Список літератури

1. Табачковський В. Гуманізм та проблема діалогу культур // Філософська думка – 2001.- №1. С.6-25.

2. Екхарт М. Про шляхетну людину // Філософська думка. – 2003.- №2. – С.83-91.

3. Гассет Х. Бунт мас. – Нью-Йорк, 1965. – 157 с.

4. Юнг К. Структура психики и процесс индивидуации.- М., 1996. – 267с.

5. Фромм Э. Человек для себя . - Минск, 1992. – 249 с.

6. Каганець І. Політична антропологія // Перехід IV, 2001. – №2. – С.7-29.

7. Сабадуха В.А., Чернобровкин В.Н. О методологическом разрешении неосознаваемого конфликта в человекознании по поводу определения содержания понятия «личность» // Культурно-творча спадщина Григорія Сковороди: Збірник наук. праць Східноукраїнського національного університету. – Луганськ, 2002. – 160с.

8. Голосовкер Я.Э. Логика мифа // Восточная литература. – М., 1987. – 212с.

9. Забужко О.С. Філософія української ідеї та европейский контекст. – К., 1993. – 123с.

10. Сковорода Г.С. Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни // Повне зібрання творів у 2-х т. – К., 1973. – С. 324-356.

11. Сковорода Г.С. Разговор, называемый алфавит, или букварь мира // Там само. – С.411-463.

12. Сковорода Г.С. Наркісс. Разглагол, о том: узнай себе // Там само. – С.154-200.

13. Франко І. Мойсей // Зібрання творів у 50 т. К., Т.5. – С.201-264.

14. Франко І. Промова на банкеті під час ювілейного свята 1898 р. // Там само. – Т.31. – С.310-311.

15. Ушинський К.Д. Вопросы обучения // Избранные педагогические сочинения в 2-х т. – М., 1954. – Т.2. – С.731.

16. Дзюба І. Яким буде місце української культури в Україні? // Спрага. – К., 2001. – С.135-262.

Sabaduha V.O.

Philosophy оf dialog оf personality with people

Summary

Philosophy of dialogue of the person with people. In the article conditions of occurrence of dialogue between the people and personality are analyzed. It is judged, that one of conditions of dialogue is understanding between people, something, that unites them.

© 2005р. Горбань Р.А.

Косівський державний інститут

прикладного та декоративного мистецтва, Косів

Єврейська свідомість "історичного" в історіософії м.Бердяєва

Простежити історичну проблематику та взагалі історичність у творах М. Бердяєва неважко. Нею мовби пронизані всі порушені питання, думки, погляди автора. Дуже часто при обговоренні даної проблематики ситуація зображується чи відтворюється власне в історичному контексті. Питання історії, історичного притаманні не лише цьому філософу, а й багатьом іншим російським та українським мислителям ХІХ – ХХ століть (С. Булгаков, П. Флоренський, Д. Мeрежковський, Л.Шестов, М. Гоголь). Часті історичні зміни тодішнього суспільства спонукали задуматись над подіями, епохою і самою історією. Розглядалась вона не тільки з метою аналізу того, що відбувалось, у динамічному аспекті, але передовсім з філософського погляду. Оскільки всі мислителі та філософи порушували питання прапочатку, Абсолюту, Бога, це питання стоїть і в центрі роздумів М. Бердяєва.

Пишучи про історію та історичне (тобто те, чого вчить історія, на що вказує, що відкриває для людини), Бердяєв не зосереджується на якихось конкретних відрізках часу, на тому чи іншому столітті. Він пише про це узагальнено, підходячи до проблематики глобально. Такий підхід спостерігається у всій творчості М. Бердяєва і появляється фактично в більшості його творів [Див., зокрема: 2; 3; 6]. Не зауважимо також у нього дотримання традиційного споглядання на історичне або дотримання традиційного поділу історичних періодів, частин історії. У нього зовсім нетипове бачення історії як з богословсько-філософського погляду, так і підходу до поставлених питань з точки зору історії як науки.

Праісторією, де небесний пролог перетинається з земною історією, є євреї, ізраїльський народ [3, с.105]. Їм завдячуємо осмисленням того, що історичне передається через об’явлення Бога в діях власного народу, а не як у сучасних їм греків – природі. Їх релігійність і моральність були об’єктивно-народними, на відміну від християнства, яке народилось у сфері суб’єктивно-індивідуальній, у дусі, а не народі.

