Список літератури

1. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. – М., 1986.

2. Вебер М. Избранные произведения. – М., 1990.

3. Гадамер Г.-Г. Істина і метод. – Т.1. – К., 2000.

4. Дільтей В. Виникнення герменевтики//Сучасна зарубіжна філософія. – К., 1996.

5. Огурцов А.П. Герменевтика и естественные науки//Загадка человеческого понимания. – М., 1991.

6. Федотова В.Г. Что может и чего не может наука?//Философские науки, – 1989, – №12.

Pochynok I.B.

Interrelation of Explanation and Understanding in Humanitarian Cognition

Summary

The author substantiates the idea that explanation and understanding in the sphere of humanitarian cognition are mutually complementary. The basis of their unity is the communicative nature of human experience.

© 2005 р. Сарнацька Л.В., Сарнацький М.П.

Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича, м. Чернівці

Чернівецький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету, м. Чернівці

Психологія натовпу за г.Тардом

Розглядаючи суспільство й суспільні процеси, Тард висунув концепцію, відповідно до якої суспільство розвивається в результаті сукупної дії трьох взаємно пов’язаних процесів: 1) винахідництва різноманітних нововведень; 2) наслідування індивідами один одного; 3) дискусії між прихильниками різних винаходів як конфліктні. Процес наслідування займав особливе місце у психології Габріеля Тарда: воно, на його думку, визначає суспільні відносини. Саме тому головним завданням соціології Тард вважав вивчення законів наслідування, що дозволяють суспільству перебувати в цілісності, успішно асимілювати нові винаходи та нейтралізувати виникаючі конфлікти. Опираючись на теорію наслідування, він сформулював три провідні закономірності наслідувального навчання: 1) індивіди, які знаходяться в тісному спілкуванні, швидше та легше переймають один від одного різні поведінкові стереотипи; 2) наслідувальна практика пронизує всі прошарки суспільства, змушуючи нижчих наслідувати вищих, молодших – старших, бідних – багатих; 3) засвоєні поведінкові стереотипи або повністю замінюють попередні, або посилюють їхню дію, старі моделі відіграють роль передумов для засвоєння нових (наприклад, споживач алкоголю, який перестав отримувати від нього задоволення, може перейти до вживання наркотиків) [3, c. 196].

Теорія наслідування не випадково вважається обґрунтованою та працюючою в сучасній кримінології, особливо західній. Саме наслідувальне навчання дозволяє молодим, якщо можна так висловитися, злочинцям оволодіти кримінальним ремеслом і стати професіоналами.

Саме теорія наслідування допомогла Тарду внести значний вклад у розробку психосоціологічної теорії, яка пояснює виникнення і функціонування такого соціального явища, як натовп. Він розглядав натовп як аморфну спільність, довільно виникаючу під впливом яких-небудь зовнішніх, часто випадкових факторів і на деякий час виступаючу в ролі антропологічної цілісності, охопленої єдиним психологічним настроєм.

Натовп являє собою приклад хаосу, який іноді доводить себе до повного біснування, проте цей хаос не абсолютний, а відносний. Натовпу властиві дух стадності, часовий параліч раціонального мислення, емоційна напруженість, підвищена збудженість, імпульсивність, “легка займистість”, втрата почуття міри, зникнення уявлень про існування нормативних границь, безвідповідальність, нетерпимість, ілюзорні уявлення про власну всемогутність. Всередині натовпу діють сугестивні механізми взаємного навіювання, емоційного взаємозараження, несвідомого наслідування індивідами один одного. У натовпі виникає поведінкова епідемія, яка і охоплює і підхоплює всіх і кожного. На якийсь час відбувається зрівняння всіх, хто складає натовп, кожен розчиняється в кожному і у всіх, зникають індивідуальні відмінності вікового, професійного, культурноосвітнього, соціально-рольового характеру. Натовп перетворюється в моноліт, в унітарний суб’єкт з єдиною спільною спрямованістю соціальної поведінки, яка залежить від різноманітних випадковостей фізичного та соціального характеру, в тому числі від впливу пори року, погоди і т. ін. [4, c. 76-77].

