34 Особливості роботи з музичного розвитку учнів молодшого підліткового віку

Молодший підлітковий вік часто характеризують як важкий і переламний. Йде перебудова психіки і ломка старих форм і відносин. Швидкий і нерівномірний розвиток призводить до різних дисфункцій. Ріст тіла, розвиток м'язів відстає від кісткового розвитку. Нервова система знаходиться ніби в розтягнутому стані, відзначасться підвищеною збудливістю, швидкою зміною настрою. Іноді з'являється негативний емоційний фон, агресивність, замкненість. їм характерна розпорошеність інтересів. У багатьох дітей з'являється особлива думка в галузі музичних уподобань. Престижність уроків музики падає до 5%. Більшість школярів захоплюється сучасною естрадною музикою. Псі психологічно-музичні особливості підлітків часто ведуть до виникнення конфліктних ситуацій в класі, якщо вчитель не бачить причин їх виникнення і не знаходить вірного підходу до учнів.

Тому особливо важливим завданням на даному етапі для вчителя музики є необхідність створити атмосферу взаєморозуміння, довіри, доброзичливості, поваги до особистості та уподобань. Неоціненним підручником жнгтя є укр.фольклор, зокрема пісні, що стали конденсатором багатовікового життєвого досвіду. Вони є здавна улюбленими педагогічними заходами у народі, завдяки образності, афористичності. Програмний матеріал 5 класу розкриває всю розмаїтість жанрів народних пісень різних народів: обрядових, епічних, соц-побутовнх.

Щоб сформувати у школярів ініціативний і творчий підхід до будь-якої виконуваної роботи, не можна регламентувати кожний їх крок. Учень, який традиційно порушує дисципліну на уроках, стане менше заважати, якщо доручити йому якусь важливу в його очах справу - пост відповідального за інструменти, за своєчасне їх приготування. Тісно пов'язані з художньо-творчою діяльністю доручення, як виконання обов'язків помічника вчителя і керівників гуртків, організаторів позакласних заходів в початкових класах. Дуже важливим є виконання музики самим вчителем (наживо грати, співати).

35. Мускійська граматика м.Ділецького та її вплив на муз.Вих. В Україні в 17 ст.

