1. Платіжний баланс країни. В тому випадку, коли торгівельне сальдо країни є активне, тобто надходження з-за кордону перевищує її валюті витрати, курс національної валюти має тенденцію зростати. Це пов’язано з тим, що збільшення частки експорту порівняно з імпортом, по-перше, призводить до зростання попиту на національну валюту з боку виробників продукції; по-друге, за рахунок пожвавлення експорту зростають надходження іноземної валюти в країну, що позитивно впливає на розвиток її економіки, на підвищення рівня валютних резервів центрального банку, а це, в свою чергу, дозволяє проводити монетарну політику, направлену на стабілізацію курсу національної валюти.

2. Пропозиція грошей. Як відомо, найбільш інфляційний вплив має агрегат М1- готівка та залишки на рахунках. Як правило, зростання в країні на 1% грошової маси призводить до миттєвого зростання на 1% внутрішніх цін, і при цьому механізм паритету купівельної спроможності забезпечує відповідне знецінення національної валюти на 1%. І навпаки, зростання іноземної грошової пропозиції на 1% спричиняє адекватне зростання зовнішніх цін та подорожчання національної валюти на 1%.

3. Дефіцит державного бюджету є безпосередньо причиною збільшення грошової маси в обігу й призводить до падіння курсу національної валюти у довгостроковому періоді.

4. ВВП – є основним індикатором стану національної економіки. Його зростання означає загальне пожвавлення економіки країни, нарощення обсягів виробництва, зростання платоспроможного попиту населення, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів на зовнішніх ринках та зниження рівня споживання іноземних товарів, приплив іноземних інвестицій в економіку країни, достатнє фінансування соціальної сфери та державних програм. Це призводить до зростання попиту на національну валюту і зумовлює її змівцнення.

5. Рівень реальних процентних ставок визначає загальну доходність вкладень в економіку країни (процент по банківських депозитах, рівень середньої норми прибутку, доходність по облігаціях). У цьому випадку, коли реальні процентні ставки зростають, то курс національної валюти має тенденцію до підвищення. Однак, якщо номінальні ставки зростають повільніше, ніж темп інфляції та ВВП, то курс національної валюти може навіть знижуватись.

6. Темпи інфляції. Чим вищі темпи інфляції в країні, тим нижчий курс її валюти, якщо не протидіють інші фактори.

7. Ступінь використання певної валюти на євроринку і в міжнародних розрахунках.

8. Ступінь розвитку фондового ринку, який є конкурентом валютного ринку. Фондовий ринок може залучити іноземну валюту безпосередньо, а також “відтягувати” кошти в національній валюті, які могли б бути використані на валютному ринку для купівлі іноземної валюти [6].

На зміну валютного курсу найчастіше впливає декілька факторів, тобто спостерігаються складне їхнє переплетіння і висування в якості вирішальних то одних, то інших факторів.

Валютний курс як базове співвідношення цін двох валют може встановлюватися законодавчо, або визначатися в процесі їх взаємного котирування.

Котирування валют – це встановлення валютного курсу на основі ринкових механізмів [15]. Кількісне значення валютного курсу розраховується (котирується), як правило, з точністю до 4-го знака після коми.

Котирування курсів валют буває пряме і непряме.

Пряме котирування визначає кількість національної валюти за одиницю іноземної. У вигляді прямого котирування офіційно визначаються курси більшості валют світу. Наприклад, пряме котирування курсу долара до гривні виглядатиме як USD/UAH=5,3236.

Непряме котирування визначає кількість іноземної валюти, що виражається в одиницях національної валюти. Як правило, це менш поширений вид встановлення валютного курсу. Прикладом, непрямого котирування є USD/UAH=5,3236=0,1878.

У банківській практиці встановлюється курс продавця, за яким банки продають валюту, й курс покупця, за яким купують валюту. Повне котирування включає курс покупця і курс продавця. Різниця між курсами продавця (продаж) і покупця (купівлі) – маржа - є для банків джерелом прибутку. Центральний банк може встановлювати граничні розміри маржі за операціями на міжбанківському валютному ринку для уповноваження банків та інших кредитно-фінансових установ.

6.3. Світова валютно-фінансова система та її еволюція

Найважливішим елементом міжнародних валютних відносин виступає валютна система. Розрізнюють національну та світову валютні системи. Світова валютна система розвивається на регіональному та глобальному (світовому) рівнях. І свою чергу регіональні, світові та національні валютні системи активно взаємодіють між собою, утворюючи єдину цілісну систему міжнародних економічних відносин.

