29. Поняття та джерела кримінального права, кримінальний кодекс України.

Кримінальне право — це система норм, які визначають основи і принципи кримінальної відповідальності, встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочином і які покарання можуть бути застосовані до особи, котра його вчинила.

Основним джерелом кримінального права є Кримінальний кодекс України (ККУ). прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 року (набрав чинності 1 вересня 2001 року).

К К складається із двох частин:

- Загальної частини — містить норми загального значення, що визначають основи кримінальної відповідальності, дають поняття злочину, називають види покарань за злочин тощо.

- Особливої частини — визначає відповідальність за окремі злочини. Завданням Кримінального кодексу є правове забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Для здійснення цього завдання КК визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Кримінальну відповідальність несе лише особа, винна в здійсненні злочину, який передбачений КК. Кримінальну відповідальність несуть лише конкретні особи, громадяни, а не підприємства, організації, фірми. Кримінальне покарання накладається лише на особу, винну у скоєнні діяння. Кримінальна відповідальність настає лише у тому випадку, коли скоєне діяння передбачене Кримінальним кодексом. Підставою для настання кримінальної відповідальності щодо особи є здійснення нею протиправних дій, що містять склад злочину. Але відповідальність не настає за злочином автоматично. Перш за все потрібно встановити, чи справді скоєно злочин, знайти винного, розібратися в усіх обставинах справи.

Предметом кримінального законодавства є злочинність і боротьба із нею.

30. Поняття суб’єктивної і об’єктивної сторони злочину.

Складовими суб'єктивної сторони злочину є:

Вина — психічне ставлення особи до вчиненої дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Отже, формами вини є умисел та необережність. Умисел поділяють на прямий і непрямий.

Прямий умисел — якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Непрямий умисел — якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер його діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і, хоч не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Необережність поділяють на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.

- Злочинна самовпевненість — якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення.

- Злочинна недбалість — якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Мотив — це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її вчинити злочин.

За мотивами вчинення злочини ділять на:

- корисливі (викрадення, хабарництво):

- вчинювані за мотивом помсти (вбивство);

- вчинювані з хуліганських спонукань.

Мета — це уява особи про бажаний результат, до якого вона прагне, вчиняючи злочин.

Складовими об'єктивної сторони є:

Дія — активна, суспільно небезпечна передбачена кримінальним кодексом поведінка суб’єкта, чи бездіяльність — пасивна поведінка, що проявилась у невиконанні особою тих дій, які вона повинна була і могла в даній ситуації здійснити.

Суспільно небезпечні наслідки — збиток, шкода, якої завдає діяння об'єктові злочину.

Причинний зв'язок існує тоді, коли:

1. причина (діяння) в часі передує наслідкам;

2. викликає ці наслідки;

3. без даної причини (діяння) конкретні наслідки не настали б.

Спосіб, засоби, методи, час та обстановка здійснення злочину.

31. Обставини, що виключають кримінальну відповідальність.

До обставин, які виключають кримінальну відповідальність, відносяться:

- необхідна оборона,

- крайня необхідність

- відмова від доведення злочину до кінця.

Під необхідною обороною розуміють право громадянина на захист від будь-якого нападу чи посягання. При цьому, якщо громадянин, захищаючись, змушений буде нанести ушкодження нападникові, то він не буде нести за це кримінальної відповідальності.

Під крайньою необхідністю розуміють такі дії особи чи групи осіб, які містять у собі склад злочину, але спрямовані на те, щоб усунути ще більшу небезпеку для суспільства.

32. Види кримінальних покарань.

Кримінальне покарання ‒ це захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Отже, покарання це:

1. засіб державного примусу;

2. засіб, що призначається лише за скоєння злочину;

3. засіб, що застосовується лише за вироком суду.

Метою покарання за КК є:

1. кара;

2. виправлення засуджених;

3. запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

КК передбачає 12 видів покарань, які поділяються на:

- основні;

- додаткові (які застосовуються лише додатково до основних);

- змішані (які можуть бути застосовані і як основні, і як додаткові) За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, до основного покарання може бути застосоване одне або декілька додаткових покарань.

До основних покарань належать:

Громадські роботи ‒ полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Встановлюються на строк від 60 до 240 годин і відбуваються не більше, ніж 4 години на день. Не призначаються інвалідам І та II груп, вагітним жінкам, особам, що досягли пенсійного віку, військовослужбовцям строкової служби.

Виправні роботи ‒ призначаються на строк віл 6 місяців до 2 років, відбуваються за місцем роботи засудженого, із суми заробітку якого провадиться відрахування в доход держави в межах від 10% до 20%. Не застосовуються до вагітних жінок, жінок, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли 16 років, до тих, що досягли пенсійного віку, до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування.

Службові обмеження для військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) ‒ призначаються на строк від 6 місяців до 2 років. Із суми грошового забезпечення засудженого провадиться відрахування в доход держави в межах від 10% до 20%. Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

Арешт ‒ тримання засудженого в умовах ізоляції строком від 1 до 6 місяців. Не застосовується до осіб віком до 16 років, вагітних жінок та жінок, що мають дітей до 7 років. Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті.

Обмеження волі – тримання особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням до праці, строк від 1 до 5 років

33. Кримінальна відповідальність неповнолітніх.

Неповнолітніми вважаються особи, які не досягли 18-літнього віку. ККУ класифікує неповнолітніх на такі категорії:

- новонароджені діти;

- малолітні до 14 років;

- які не досягли 16 років;

- особи до 18 років.

До неповнолітніх, згідно з КК, можуть бути застосовані лише такі основні види покарань:

1) штраф;

2) громадські роботи;

3) виправні роботи;

4) арешт;

5) позбавлення волі.

До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у вигляді штрафу га позбавлення права обіймати певні посади та займатися певною діяльністю.

Якщо порівняти покарання, що застосовуються до дорослих осіб, і покарання, що застосовуються до неповнолітніх, можна зробити висновок про гуманне ставлення законодавця до неповнолітніх осіб, що скоїли злочин, зокрема:

- штраф для дорослих осіб встановлюється в межах від 30 до 1000 неоподатковуваних мінімумів громадян, а до неповнолітніх цей вид покарання застосовується інше тоді, коли вони мають самостійне джерело прибутку, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення в межах до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- громадські роботи для дорослих осіб встановлюються на строк від 60 до 240 годин та відбуваються не більше, ніж 4 години на день, а для неповнолітніх від 16 до 18 років ‒ на строк від 30 до 120 годин і відбуваються не більше, ніж 2 години на день;

- виправні роботи для дорослих осіб встановлюються на строк від 6 місяців до 2 токів, при цьому із суми заробітку засудженого провадиться відрахування у розмірі і 10 до 20%, а для неповнолітніх ‒ на строк від 2 місяців до 1 року, при цьому із заробітку неповнолітнього здійснюється відрахування у розмірі від 5 до 10%;

- арешт для дорослих осіб встановлюється на строк від 1 до 6 місяців, а для неповнолітніх ‒ на строк від 15 до 45 діб. (Якщо неповнолітнього засуджено до кримінального арешту, то він відбуває покарання в арештному домі. В арештних домах тримаються повнолітні особи, а також неповнолітні, яким на момент постановлення вироку виповнилося шістнадцять років і які засуджені за злочини невеликої тяжкості.