Для Бердяєва, як і для Соловйова, єврейський народ не є народом, подібним до інших, відмінним від інших лише своїми національними особливостями. У цього народу не тільки своя, національна, але і вселенська місія. П. Берлін пише: „Этот народ, по взглядам и Соловьева. и Бердяева, отмечен печатью Божьей избранности, таинственной миссией, возложенной на него историей, и отягощенный тяжелою миссией выполненного им исторического призвания” [Цит. за: 7, с.469]. Єврейству належить виняткова роль в зародженні свідомості історії, осмисленні почуття історичної долі. Саме єврейство внесло в світове життя людськості поняття „історичного”. Єврейство займає центральне значення в історії [3, с.105]. Це народ особливий, народ історії, і в його історичній долі відчувається непередбачуваність Божих долей, долей, які визначає Господь. У долі цього народу найбільше проявляється метафізичне, і грань, що проходить між метафізичним та історичним, і є перешкодою для усвідомлення внутрішнього значення, сенсу історії, власне тут, у долі цього народу, зникає. Внаслідок цього і стає можливим осмислення історії та історичного. Єврейське питання не просто питання політичне, економічне, правове чи культурне. Воно набагато глибше, і є передовсім історичним і релігійним питанням, що торкається долі людства [5, с.4]. Єврейство – це вісь, довкола якої обертається релігійна історія.

Історична ідея, ідея історії як розвиваючого процесу, що рухає, веде людство до іншого майбутнього, принесена в свідомість людськості власне євреями. Їх свідомість завжди була скерована назустріч майбутньому, осмислюючому і завершуючому весь історичний процес. Єврейський народ, перебуваючи в стані напруженості й нетерпеливому очікуванні великої події, був переконаний, що вона стане завершенням, до якого веде і приведе ця подія історію. Цей характер побудови історичного процесу конструювався в єврейській свідомості. Вона не тільки створила таку концепцію, але дала і саме поняття історії як процесу, що розвивається, твориться. Для єврейського народу історія повна дії, змін, боротьби, в перспективі повинна завершитись великою подією, яка змінить усю долю людства на землі (ідея історії, як процесу, що рухається вперед, була обґрунтована й описана ще перед Бердяєвим німецько-єврейським письменником М. Гессом, прихильником К. Маркса, у книзі "Rome und Jerusalem" (Freiburg, 1869)). Через усю історію єврейства, від давніх часів, єврейських пророків і аж по сьогодні, змінювалась і перетворювалась одна і та ж месіанська ідея, все той же волюнтаристичний погляд на історичний процес як на цілеспрямований. Єврейство існує у світі для того, щоб доводити всім народам існування національної та релігійної таємниці. На прикладі цього народу можемо побачити, досвідчити Божу боротьбу в історії. Цей народ має свою місію в світовій історії, яка переходить межі національної [4, с.73]. Єврейський народ був завжди народом Божим, народом трагічної історичної долі. Ще перед тим, як Бог єврейського народу був усвідомлений як Бог єдиний, Творець Всесвіту, Господь, Він був Богом усього народу, усього, що існувало на землі, всенародним Богом. Усвідомлення божественного було у єврейському народі трансцендентним, що закладало безмірну відстань, унеможливлюючи споглядати Бога безпосередньо, без небезпеки загинути. Така віддаленість і суворість Бога, трансцендентне усвідомлення Бога поза людиною і над людиною сприяли створенню історичного драматизму [Там само, с.74-75]. Воно викликає напружений рух, драматичні відносини між людиною, народом і трансцендентним Богом, спрямовує бачення зустрічі народу з Богом шляхом історії. І хоча цей народ очікував сповнення тієї найважливішої події історії – приходу Христа-месії, у відповідний момент він його не зауважив. Бердяєв називає це парадоксом єврейського народу: „Христос отвергается, потому что Он умер на кресте вместо того, чтобы царственной мощью уничтожить зло и страдание и начать историю блаженную и справедливую” [Цит. за: 3, с.126]. Л.Блой, висвітлюючи проблематику цього народу, писав, що євреї навернуться лише тоді, коли Христос зійде з хреста, але Христос може зійти з нього лише тоді, коли євреї навернуться. Цими словами відкривається трагедія не лише єврейського народу, але і трагедія християнського світу, тому що і християни своїм життям, поведінкою відкидають Христа. Це веде до основного парадоксу всієї історії - єврейської і християнської: без єврейства було б неможливе християнство, а отже, була б неможливою християнська історія. У межах цієї історії відбувається постійна взаємодія начал юдаїстичних і грецьких, які є головними витоками нашої культури [1]. Стародавня єврейська тема, висунута єврейською історією, виявилась темою всесвітньої історії. Довкола неї відбувається всесвітня історія, в центрі якої - Христос. Від Христа починається нова всесвітня ера. З цим пов’язане те, що єврейське питання загалом, і питання його існування, зокрема не може бути вирішеним у межах історії. Це можливе лише в есхатологічному плані, що і буде розв’язком долі всесвітньої історії в останньому акті боротьби Христа й антихриста.