3.Види відпусток

Право на відпустку мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої принале­жності, а також працюють за трудовим договором у фізичної осо­би. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні на загальних підставах, мають право на відпустку нарівні з громадянами України.

Особи, які працюють за договором підряду або іншими договора­ми цивільно-правового характеру, за авторським чи видавничим договором, не набувають статусу працівника, а тому права на відпу­стку не мають.

Право на відпустку надається також позаштатним працівникам, на яких поширене державне соціальне страхування. Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року вперше передбачено також право на відпустку тимчасовим і сезонним працівникам.

Ст. 4 Закону України «Про відпустки» визначає такі види відпусток:

• щорічні відпустки;

• основна відпустка;

• додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умо­вами праці;

• додаткова відпустка за особливий характер праці;

інші додаткові відпустки, передбачені законодавством:

• додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;

• творча відпустка;

соціальні відпустки:

• відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами;

• відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічно­го віку;

• додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;

• відпустки без збереження заробітної плати.

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим

договором можуть встановлюватись інші види відпусток.

Слід зазначити, що не всі перелічені види відпусток можна від­нести до часу відпочинку. Вбачається, що часом відпочинку слід зважати щорічні оплачувані відпустки та в окремих випадках відпу­стки без збереження заробітної плати. Адже основне призначення часу відпочинку — це відновлення працівником своїх виробничих сил для подальшої продуктивної праці, хоча цей час може бути ви­користаний працівником на його розсуд.

Тому не можна вважати часом відпочинку додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі та соціальні відпустки.

3.1Щорічні відпустки

Щорічні відпустки бувають основні й додаткові. Право на щорічну основну відпустку мають усі працівники. Порядок надання щорічних додаткових відпусток регламентується законодавчо. Для того щоб скористатися щорічною додатковою відпусткою, потрібні спеціальні підстави. У публікації приділено увагу стажу роботи, який дає право на щорічну основну відпустку, і стажу роботи, який дає право на щорічну додаткову відпустку, а також ідеться про тривалість щорічних основних відпусток і тривалість щорічних додаткових відпусток. Окремо автор зупиняється на додатковій відпустці працівникам, які мають дітей. Крім того у таблицях подано тривалість щорічних основних і щорічних додаткових відпусток за категоріями працівників.

Стаж роботи, який дає право на щорічну основну відпустку

Згідно зі статтею 9 Закону № 504 до стажу роботи, який дає право працівникові на щорічну основну відпустку, зараховується час:

- фактичної роботи (зокрема, на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;

- коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) і заробітна плата повністю або частково (зокрема, час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу);

- коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

- коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 Закону № 504, за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), — до досягнення дитиною 16 років;

- навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів;

- навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв’язку із змінами в організації виробництва та праці, зокрема з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників.

Крім того, зараховуються інші періоди роботи, передбачені законодавством.

Стаж роботи, який дає право на щорічну додаткову відпустку

Згідно зі статтею 9 Закону № 504 до стажу роботи, який дає право працівникові на щорічну додаткову відпустку, зараховується час:

- фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників цього виробництва, цеху, професії або посади;

- щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;

- роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

Для працівника, переведеного на роботу на інше підприємство, який на попередньому місці роботи не використав щорічні основну та додаткові відпустки (повністю або частково) і не одержав за них грошову компенсацію, до стажу його роботи за новим місцем роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховуватиметься час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.

Тривалість щорічних основних відпусток

Згідно зі статтею 5 Закону № 504 тривалість відпусток працівників визначається не лише Законом № 504, а й іншими законами й нормативно-правовими актами України (здебільшого це нормативно-правові акти, які регламентують діяльність працівників окремих професій).

Святкові й неробочі дні, визначені статтею 73 КЗпП, не враховуються у тривалість відпусток (ст. 781 КЗпП). Не враховуються до щорічної відпустки дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку (тобто листком непрацездатності), а також дні відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами (ст. 78 КЗпП).

Згідно зі статтею 75 КЗпП та статтею 6 Закону № 504 для переважної більшості працівників мінімальна тривалість щорічної основної відпустки становить 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору з працівником. Це не залежить від того, чи є місце роботи працівника основним, чи таким, де він працює за сумісництвом, а також не залежить від того, зайнятий такий працівник повний робочий день чи працює скорочений робочий день.

Разом з тим статтею 6 Закону № 504 деяким категоріям працівників установлено більшу тривалість щорічних основних відпусток. Скажімо, інвалідам І і ІІ груп мінімальна тривалість щорічної основної відпустки має становити 30 календарних днів, інвалідам ІІІ групи — 26 календарних днів, особам віком до 18 років — 31 календарний день. Для працівників окремих професій тривалість щорічної основної відпустки встановлюється спеціальними актами законодавства.

Тривалість щорічних додаткових відпусток

Щорічні додаткові відпустки працівникам можуть надаватися одночасно з основною відпусткою або окремо від неї.

Конкретна тривалість щорічних додаткових відпусток за роботу із шкідливими і важкими умовами праці на підприємстві встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах (ст. 7 Закону № 504). Така відпустка надається працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних із негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів за Списком виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року № 1290 (далі — Список № 1).

Згідно зі статтею 8 Закону № 504 щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я за Списком виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року № 1290 (далі — Список № 2).

Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається також працівникам з ненормованим робочим днем згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором.

Тривалість щорічних додаткових відпусток наведено в таблиці 2, проте конкретна їх тривалість встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону № 504, якщо працівник має право на щорічну додаткову відпустку з кількох підстав — за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці (ст. 7 Закону № 504) та за особливий характер праці (ст. 8 Закону № 504), то він може скористатися лише за однією з них на власний вибір. Винятком є окремі працівники, перелічені у Списках № 1 і № 2, котрі мають право на додаткові відпустки з кількох підстав одночасно (при цьому кількість днів відпусток сумуються).

Крім того, для працівників окремих професій тривалість щорічної додаткової відпустки може мати іншу тривалість і встановлюватися спеціальними актами законодавства (як-от: державним службовцям, суддям, працівникам прокуратури та ін.).

Додаткова відпустка працівникам, які мають дітей

Додаткова відпустка працівникам, які мають дітей, надається працівникам згідно зі статтею 19 Закону № 504 тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів. Якщо є кілька підстав для надання цієї відпустки, її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів. Оскільки така відпустка є соціальною, її надають не за робочий, а за календарний рік, тому тривалість цієї відпустки не залежить від періоду часу, який відпрацювала особа в календарному році. А це означає, що працівник може взяти таку відпустку повної тривалості і до закінчення шестимісячного терміну роботи на підприємстві (лист Міністерства праці та соціальної політики України від 21 липня 2008 року № 187/13/116-08).