Список літератури

1. Бибихин В. В. Философия и религия // Вопросы философии. ─ 1992. ─ №7. ─ С.34-44.

2. Виндельбанд В. Святыня: Очерк философии религии // Виндельбанд В. Прелюдии. ─ СПб., 1904. ─ С.278-299.

3. Гегель Г. В. Ф. Философия религии. В 2-х т. – М., 1976. –Т 1. ─ 532 с.

4. Кант И. Религия в пределах только разума //Кант И. Трактаты и письма. ─ М., 1980. ─ С. 78-278.

5. Кимелёв Ю. А. Философия религии: Систематический очерк. ─ М., 1998. ─ 424 с.

6. Митрохин Л. Н. Философы и религия // Вопросы философии. ─ 1989. ─ № 9. ─ С.16-35.

7. Шердаков В. Н. Философия религии и религиозная философия // Вопросы философии. ─ 1995. ─ №2. ─ С.181-188.

Olexandr Brodetsky

Рhilosophy of religion as a theory and educational discipline

Summary

The article concerns the problem of the essence of philosophy of religion. It is studied its place in the philosophical knowledge system. The author analyses the correlation between two conceptual types of this science ─ philosophical theology and philosophical religious studies

© 2005 р. Докаш В.І.

Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича, м.Чернівці

Концепція другого пришестя ісуса христа в контексті протестантської есхатології

Питання месіанства супроводжували цивілізацію протягом усього її розвитку. Як тільки у суспільстві наставала соціальна криза, зразу ж існуючі в цю епоху релігії пропонували свої концепції щодо приходу месії, який у духовний спосіб розв’яже ці проблеми. Линали тисячоліття, кризові стани залишались перманентними, а кількість месіанських пропозицій все збільшувалась. Їх ми знаходимо як в етнічних, так і в світових релігіях.

Месіанізм, читаємо в “Релігієзнавчому словнику” – віра в майбутнє пришестя месії, Божого посланця, Служителя, покликаного знищити зло і побудувати “Царство Боже”. Уявлення про месію сягає часів виникнення іудаїзму в часи так званого “вавилонського полону” (VI ст. до н.е.). Спочатку в образі месії виступав завойовник, який мав “відновити порядок”. Пізніше, після загибелі Іудеї, формується вчення про месію як майбутнього рятівника іудеїв від іноземного гніту, покликаного відновити договір Яхве (іудейського бога – В.Д.) з його обраним народом. Свій подальший розвиток ця ідея отримала в ранньому християнстві, ставши центральним положенням віровчення. У християн прообразом месії є Христос як рятівник від земних страждань. Згідно з християнською есхатологією, за першим пришестям Христа як месії має наступати друге пришестя, коли він виконає своє призначення – врятування всього людства.

Окрім іудаїзму і християнства, месіанські ідеї поширені в індуїзмі (уявлення про аватари), буддизмі (віра в прийдешнього Будду - Майтрейю) та ісламі (вчення про “прихованого імама”) [12, с.191].

Достатньо розвинутою є ідея месіанізму в протестантизмі. Тут вона асоціюється з другим пришестям Христа і пов’язана з есхатологією. Її основні положення викладені в книзі “Об’явлення” (“Апокаліпсис”) у формі пророцтв про цю майбутню подію (Об.21). Враховуючи, що останнім часом у протестантському середовищі активізувалася пропаганда есхатологічних пророцтв про другий прихід Христа, вважаємо цю проблему актуальною і вартою дослідження. Тим більше, що вона майже не розробляється світськими релігієзнавцями.

Метою нашого дослідження є висвітлення точок зору адвентистів, п’ятидесятників та єговістів на другий прихід І.Христа.

До основних завдань роботи відносимо:

1. Дослідження ознак часу та форм приходу Христа;

2. Аналіз пророчих тлумачень основних етапів виконання Христом своєї месіанської ролі;

3. Вивчення та узагальнення основних прогностичних моделей проходження та завершення страшного суду.

Аналізом питань другого приходу Христа займалось ряд релігієзнавців та богословів [1- 9, 11, 19]. Їх праці будуть використані в нашому дослідженні.

Пророцтва про другий прихід Христа слід, на наша думку, поділити на два періоди:

1. З’явлення Христа та вирішення майбутньої долі людства.

2. Формування нової цивілізації, де будуть створені ідеальні умови для вічного проживання людей.

Яке ж місце займає вчення про другий прихід у протестантській есхатології?

Перш ніж аналізувати це вчення, визначимо основні поняття, з якими будемо працювати.