Історично спочатку виникли національні валютні системи, які були закріплені національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права. Національна валютна система є складовою грошової системи країни, хоч і відносно самостійною, оскільки виходить за національні рамки.

Національна валютна система – це форма організації економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави [1, стор.85].

Її структурними елементами є: національна валюта - грошова одиниця держави; паритет національної валюти; режим курсу національної валюти; організація валютного ринку та ринку золота; національні органи, що керують і регулюють валютні відносини країни; умови обміну національної валюти на золото та інші валюти (конвертованість валюти); наявність або відсутність валютних обмежень, валютний контроль.

Регіональна (міжнародна) валютна система являє собою договірно-правову форму організації валютних відносин між групою країн. [5, стор.321].

Основні елементи такої системи - регіональна (міжнародна) розрахункова одиниця, спеціальний режим регулювання валютних курсів, спільні валютні фонди та регіональні кредитно-розрахункові установи.

Світова валютна система – це спільно розроблена державами форма організації валютно-фінансових відносин яка склалася в наслідок еволюції світового господарства і юридично закріплена міждержавними домовленостями.

Світова валютна система включає ряд конструктивних елементів: міжнародні засоби обігу і платежу; міжнародні ліквідні ресурси (інвалюта, золото); міжнародні валютні ринки і ринки золота; система міжнародного кредитування і міждержавних розрахунків; міжнародні організації, що здійснюють міждержавне валютне регулювання.

Ця динамічна еволюційна система пройшла у своєму розвитку ряд етапів, кожен з яких віддзеркалював рівень зрілості валютно-фінансових відносин та їхніх інституцій.

Першою в історії світовою валютною системою балу система, що спиралася на єдині правила обігу золотого грошового товару і відома під назвою системи золотого стандарту.

Юридично вона була оформлена міждержавною угодою на конференції в Парижі в 1867р. Згідно з цією угодою золото визнавалось єдиною формою світових грошей. В умовах, коли золото безпосередньо виконувало всі функції грошей, і національна, і світова грошова та валютна системи були тотожними з тією лише різницею, що монети, виходячи на світовий ринок, приймалися до платежу відповідно до своєї ваги. Золотий стандарт базувався на наступних структурних принципах:

• основою системи був золотомонетний стандарт;

• кожна валюта має свій золотий вміст. Курс національних валют жорстко прив’язувався до золота і через золотий вміст валюти співвідносився один з одним по твердому валютному курсу. Золото використовувалося як золотомонетні світові гроші;

• конвертованість кожної валюти в золото забезпечувалось як всередині, так і за межами країни;

• зливки вільно обмінювались на монети, а золото вільно імпортувалось й експортувалось та продавалося на міжнародних ринках.

Існувало три форми золотого стандарту:

- золотомонетний;

- золотозливковий;

• золотовалютний.

При золотому стандарті в його класичний золотомонетній формі не існувало будь-яких валютних обмежень. Система золотого стандарту була адекватною умовам вільної конкуренції, необмеженого ринку і відповідно цим умовам механізму ціноутворення. Режим золотомонетного стандарту був насамперед режимом стабільних валютних курсів.

Однак система золотомонетного стандарту мала не тільки переваги, а й суттєві недоліки, оскільки вона була жорстокою, не досить еластичною, дорогою. Це насамперед пояснюється такими причинами:

Таблиця 1. Основні недоліки системи золотомонетного стандарту, які призвели до дестабілізації даної системи.

