Тема 6 валютний ринок і валютні системи План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу
6.1. Сутність валюти та її класифікація
6.2. Валютний курс і фактори, що впливають на нього.
6.3. Світова валютно-фінансова система та її еволюція.
6.4. Шляхи становлення національної валютної системи України.
6.5. Валютне регулювання і валютний контроль як інструменти стабілізації валютної політики в Україні.
6.6. Платіжний баланс та золотовалютні резерви в механізмі валютного регулювання.
Ключові поняття та терміни |
|
|
|
6.1. Сутність валюти та її класифікація
Поняття “валюта” широко використовується в економічній літературі. Але не зважаючи на широке застосування, сутність цього економічного терміну не знайшла однозначного трактування.
Деякі економісти, що пишуть про валюту, визначаючи її як грошову одиницю будь якої країни [1, 2]. В інших наукових роботах, поняття “валюта” означає грошову одиницю, що використовується у функціях світових грошей, тобто як міжнародна розрахункова одиниця, засіб обігу та платежу [5]. Зведення поняття валюти до грошової одиниці у всіх визначеннях у кращому випадку не коректне, оскільки грошова одиниця – лише одна незначна складова явища грошей, пов’язана з масштабом цін, і вона не спроможна вичерпати таку складну функцію грошей , як світові гроші [6].
Враховуючи сказане, ми згодні з професором Савлуком М.І., що найбільш прийнятним є визначення валюти як будь-яких грошових коштів, формування та використання яких прямо чи опосередковано пов’язано із зовнішньо - економічними відносинами.
Валюта класифікується за багатьма критеріями (рис.1).
В залежності від країни емітента валютних коштів валюта поділяється на: національну, іноземну, міжнародну, регіональну.
Національна валюта – це встановлений законом платіжний засіб даної країни, що емітується національною банківською системою Національна валюта є основою національної валютної системи. Наприклад, для Росії – це будуть кошти, номіновані в рублі, для України - в гривнях, для США – у доларах.
Іноземна валюта – це грошова одиниця, що емітується банківською системою інших країн. Іноземна валюта є об’єктом купівлі - продажу на валютному ринку, зберігається на рахунках у банках, але не є законним
платіжним засобом на території даної держави. Винятком можуть служити тільки в періоди сильної інфляції.
Міжнародна (регіональна) валюта* - міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, що емітується міжнародними фінансово-кредитними установами і функціонують за міждержавними угодами.
Одним із основних чинників, що забезпечує можливість застосування міжнародних (регіональних) валют, є утворення і функціонування міжнародних (регіональних) валютних союзів. Основними ознаками таких міжнародних формувань, є:
введення системи твердих валютних курсів;
зобов’язання країн-учасниць підтримувати повну взаємну конвертованість своїх валют;
погодження внутрішньої і зовнішньої економічної політики;
координація політики регулювання грошової емісії та обсягів грошової маси.
На перший погляд здається, що входження будь-якої країни у валютні союзи пов’язано з певними обмеженнями у самостійності розвитку валютного ринку. Однак, як засвідчує світовий досвід, таке обмеження не є деструктивним. Навпаки, воно посилює конкурентні переваги окремих країн, сприяє їх економічному розвитку. Наприклад, на сьогоднішній день найбільш розповсюджені дві такі валюти СДР і євро.
З 1 січня 1970 р. МВФ запровадив у структуру міжнародних розрахунків валюту, що дістала назву, “спеціальні права запозичення” – СДР, які є міжнародними платіжними засобами, що використовуються МВФ для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальних рахунках і є розрахунковою одиницею МВФ. Євро - регіональна міжнародна розрахункова одиниця, яка була введена у 1999р. в межах Європейської валютної системи і є розрахунковою одиницею країн ЄС.
*Деякі автори називають дану групу класифікації валюти як “колективні” [5, 6].
Різні форми світогосподарських зв’язків – торгівля товарами та послугами, виробниче та наукове-технічне співробітництво, міграція робочої
сили та розвиток світового туризму, рух позичкового капіталу та інвестицій формують міжнародний попит і відповідні пропозиції відносно тієї чи іншої національної валюти.
По відношенню до валютних запасів країни розрізняють резервну валюту. Під резервною валютою розуміють іноземну валюту, у якій центральні банки інших держав накопичують і зберігають резерви для міжнародних розрахунків по зовнішньо-торгівельних операціях та іноземних інвестиціях. Резервна валюта є базою визначення валютного паритету і валютного курсу для інших країн, широко використовується для проведення валютної інтервенції з метою регулювання курсу валют країн-учасниць світової валютної системи. Так, в якості резервної валюти використовують долар США, японську єну, фунт стерлінгів.
Для того щоб валюта набула статусу резервної, необхідно щоб країна-емітент займала одне із головних місць у світовому виробництві, в експерті товарів і капіталів, мати розвинуту мережу кредитно-банківських установ у себе і за рубежем, вільну конвертованість валюти і впровадження її в міжнародний обіг через банки та міжнародні валютно-фінансові організації.
За режимом використання валюти поділяються на:
конвертовані;
неконвертовані.
Конвертованість національної грошової одиниці – це можливість для учасників зовнішньоекономічних угод легально обмінювати її на іноземні валюти і навпаки.
Таким чином, неконвертованими є валюти, які неможливо вільно обмінювати на іноземні валюти за ринковим курсом, їх ввіз та вивіз жорстко обмежується. В свою чергу, конвертованою є валюти, які вільно обмінюються на валюти інших країн за курсом, що формується у встановленому порядку, і вільно вивозяться і ввозяться через кордон.
Конвертованість передбачає відкритість економіки, лібералізацію зовнішньої торгівлі, вільну міграцію капіталу, тобто вона притаманна саме ринковій економіці. Для адміністративно-командної економіки конвертованість є чужим явищем.
Конвертованість національної валюти за поточними операціями є однією із основних статутних вимог Міжнародного валютного фонду (МВФ) для своїх членів (стаття VІІІ Статуту МВФ). Україна оголосила про себе своє приєднання до цієї статті на підтвердження поточної конвертованості гривні в 1997р.
У світовій практиці конвертованість валюти класифікують за кількома критеріями (рис.1):
За повнотою конвертації:
повна конвертованість, за якої здійснюється вільне (без жодних обмежень) використання національної валюти для всіх категорій суб’єктів підприємства (юридичних і фізичних осіб, резидентів і нерезидентів) на будь-які цілі. Прикладом повністю конвертованих валют є: долар США, австрійські долари, англійські фунти стерлінгів, канадські долари, японські єни, євро, СДР тощо.
Нині існує досить обмежена кількість валют (трохи більше 20), що діють у режимі повної конвертованості. Однак не всі користуються однаковою довірою на світовому ринку і мають однакову сферу застосування в міжнародних розрахунках. Таку свободу може собі дозволити лише країна яка має конкурентоспроможну на світовому ринку економіку з потужною експертною базою, розвиненими внутрішніми грошовими та інвестиційними ринками.
- часткова конвертованість, за якої вводяться певні обмеження на обмінні операції. Обмін національної валюти на іноземні дозволяється тільки для певних категорій суб’єктів підприємництва або за певними видами операцій. На вимогу МВФ, вказані обмеження не повинні зачіпати платежі за поточні міжнародні операції, інакше валюта втрачає за регламентом фонду статус конвертованої.
Якщо конвертація національної валюти дозволена тільки для нерезидентів, то вона називається зовнішньою, а якщо для резидентів – внутрішньою. Режим зовнішньої конвертованості сприяє припливу у країну іноземної валюти.