У настроях натовпу можливі різкі перепади, ним буває складно керувати, оскільки він стає некерованим. Він не відає середини між прокляттям та благоговінням, прозрінням та захватом, між криками „хай живе!” та криками „на шибеницю!” При цьому „нехай живе” означає звичайно „нехай живе назавжди”, тобто заключає в себе побажання божественного безсмертя. Але достатньо якої-небудь дрібнички, для того щоб перетворити це обожнювання у вічне прокляття [1, с. 28]. Згадаємо яскравий приклад із Нового Завіту – сцену торжественного входу Господа в Єрусалим та крики: “Осанна (спасіння) Сину Давидову! Благословенний той, хто йде в Господнє ім’я (тобто достойний похвали, що йде від імені Господа, від Бога посланий) Цар Ізраїлів! Осанна во вишніх!” (Євангеліє від Матвія, гл.21, 8-11; від Марка гл. 11, 1-19; від Луки, гл. 19, 22-48; від Івана гл. 12, 12-19). Та майже відразу ж суд над Ісусом і страта і крики того ж натовпу: “Розіпни Його! Нехай буде розіп’ятий!” (Євангеліє від Матвія, гл. 27, 15-26; від Марка, гл. 15, 6-15; від Луки гл. 23, 13-25; від Івана гл. 18, 39-40, гл. 19, 1-16).

В індивідів, які опинилися у складі натовпу, на деякий час ніби згасає самосвідомість, а керуюча роль переходить до емоцій, які проявляються під дією підсвідомих імпульсів. Роль названого феномена в поведінці натовпу виявляється настільки великою, що відсуває на задній план проблему мотиваційних обґрунтувань його дій, оскільки за явними мотивами завжди криються таємні спонукаючі причини, в яких люди не схильні признаватися, а за ними – ще більш таємні, сутність яких для людей може бути зовсім невідома. На цих глибинних рівнях між множиною різних людей виявляється дивна схожість, яка і з’єднує їх у натовп і спрямовує енергію в те чи інше соціальне русло.

У натовпі легко і швидко відбувається наростання негативних емоцій, а водночас і загальної агресії. У збудженому стані натовп стає таким, що не в змозі сприйняти раціональні докази нормативно-обмежувального характеру, а напроти – виявляє загострену сприйнятливість до емоційних спалахів і схильність до афективних вибухів стихійно деструктивного характеру. Так, на думку Тарда, всі революції; в тому числі й оксамитові, вкрай бунтівні. Уважний та неупереджений аналіз революцій ХVІІІ та ХХ століть, особливо російських революцій ХХ століття, показує, що вони не були винятком із правил і мали виразно деструктивний характер. Аналіз російських революційних подій здійснений очевидцями, підтверджує характеристики Г.Тарда і вказує на психічне масове безумство і отупіння натовпу. Знаменитий всеросійський пастор, батюшка Іоан Кронштадтський, порівнював революційну Росію з будинком божевільних. А на думку відомого російського філософа І.Ільїна, революція 1917 року виплеснула назовні всі приховані пристрасті й пороки російського народу, виявивши суміш гріховного, низького і безсоромного, грубого та нещадного. Можна сказати, що Росія, так само як і Франція ХVІІІ століття, пройшла через важкий період охлократії.

В історії людства неодноразово виникали спокуси збуджувати натовп і використовувати його порив у своїх інтересах, проте результати часто бувають непередбачувані, драматичні. На лідерах завжди лежить відповідальність за маніпулювання масами.