Есхатологія (грецьк. eschatos – останній, logos - вчення) – релігійне вчення про кінцеву долю людства і світу. Воно включає в себе уявлення про Царство Боже (тисячолітнє та вічне), про антихриста, воскресіння мертвих, страшний суд, рай, пекло [12, с.110].

Поняття “страшний суд” як складова есхатології пов’язане з поняттям “хіліазм” та “міленаризм” (грецьк. “chilio”, лат. “millennium” - тисяча), що позначають тисячолітнє царювання Ісуса Христа, яке встановиться з його другим пришестям [12, с.364].

Зауважимо, що богослови по-різному тлумачать місце знаходження тисячолітнього царства – на Землі та на небі. Ці різні точки зору ми висвітлимо в нашому дослідженні.

Адвентисти під другим пришестям Христа розуміють повернення Сина Божого на землю як Царя Царюючих і Господа всіх господарюючих. Очікування цього пришестя – одне з основоположних учень Нового Заповіту, вважають вони. Від латинського “adventus” (очікування пришестя) власне і походить назва їх церкви. Для позначення цієї події вони застосовують також інші поняття. Це, наприклад, грецьке “parusia” (“присутність”, “прихід”, “прибуття” (Фил. 2:12; 2 Кор. 10:10). Адвентисти вважають, що новозавітні письменники вибрали це слово для пояснення месіанського пришестя Христа в славі для суду в кінці часів (Мт. 24:3, 27, 37, 39; 1 Кор. 13:23; Фес. 2:19; 3:13; 4:15; 5:23; 2 Фес. 2:1,8). Вони також користуються поняттям “apokalypsis” (об’явлення “зняття покрову” – 1 Кор. 1:7; 2 Фес. 1:7; 1 Пет. 1:7:13). Друге пришестя входить 24 пунктом у віровчення церкви [18, с.82].

Друге пришестя адвентисти також позначають словом “epiphanemia” (“поява”), що в грецькій мові виражало видиму появу божества (2 тим. 4:18; Тит. 2:13).

Застосовуються також такі поняття, як “день” (Рим. 13:12; Євр. 10:25), “той день” (Мт. 7:22; 24:36; Лк. 10:12; 21:34), “день Божий” (2 Пет. 3:12), “день Господа” (1 Фес. 5:2; 2 Пет. 3:10), “день Ісуса Христа” (Фил. 1:6), “день нашого Господа Ісуса Христа” (1 Кор. 1:8), “останній день” (Ів. 6:39, 40, 44, 54), “великий день” (Об. 6:17), “день суду” (2 Пет. 2:9), “день гніву” (Рим. 2:5), “день викуплення” (Еф. 4:30); [10, с.50-51]. Як бачимо, набір цих понять говорить не тільки про прихід Христа, але й про те, у якій формі це відбудеться.

П’ятидесятники, посилаючись на те, що про істину другого приходу в Новому Заповіті згадується більше 300 раз, тобто майже в кожному 26-ому вірші, зауважують про її актуальність. При цьому вони зазначають, що в XIX столітті це питання викликало великий інтерес для відродження церкви. У зв’язку з цим, теологія надії, що вивчає доктрину останніх днів, стала більш визначною, адже світ, на думку богословів, рухається до свого кінця.

Вважається, що ця доктрина є ключем до вивчення історії. Більшість нехристиянських релігій та філософій, зауважують п’ятидесятники, мають циклічний погляд на історію (напр., буддизм та індуїзм). Біблія ж пропонує лінійний погляд на історію. Раз був початок, центральна подія – Хрест і Воскресіння – то буде і закінчення, в якому Бог доведе свій план до його основного завершення.

Вчення про другий прихід Ісуса Христа трактується як надія Церкви. Звідки така перспектива:

• смерть не є надією;

• перспектива зміни світу також не є надією віруючих (Мт. 13:18-30; 36-43). Надія Церкви подібна надії нареченої в зустрічі свого Нареченого (Дії 23:6; Рим. 8:20-25).

Друга перспектива доктрини про другий прихід для п’ятидесятників – це стимул для святого життя, адже Христос прийде без попередження [3, с.229-231].

Свідки Єгови, інтерпретуючи вчення про другий прихід Христа, зводять його до трьох основних періодів:

1. Пришестя Христа для формування свого небесного уряду (144 тис. обраних – “мале стадо”), з початком діяльності якого розпочнуться “судні дні” та відбудеться Армагеддон (Божа битва за знищення зла – Пс. 36:38).

