть, ви­значило і ставлення до атомної енергетики взагалі. Більшість опитаних вважають атомні електростанції такими, що наносять шкоду навколишньому природному середовищу та здоров'ю людини. Проте 57 % учнів-старшокласників і студентів технікумів заявили, що нових АЕС будувати не потрібно, але ті, що працюють, повинні продовжити свою роботу [7, с. 108-110].

Як бачимо, ставлення молодих людей до такої надзвичайної ситуації, якою була Чорнобильська катастрофа 1986 року, неоднозначне. Звичайно, оцінювати ситуацію легше, ніж її пережити. Але краще б таких ситуацій не було більше ніколи, у жодному регіоні планети.

На основі проведеного аналізу можна сформулювати кілька положень теорії ризику.

1. Соціологічна ризикологія повинна працювати на стику багатьох наук - як суспільно-гуманітарних, так і природничих, використовуючи й дані соціологічних опитувань.

2. Соціологія ризику повинна мати справу із соціологічним вивченням соціально-демографічних об'єктів (міста, села, регіону, промислового підприємства і т.п.) з використанням усіх соціологічних методів.

3. Соціологія ризику передбачає вивчення якоїсь складної, небезпечної ситуації екологічного, техногенного чи соціального характеру. А вже сама сутність останньої визначатиме, які науки повинні бути задіяні для її вивчення.

Важливою є проблема управління небезпечною ситуацією техногенного чи соціального характеру. Чи можна управляти такою ситуацією? Усе залежить від характеру ситуації, знання причин її виникнення та закономірностей протікання, технічних і фінансових засобів, а також довіри населення до тих, хто займається вивченням цієї ситуації. Варто зазначити, що крупномасштабні ситуації екологічного характеру (землетруси, цунамі, тайфуни, засухи і т.п.) поки-що управлінню не піддаються і люди проти них безсилі. Це ще раз підтвердили землетрус та цунамі в грудні 2004 р. в Південно-Східній Азії, від яких загинуло кілька сот осіб.

А тепер звернемось до так званого "чернівецького синдрому" 1988 року. Тоді в Чернівецькому університеті вже функціонувала соціологічна лабораторія, яка займалась вивченням громадської думки в Чернівцях з приводу масового облисіння дітей (і частково дорослих) під дією невідомого техногенного фактора. Її керівник, нинішній професор кафедри філософії Маковецький А.М. за проведення названого опитування підда­вався гонінням з боку високопоставленої партійної особи з ЦК Компартії України, яка очолювала державну комісію з приводу алопеції (облисіння) дітей і дорослих людей у Чернівцях. У ЧДУ також була створена солідна комісія з провідних учених університету, яка й доручила соцлабораторії провести вже згадане опитування. Воно було проведене досить опера­тивно, протягом 3-х днів (опитано понад 300 осіб) і засвідчило масове занепокоєння людей з приводу невідомої хвороби та екологічного стану міста. Багато критичних зауважень було висловлено громадянами щодо неправдивої інформації, яка містилася на сторінках обласних газет, у радіо- й телепередачах. У цілому негативну оцінку засобам масової інформації дали тоді 86,7 % респондентів. Негативно оцінювали люди й роботу державної комісії з приводу алопеції [8, с. 69-71].

Ця ж тенденція виявилася і під час наступних досліджень у Чернівцях: трьох у грудні 1988 року (проведені Інститутом філософії АН України), а також по одному в 1993 й 1996 роках (проведені соціологами нашого університету). Названі дослідження виявили ще дві важливі тенденції: за кризових або стресових ситуацій активізується міжіндивідне спілкування людей, які потребують взаємної розумної поради або моральної підтримки. Водночас швидкими темпами розповсюджуються чутки, яким люди часто вірять більше, ніж засобам масової інформації або офіційним заявам на всіх рівнях. Отже, управляти складними ситуаціями можна при наявності висококваліфікованих керівників і довіри до них населення. В іншому випадку подібні ситуації виходять з-під контролю і розвиваються стихійно.