1) Відносини, які складають основоположні засади народовладдя, суверенітету народу.

Суверенітет народу – це природне право народу бути верховним і повновладним на своїй території.

Суверенітет буває потенційним і реальним.

Потенційним суверенітетом володіє практично будь-який етнос, незалежно від того, має він свою державність чи ні, оформився він у таку історичну спільність, як народ, визнаний він іншими державами і націями чи ні.

Реальний суверенітет – це втілення в життя суверенних прав народу, його волі йти таким шляхом, який він вважає найкращим. Суверенна воля народу України, вільно сформована і втілена у відповідних документах (передусім у Конституції України), і є єдиним джерелом державної влади.

2) Відносини, які опосередковують будівництво (будову), устрій держави як організації влади народу і для народу.

Влада – необхідний спосіб організації суспільства, процесів, що відбуваються в ньому, в тому числі за рахунок авторитарних методів, які передбачають можливість нав’язування волі суб’єкта влади, застосування в разі потреби примусу.

3) Відносини, які опосередковують основоположні засади функціонування держави.

Головними з них є гуманізм, демократизм, розподіл влад, виразом якого є механізм противаг, взаємного контролю гілок влади, їх врівноваженості.

4) Відносини, що визначають характер зв’язків між державою і конкретною особою:

- відносини громадянства, під якими, звичайно, розуміють постійний правовий зв’язок між особою і державою, що надає їм відповідні права й покладає певні обов’язки;

- відносини фундаментальних прав громадян України: економічних, політичних, соціальних, культурних, екологічних;

- відносини гарантій реалізації прав і свобод;

- відносини, що випливають із факту відповідальності держави перед особою і навпаки.

9. Поняття конституції, класифікація, юридичні властивості.

Конституція – це основний закон держави. Як правило, це єдиний правовий акт чи система таких актів, за допомогою яких безпосередньо народ чи органи держави, що виступають від його імені, встановлюють основні принципи устрою суспільства і держави, визначають статус державної влади і місцевого самоврядування, закріплюють права і свободи людини і громадянина.

Класифікація конституцій:

- за формою вираження – писані (у формі одного чи кількох нормативних актів), неписані (у формі правових уявлень, концепцій тощо), змішані (поєднання двох попередніх);

- за порядком прийняття – даровані (як правило, вводяться в дію одноособово монархом), народні (приймаються референдумом або парламентом), договірні (є результатом угоди між різними суб’єктами конституційного процесу);

- за порядком внесення змін і поправок – гнучкі (зміни до них вносяться в порядку, передбаченому для будь-якого закону) та жорсткі (для яких передбачена особлива процедура внесення змін і доповнень);

- за часом дії - тимчасові (приймаються на певний термін або до настання певної події) та постійні (приймаються на невизначений термін);

- у залежності від форми державного устрою – унітарні, федеративні та конституції суб’єктів федерації.

Юридичні властивості конституції:

- основний закон держави, тобто документ, який повинен виступати основою (фундаментом) національного законодавства;

- закон, що має вищу юридичну силу, тобто всі інші нормативно – правові акти повинні відповідати положенням конституції;

- закон, що має підвищений ступінь стабільності. Іншими словами, держава приділяє особливу увагу захисту та охороні своїх конституцій. Крім конституційного контролю, для захисту конституційного ладу, територіальної цілісності та державної незалежності можуть використовуватися інші наявні у державі засоби та інститути (служби охорони громадського порядку, безпеки, оборони тощо).