Якщо у звичайному стані людина легко справляється з власними агресивними емоціями й успішно їх долає, то під час її перебування в натовпі ті ж механізми самоконтролю уже не спрацьовують і вона опиняється в повній владі спільного наростаючого пориву. Найчастіше в натовпі домінують схильності до деструктивних проявів психічної та дієвої енергії індивідів. Цьому сприяє стан анонімності, яку відчуває практично кожен з тих, хто знаходиться в середовищі натовпу. Анонімність, у свою чергу, породжує відчуття свободи від відповідальності за свої вчинки. Виникає ситуація об’єднання анонімів, серед котрих немає ані винуватих, ані відповідальних. За умов соціальних криз саме натовпи вчиняють акти вандалізму і жорстокості, є винуватцями погромів, підпалів, грабунків, грабежів, масової різні й насильств.

Тард високо цінував роботи І.Тена про соціальну поведінку якобінців, котрий поставив проблему колективних злочинів, які були вчинені збудженими, несвідомими натовпами. Сам Тард висловлював думку про існування визначеного кількісного бар’єру або критичної маси, при досягненні якої натовп перетворюється в некеровану масу, схильну до руйнування соціальних норм. Він також наводив характерне спостереження одного з колег професорів; “Аудиторія з молодих людей юридичного та інших факультетів завжди буває уважна і шаноблива, коли вона не особливо численна; якщо ж замість двадцяти або тридцяти осіб їх набереться сотні дві – три, то вони часто перестають поважати і слухати свого професора і піднімається шум. Проте поділіть на чотири групи по двадцять п’ять осіб сотню непокірних і буйних студентів, і ви отримаєте чотири аудиторії, сповнені уваги та шанобливості” [1, c. 88]. Тард до цього додає: ”Горда свідомість своєю численістю призводить до сп’яніння тих, котрі зібрались разом” [Там само].

Колективна душа натовпу, в якій на певний відрізок часу розчинилися душі, інтелекти, волі окремих індивідів перебувають у хаотичному стані. У ній образи неупорядкованої маси людей змінюють один одного. Для того, щоб цей хаос набув визначену соціальну конфігурацію та підкорився якомусь силовому вектору, натовпу необхідні вожаки, лідери, харизмати, котрі в ньому завжди виявляються. Натовп, ніби підкоряючись якомусь своєму глибинному інстинкту, виштовхує на поверхню індивіда, який бере на себе цю роль. Його фігура стає центром, ядром, навколо якого “броунівський рух” афективних станів, настроїв та дій набуває подоби якої-небудь упорядкованості й здорового змісту. Ватажком часто виявляється людина зовсім невипадкова, а вже підготовлена до цієї ролі, яка живе якоюсь ідеєю і наділена пристрастю втілити її у життя.

Тард виділив два типи таких лідерів. Перший – це індивіди, котрі володіють стійкою, наполегливою волею, здатні як завгодно довго рухатися до поставленої мети, не дивлячись на будь-які перешкоди та небезпеки. До них він відносив апостола Павла, пророка Мухамеда, Колумба. Такий ватажок – лідер, здатний вбачати в натовпі один із засобів здійснення своїх ідей та планів, а тому він з готовністю стає на чолі маси (натовпу), сподіваючись спрямувати її енергію в потрібне йому русло. Ватажок подібного типу, як правило, позбавлений яскраво вираженого інстинкту самозбереження, фанатично відданий своїй ідеї, готовий принести їй у жертву що завгодно і кого завгодно, включаючи власне життя. Так, наприклад, істинні претензії вождя світового пролетаріату В.І.Леніна найбільш яскраво відображені в його ідеї про те, що 90% російського народу може вимерти, тільки 10% залишилося б до моменту всесвітньої революції. Слова подібного лідера спричиняють гіпнотичний ефект, і натовп, збуджений його промовами, готовий сліпо підкорятися йому і йти за ним з однаковим ентузіазмом і на подвиги, і на злочини.

Другий тип ватажків – це люди, здатні лише на коротку мить загального емоційного підйому очолити натовп. У повсякденному житті вони можуть бути слабкими і незначними. Їх порив короткий, а зухвалість швидко згасає, наштовхнувшись на сильний і твердий опір противника.

Теорія наслідування Г.Тарда викликала значний інтерес у широкому колінауковців, й передусім його послідовників, при характеристиці багатьох сфер соціального життя і соціальних взаємодій.