№ п/п	Вади системи золотомонетного стандарту	Причини і наслідки даних вад які призвели до дестабілізації системи золотомонетного стандарту
1	Ця система встановлювала пряму залежність грошової маси, що оберталася в окремих країнах та на світовому ринку, від видобутку і виробництва золота.	Відкриття нових родовищ золота та збільшення його видобутку призводило в цих умовах до періодичних інфляційних процесів, що охоплювали як окремі країни, так і світовий ринок.
2	За умов золотомонетного стандарту практично повністю виключалася можливість проведення окремими державами власної грошово-валютної політики, спрямованої на вирішення внутрішніх проблем країни.	Це пояснюється тим, що безпосередньою реакцією на будь-яке збільшення обсягів паперової емісії й інфляційне знецінення національних грошей були відплив золота за кордон і відповідне зменшення золотих запасів. Це обмежувало можливість державного втручання у сферу грошових і валютних відносин, їх цільового регулювання, використання у конкретних напрямках економічної політики.
3	Існування золотого стандарту перешкоджало впровадження дуже поширених в той час методів фінансування воєнних дій шляхом випуску паперових грошей та монетизації державного боргу через продаж нових випусків цінних паперів центральному емісійному банку тієї чи іншої країни.	Країна, що намагалася фінансувати військові витрати шляхом емісії грошей і водночас дотримуватись їх конвертованості в золото, відразу ставала свідком масового відпливу своїх золотих запасів за кордон. Перша світова війна в найбільшій мірі й остаточно дестабілізувала систему золотомонетного стандарту. Адже для фінансування війни європейські країни мусили вдатися до значних розмірів кредитів у своїх центральних банках і призупинити обмін на золото своїх валют, встановивши примусовий курс.

Поступово золотомонетний стандарт вичерпав свої можливості, оскільки не відповідав зрослим масштабам господарських зв’язків та умовам регульованої ринкової економіки. Перша світова війна призвела до кризи і занепаду цієї валютної системи. Золотомонетний стандарт перестав функціонувати як грошова і валютна система.

Замість системи золотомонетного стандарту почали формуватися урізані форми золотовалютної системи – золотозливковий і золотодевізний стандарти.

Система золотозливкового стандарту – перехідна форма золотого стандарту. Суть цієї системи в тому, що національні валюти провідних західних країн прирівнювалися до певної кількості золота, отже, були розмінні на валютний метал, але вже не в будь-якій кількості, як це було за класичного золотого стандарту, а на золоті зливки вагою не менш як 12,4 кг кожний. Вона встановлювалася після Першої світової війни і проіснувала до великої депресії (1929-1933рр.) в ряді країн з високорозвинутою економікою, крім США.

В інших країнах, зокрема в тих, які зазнали поразки в Першій світовій війні, була впроваджена система золотодевізного стандарту, яка основана на тому, що поряд із золотом функцію міжнародних платіжних засобів взяли на себе і деякі валюти провідних країн світу.

Платіжні засоби в іноземній валюті, що призначалися для міжнародних розрахунків почали називати девізами. Власне, сформувалась друга світова валютна система, яка була юридично оформлена міждержавною угодою, досягнутою на Генуезькій міжнародній конференції в 1922 р.

Друга світова війна фактично зруйнувала систему золотодевізного стандарту, що спонукало до розробки валютно-фінансової системи, адекватної новим умовам функціонування світового господарства та міжнародних економічних відносин. Така система після тривалої підготовчої роботи була створена та інституційно оформлена в 1944р. в м. Бреттон-Вудс (США) рішеннями міжнародної валютно-фінансової конференції. Складовими підписаного на конференції Заключного акта стали статути Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Міжнародного банку реконструкції й розвитку (МБРР).

Основні принципи нової валютної системи, яка дістала назву Бреттон-Вудської, визначив статут МВФ. Основою даної системи була ідея пристосування валют окремих країн до національних валютних систем провідних на той час держав світу - США і Великої Британії. Згідно з договором основними інструментами міжнародних розрахунків ставали золото і так звані резервні валюти, статус яких одержали американський долар і англійський фунт стерлінг. Таким чином на відміну від золотого стандарту основою Бреттон-Вудської системи, становила система золотовалютного стандарту, яка в подальшому трансформувалася в систему золотодоларового стандарту.

Основними принципами функціонування Бреттон-Вудської валютної системи були [1]:

• збереження ролі золота, як платіжного засобу та розрахункової одиниці у міжнародному обігу. Однак, на відміну від системи золотого стандарту, зв’язок національних валют із золотом здійснювався опосередковано через долар США, який один зберігав зовнішню конвертованість у золото;

• встановлення офіційних курсів валют шляхом визначення їх золотого вмісту і твердої фіксації долара;

• прирівнювання долара до золота на основі фіксації ринкової ціни на золото (ціна однієї унції золота дорівнювала 35 дол., а золотий вміст долара становив 0,888671г. чистого золота);

• здійснення операцій купівлі-продажу золота лише на рівні центральних банків країн із забороною таких операцій для всіх інших суб’єктів.