2. Тисячолітнє Царство. Сатана на цей період нейтралізований. На землі знаходиться лише народ Бога Єгови (Об. 16:14; 20:1-3), який стане таким же досконалим, як були Адам і Єва (Іов. 33:25; Іс. 33:24; Об. 21:3,4). Під час тисячолітнього Правління Ісуса вірні Єгові люди перетворять всю землю в рай (Лк. 23:43). На землі будуть воскрешені мільйони праведних, щоб отримати вічність (Діян. 24:15); [17, с.10-11].

3. Остаточне знищення Сатани та створення нового неба і землі (раю – В.Д.), що будуть існувати вічно [13, с.6-7].

Зауважимо, що в теологів єдиної точки зору щодо часу приходу Ісуса Христа та існування його тисячолітнього Царства немає. Узагальнено концепції виглядають так:

• Христос повернеться на початку тисячоліття;

• у кінці тисячоліття;

• ніякого тисячоліття не буде, Христос просто повернеться, що знаменуватиме кінець усієї історії людства [1, с.15-13];

Розглянемо різні тлумачення цієї події.

Спершу визначимо ознаки, за якими протестанти визначають близький прихід Ісуса Христа.

Адвентисти, наприклад, виокремлюють три основних ознаки близького приходу Христа:

а) великі землетруси;

б) затемнення сонця;

в) падіння зірок.

Вони ж вважають, що в приході уже були відповідні їм події:

а) Лісабонський землетрус листопада 1755 року;

б) затемнення сонця 1780 року;

в) метеоритний дощ у листопаді 1833 року [10, с.337].

П’ятидесятники як основні виділяють дві ознаки: війни та воєнні чутки (Мт. 24:6), проповідування Євангелія Царства по всьому світу (Мт. 24:14); [3, с.240-244].

Свідки Єгови, у свою чергу, посилаються на такі ознаки, як “війни”, під час яких повстане народ на народ і царство на царство (Мт. 24:6-8), “голод” (Мт. 24:7), “мори” (Лк. 21:14); [15, с.6-7].

Якщо мова йде про час приходу, то тут також різні думки.

Адвентисти, в особі І.Міллера, призначивши прихід Ісуса Христа на 1843 рік і зазнавши фіаско, стверджують, що точного часу ніхто не знає, але ознаки і знамення, про які говорить Біблія, вказують на його близькість: знамення на небі й землі (Мт. 24:29-30; Лк. 21), проповідь Євангелія по всьому світу (Мт. 24:14); поява антихриста, “людини гріха” (2 Фес. 2:1-9);[10, с.53].

Різним за формою пропонується і прихід Ісуса Христа.

Згідно з есхатологією адвентизму, друге пришестя – це видиме з’явлення Христа, яке буде таким же очевидним, як і Його знесення на небо (Діян. 1:11). Воно буде супроводжуватися “звіщенням”, “голосом архангела” та “трубою Божою”, Христос приходить “з хмарами” (Об. 1:7), “на хмарах” (Мт. 24:30). Його супроводжує багато ангелів (Мт. 24:11; Мк. 8:38; Об. 9:14-16). Воно прирівнюється до блискавки, яка освітлює все небо (Мт. 24:27; Лк. 17:24). Друге пришестя Христа покладе кінець існуванню світу, тому воно ще називається “кончиною віку” (Мт. 13:39-40, 49; 24:3), або “кінцем світового часу” [10, с.51-52].

Єговісти стверджують, що другий прихід має 2 фази. У першій фазі Ісус невидимо приходить у світ, щоб сформувати небесний уряд (старий править з 1914 року).

А ось як повинен відбутися розподіл людей за їх ставленням до Бога Єгови:

“мале стадо” – 144 тис., або ті, що будуть забрані на небо в Уряд Христа (Лк. 12:32; Об. 14:1-3);

“вівці” – віддані Богу, які отримають право на вічне життя на землі;

“козли” – ті, які відкинуть Царство Бога (Мт. 25:31-34, 46). Вони і подібні їм будуть знищені (2 Фес. 1:6-9); [17, с.12-13].

Тисячолітнє Царство – це період, коли будуть вирішуватися долі всіх людей.

Важливе місце у вченні про другий прихід займає Армагеддон, який асоціюється зі “страшним судом”, “кінцем світу”, “завершенням людської історії”.

Армагеддон (гр. haar – струмок, потік і Megiddo – його назва) – місцевість біля підніжжя г.Кармел, де в біблійні часи відбувалися битви з єгиптянами, ассирійцями, вавилонянами та іншими завойовниками Ханаанського краю. [12, с.22-23].