Микола Дилецький заклав фундамент для формування композиторської школи нового часу в Україні, Білорусії та Росії. Саме перу цього композитора належить перший у Східній Європі теоретичний трактат "Граматика мусікійська" (тобто музична). В ньому закладено фундамент і обгрунтовано композиційні, естетичні, риторичні засади нового — партесного стилю (співу партіями), який змінив архаїчну монодію (одноголосся). Микола Дилецькйй (1630—1690)— перший українець, що навчав у Росії музичної культури. «Граматика» — одна з найбільш цінних пам'яток слов'янської музичиш культури. В цій фундаментальній праці, що була основним посібником для навчання кількох поколінь музикантів на східнослов'янських землях, Дилецькйй підсумував майже столітній розвиток українського хорового партесного співу... виступав як борець за професіоналізм, за нові шляхи розвитку музичного мистецтва. Вій досконало знав особливості давньої та сучасної йому музичних теорій і висвітлив стан педагогічної та музично-естетичної думки XVII сміття в усій його складності... започаткував нову професійну школу на наших землях, яка згодом увінчується іменами Д. Бортнянського, М. Березовського, А. Веделя. Дилецькйй не випадково відомий як основоположник нової школи у вітчизняній музиці - «Граматика музикальна», відома в багатьох рукописних списках. По суті, в ній вперше систематизовано основні положення партесного співу, правила композиції, а також вміщено багато вправ з метою виховане навичок композиції та хорового диригування. Разом з тим, прагнучи полегшити справу навчання дітей музичної грамоти та співу з нот, Дилецький дає цінні поради вчителям співу. Взагалі книжка побудована в формі запитань! відповідей на них. З висловлень Дилецького видно, що Його естетичні погляди були передовими для свого часу, ш»»ін як гуманіст вбачав у музиці живе, активне мистецтво, здатне надихати людину, відтворювати її почуття й настрої. Наведені ним приклади свідчать про те, що, не користуючись термінами «мажор» і «мінор», Дилецький розрізав музику радісну й жалібну в залежності від її мажорної чи мінорної основи. Дуже важливою є думка Дилецького про властивість музики викликати й відтворювати живі людські почуття. Введена ним музична термінологія, хоч нині й застаріла, для свого часу була новаторською. У «Граматиці» подаються також відомості про найчастіше вживані нотиі тривалості: «такти», «полутакти», «чвертки», «ламані» (вісімки), про спосіб хорового диригування. Значне місце займають методичні поради щодо навчання дітей музичної грамоти « Образ учення детей». Дилецький ілюструє свої положення розробленими ним самим допоміжними схемами, таблицями тощо. Ці матеріали свідчать про значний педагогічний досвід, широту його інтересів. «Граматика» не включає відомостей про фугу й обмежується даними про різні прості види імітації. Вміщені тут приклади й завдання підтверджують, що в партесному співі того часу практика контрапункту не йшла далі нескладних імітаційних побудов. Підсумовуючи сказане, слід підкреслити, що «Граматика» М. Дилецького стала першою ґрунтовною музично-теоретичною працею, практичним посібником для композиторів, теоретиків та вчителів співу. Довгий час вона була основним підручником з теорії музики, контрапункту, композиції, яким керувалися багато поколінь російських та українських музикантів XVII й XVIII ст. Перша частіша трактату —«О мусикії дає визначення музики як мистецтва. Друга — «О літерах фундаментальних» викладає тогочасну систему співу з нот, основану на сольмізації. Третя й четверта частини вміщують «правила» М. Дилецького для композиторів щодо «концертуючого» багатоголосся (імітації). П'ятий розділ має назву «О контрапунктах». Під цим терміном розуміється лише синкопований різновид імітації. Шоста частина — «О річах, запомнялих мною» — вміщує доповнення до раніше розглянутих тем (наприклад, про альтерації у каденціях), а також: пояснює принцип енгармонізму звуків та наводить квінтові кола 12 мажорних і 12 : них тональностей. Основою заключного розділу — «Конклюзії» — є поради про навчання дітей співу з нот. Тут він розглядає методичні та філософсько-естетичні питання; перед нами постать музиканта — педагога, новатора, філософа і полеміста.

36-16

37. В основу програми Авдієвського покладено фольклор – глибоке демократичне мистецтво, в якому творчість і сприйняття нероздільні. Народна музична культура несе в собі елементи народного виховання, формує здатність сприймати прекрасне і творити його. Народна пісня завжди стверджувала високу духовність народу, красу і гармонічність світу. Саме народне мистецтво раніше, ніж щось інше, робить зрозумілим для дитини моральні поняття та проблеми, відкриває їх не як збірку правил поведінки, а у всій їх складності та життєвої переконливості. Художньо-естетичне виховання займає в процесі формування особистості особливе місце саме тому, що естетичне будучи сконцентрованим у мистецтві є провідником суспільних ідей національного відродження, каналом через який здійснюється сильний емоційний вплив.

Програма ґрунтується на ідеї формування музичної культури, на основі національних традицій, з опорою на українську вокально-хорову культуру. У програмі зроблено акцент на виховання морально-емоційного свідомого і творчого ставлення до музики, а відтак і до життя, основна увага приділяється розкриттю музики як феномену художнього. Передбачається також максимальне розширення форм музикування і видів практичної діяльності учнів. Програма ставить завдання музично-естетичного виховання і розвитку творчих можливостей дітей, формування національного музичного і художнього мислення. Необхідно також формувати певні ціннісні орієнтації учнів та критерії оцінки музичних явищ.

Програми побудовані за тематичним принципом. Кожна основна тема пов’язана з попередньою і наступною, взаємопов’язані також всі теми навчальних чвертей. В основу тематичних програм року, чверті, уроку покладено не різні види діяльності. А різні грані взаємозв’язку музики і життя. В кожному класі вивчаються різні музичні поняття. Використовує споріднені види мистецтв, оцінювання.