- ринкові курси валют не повинні були відхилятися вгору або вниз від фіксованих доларових паритетів цих валют більше, ніж на 1%, тобто всі інші валюти жорстко “прив’язалися” до долара;

• з метою пом’якшення кризи окремих валют, підтримання валютних курсів і збереження вільно-конвертованості держави-учасниці Бреттон-Вудських угод надавали взаємодопомогу одна одній, яка здійснювалася шляхом надання країнами через механізм МВФ та іншими шляхами кредитів в іноземній валюті для фінансування дефіцитів платіжних балансів.

Міждержавне регулювання валютних відносин здійснювалося головним чином через посередництво МВФ. Він забезпечував підтримання країнами-учасниками офіційних валютних паритетів та курсів. Для зміни паритету або введення валютних обмежень була потрібна згода МВФ.

Протягом тривалого періоду ефективність функціонування Бреттон-Вудської системи забезпечувалося високим рівнем стійкості та довіри до валют США, яка виконувала функцію міжнародного засобу платежу та резервної валюти. Ця довіра базувалась на тому, що на відмінну від усіх інших валют долар зберігав за собою на зовнішньому ринку антиінфляційний “імунітет”, який гарантувався його конвертованістю для центральних банків у золото. Така позиція на валютному ринку забезпечувалась нагромадженням США значної частини (70%) централізованих запасів золота. Слід врахувати і надзвичайно високу питому вагу США у світовій торгівлі та експорті капіталу, а також бездефіцитність протягом тривалого часу платіжного балансу цієї країни.

Наприкинці 1960-х - на початку 70-х рр. ситуація істотно змінилася. США значною мірою втратили на світовому ринку свої конкуренті переваги:

• різко скоротились запаси золота. В 1971р. їхня вартість становила 11,1 млрд. доларів, а наприклад в 1949р. - 24,6 млрд. доларів. Почалася масова гонитва за золотом як стійкішим грошовим активом і відповідна відмова від долара;

• посилення інфляційних процесів;

• нестабільність платіжних балансів.

США по суті повністю втратили свою здатність здійснювати обмін доларів на золото за фіксованою ціною і таким чином, утримувати його функцію міжнародної резервної валюти.

Визнаючи це, 15 серпня 1971р.президент США Р. Ніксон прийняв рішення про припинення конвертованості долара в золото [14]. Це означало фактичних крах Бреттон-Вудської системи.

Контури нової валютної системи, що функціонує і розвивається у світовій економіці й нині, визначила нарада представників країн-членів МВФ, що відбулася в м. Кінгстон (Ямайка) в січні 1976р. Кінгстонська угода поклала початок утворенню четвертої світової або Ямайської валютної системи. Ця система набрала сили після ратифікації угоди державами – учасницями з квітня 1978р. Формування Ямайської валютної системи яка юридично закріплювала демонетизацію золота, розпочалася з кризою Бреттон-Вудської валютної системи.

Основні характеристики Ямайської валютної системи:

1. система заснована не на одній, а на декількох ключових валютах, тобто визнання міжнародними та розрахунковими валютами поряд із доларом США валют інших країн та СДР;

2. витіснення золота з міжнародних розрахунків скасування золотих паритетів валют та офіційної ціни на золото. Водночас золото залишається у складі офіційних золотовалютних резервів країн як високоліквідний товар;

3. офіційне визначення “плаваючих” валютних курсів, тобто тих, які встановлюються на валютному ринку залежно від попиту та пропозиції;

4. країна сама вибирає режим валютного курсу, але їй заборонено виражати його через золото.

В реальній практиці валютних відносин цілком витіснити долар з позиції ключових міжнародних валюти, як це передбачалося Кінгстонською угодою, не вдалося. Більш того, після 1981р. адміністрація Р Рейгана успішно запровадила низку стабілізаційних заходів, що сприяли зміцненню міжнародних позицій долара. Слід зазначити, що і в нинішній валютній системі долар залишається реальною основою валютно-фінансового механізму. З огляду на це можна зробити висновок, що Ямайська валютна система функціонує за принципом не паперово-валютного, а паперово-доларового валютного стандарту.

Слід зазначити, що формування відповідних інституційних структур та принципів функціонування Ямайської валютної системи ще не завершено. Вони постійно коригуються, доповнюються відповідно до змін у міжнародних економічних відносинах.