Вченню про Армагеддон у адвентистів великого значення не надається. Стосовно нього є дві точки зору:

• це конфлікт між силами добра і зла, який буде розв’язано під час другого пришестя Христа;

• це військове зіткнення між народами землі, яке закінчиться другим пришестям Христа [10, с.16].

П’ятидесятники в поняття “армагеддон” вкладають розуміння останньої битви між Ісусом та антихристом, яка відбудеться в часи “великого горя”. Це час “випробування” для мешканців Землі. Згідно з їх концепцією цей період займає місце між підхопленням та з’явленням Христа (1 Сол. 5:9 -11). Вибрані у цей час знаходяться на небі з Христом, Бог виллє свій гнів лише на світ (Об. 16:17; 11-18; 14:10, 19). Під Антихристом в даному випадку розуміються земні режими, лжерелігії, демонські духи, які уподібнюються звіру з сімома головами та десятьма рогами (Об. 13:1-2; 16:13). Як вважають п’ятидесятники, під час другого приходу будуть знищені два представники Царства антихриста – Антихрист і лжепророк. Вони будуть закинуті у вогненне озеро, палаючу сірку (Об. 19:20). Антихриста буде знищено в долині Армагеддон (Об. 16:12, 16; 19:11-21); [6, с.49 -103].

Найбільше уваги вченню про Армагеддон надають Свідки Єгови. Це, на нашу думку, тому, що воно пов’язане з такою біблійною постаттю, як Сатана.

Вчення про Сатану є складовою єговістської есхатології, адже з ним пов’язані і “судні дні”, і “тисячолітнє Царство”, і “завершальна битва”, після якої настане райська вічність на Землі [2, с. 68-90].

Перш ніж Земля стане раєм, повинні будуть знищені злі люди (вважай земні уряди, інші релігії – В.Д.) (Пс. 36:38). Це й вирішиться в Армагеддоні – Божій війні по знищенню зла. Результатом цієї битви буде нейтралізація Сатани на 1 тис. років та його негативного впливу на землю. Після цієї битви в живих залишиться тільки народ Бога (Об. 16:14, 16; 20:1-3); [17, с.10].

Звершальною стадією другого приходу Христа є створення ним після “страшного суду” нового неба та нової землі. При єдиній установці на реалізацію цієї мети ми тут також бачимо специфічний конфесійний підхід.

Вчення про “нову землю” адвентистської есхатології викладено у п.27 їх віровчення. На “новій землі”, яка стане місцем добра і праведності, Бог, згідно з вченням, влаштує вічну обитель викуплених і зробить їх оточення досконалим. Страждання і смерть зникнуть назавжди і більше не буде гріха [18, с.83].

П’ятидесятники слова “нове небо” і “нова земля” розглядають як дві окремі сутності, що складають єдине ціле.

Із трьох небес, згідно з класифікацією апостола Павла, найважливішими є аомосферне, зоряне, і третє, де стоїть трон Божий і яке є домівкою підхоплених обраних (це рай – 2 Кор. 12:24). На ньому існує Новий Єрусалим (Гал. 4:26), який зійде на нову землю (Об. 21:16). У Єрусалиму є навіть виміри – 12 тис. стадій (гр. стадія – 607 футів чи 192 метри) з висотою, шириною та довжиною (Об. 21:16). Згідно з їх уявленнями, нова Земля, можливо, буде більша ніж теперішня. Нову Землю будуть населяти викуплені з нетлінними тілами. Там більше не буде сліз та смерті (Рим. 6:23). Там не буде нічого, щоб приносило смуток, біль, горе чи провину, ніщо більше не зіпсує спілкування.

Проведений аналіз протестантської концепції другого пришестя Христа дозволяє зробити такі висновки:

1. Із другим приходом Ісуса Христа протестанти пов’язують конструктивні зміни в житті людства за рахунок заміни земної цивілізації Божим небесним Царством та відновлення раю на землі.

2. Інструментом знищення зла та очищення землі стане Армагеддон та божествений вогонь.

3. Прообразом майбутнього Божого Царства вічності стане тисячолітнє Царство.

4. Царство вічності (рай) на землі виникне після заключної битви Бога з Сатаною на грунті Небесного Єрусалиму. Це буде Царство обраних, для кожної конфесії і тільки своїх.

5. Дана концепція не передбачає можливості конструктивних змін суспільних систем. Це можливо лише на євангельських засадах і узгодження з тими пріоритетами, які пропонує певне віровчення.