21

1. Основні теорії виникнення держави і права.

Основні теорії виникнення держави:

- теологічна - базується на ідеї божественного державотворення з метою реалізації загального блага

- патріархальна - ґрунтується на положенні, що держава виникла з патріархальної сім'ї в результаті ЇЇ розростання та об'єднання сімей у племена, союзи племен, народності

- природно-правова (договірна) - ґрунтується на ідеї виникнення держави в результаті угоди (договору) як акта розумної волі людей

- психологічна (держава розглядається як наслідок психологічних закономірностей розвитку людини)

- органічна (держава розглядаються як організм, і тому їх суть можливо зрозуміти лише за аналогією з будовою і функціонуванням людського організму)

Основні теорії виникнення права:

- теологічна теорія - право було створено Богом і дароване людині через пророка чи правителя

- природна теорія - природне право на відміну від позитивно­го (встановленого з волі держави) виникає як закон доброчесності, як право справедливого розуму

- історична школа - право виникає спонтанно, як мова народу. Воно виростає з національного духу, народної свідомості і набуває специфічного характеру, притаманного тільки певному народові в найбільш ранній період його історії

- психологічна теорія - пов'язувала витоки права з різними проявами людської психіки (індивідуальної або колективної)

- Марксистська теорія - спиралася на історико-матеріалістичне вчення про суспільство і суспільний розвиток, який пов'язаний з класовою боротьбою

- теорія примирення - пояснювала походження права необхідністю упорядкування відносин між родами. Вона виходила з того, що в розв'язанні конфліктів між родами було зацікавлене все первісне суспільство.

2. Форми державного устрою і форми правління

За формою державного устрою держави поділяються на:

1) прості

2) складні

До простих держав належать унітарні держави:

- централізовані - це такі унітарні держави, в яких адміністративно-територіальні одиниці мають рівний правовий статус

- децентралізовані - це такі унітарні держави, в яких певні адміністративно-територіальні одиниці наділені пільгами із самоврядування, можуть створювати адміністративні автономії

Серед складних держав розрізняють:

- федерація - це складна (союзна) держава, до складу якої входять на добровільній основі декілька державних утворень (суб'єктів федерації), які мають певну юридично визначену політичну самостійність.

- конфедерація - це складна (союзна) держава, тимчасовий союз суверенних держав, які добровільно об'єдналися на підставі договору для досягнення певних цілей у політичній, економічній та військовій сферах зі збереженням свого суверенітету.

- імперія - це складна (союзна) держава, яка насильницьким шляхом об'єднала території суверенних багатонаціональних держав або їх частин з головною державою (метрополією).

Форми державного правління:

1) монархія - це така форма правління, при якій повноваження верховної влади належать одній особі: королю, царю, султану, шаху, імператору і т.п. При такій формі правління вся вища законодавча, виконавча і судова влада належать монарху. Влада монарха передається, як правило, у спадщину, іноді монарх може обиратися.

2) республіка - це така форма правління, при якій повноваження вищих державних органів здійснюють представницькі виборні органи.

Монархії поділяються на:

- абсолютні – влада монарха не обмежена

- обмежені - влада монарха обмежена парламентом або конституцією

- дуалістичні - коли монарх – глава держави сам формує уряд і призначає прем'єр-міністра

- теократичні - абсолютна влада релігійного лідера зливається з державною владою

- станово-представницькі - поряд з монархом – главою держави існує який-небудь дорадчий представницький орган певних класів або всього населення

Види республік:

- президентська - характеризується тим, що президент обирається всім населенням, так як і парламент (на чолі республіки стоїть президент)

- напівпрезидентська (змішана) – на чолі республіки може стояти як президент, так і парламент (може бути парламентсько-президентська або президентсько-парламентська)

- парламентська – на чолі республіки стоїть парламент який обирає главу держави – президента і уряд – виконавчу владу.

3. Поняття та ознаки правової держави.

Правова держава - держава, в якій реально дотримуються конституційних норм, діє система розподілу влади і практично захищені громадянські права та свободи.

Ознаки правової держави:

- здійснення державної влади відповідно до принципу її поділу на законодавчу, виконавчу, судову

- наявність Конституційного Суду - гаранта стабільності конституційного ладу - органа, що забезпечує конституційну законність і верховенство Конституції, відповідність їй законів і інших актів законодавчої й виконавчої влади

- верховенство закону й права, що означає: жоден орган, крім вищого представницького (законодавчого), не вправі скасовувати або змінювати прийнятий закон

- зв'язаність законом рівною мірою як держави в особі його органів, посадових осіб, так і громадян, їхніх об'єднань

- взаємна відповідальність держави й особистості:особистість відповідальна перед державою, але й держава не вільна від відповідальності перед особистістю за невиконання взятих на себе зобов'язань, за порушення норм, що надають права особистості

- реальність закріплених у законодавстві основних прав людини, прав і свобод особи, що забезпечується наявністю відповідного правового механізму їхньої реалізації, можливістю їхнього захисту найбільш ефективним способом - у судовому порядку

- реальність, дієвість контролю й нагляду за здійсненням законів, інших нормативно-правових актів, наслідком чого є довіра людей державним структурам, обіг для дозволу виключно юридичних суперечок до них, а не, наприклад, у газети, на радіо й телебачення

- правова культура громадян - знання ними своїх обов'язків і прав, уміння ними користуватися

4. Поняття джерел права та їх загальна характеристика.

Джерела права – це способи зовнішнього вираження і закріплення правових норм, які засвідчують їх загальнообов’язковість.

Форми джерел права:

- правовий звичай - це неписане правило поведінки людей, яке склалося історично і внаслідок багаторазового застосування набуло обов’язкового характеру.

- судовий прецедент - полягає у тому, що рішення вищої судової інстанції набуває обов’язкового значення при розгляді в подальшому аналогічних справ як даною інстанцією, так і нижчестоящими судами.

- нормативно-правовий акт - це письмовий юридичний документ компетентного державного органу, який містить загальнообов’язкові норми, які забезпечуються державою і спрямовані на врегулювання суспільних відносин.

- міжнародні угоди (домовленості між сторонами).

5. Поняття та структура системи права.

Система права - це внутрішня структура права, котра виражається в єдності й погодженості всіх діючих норм права даної держави, а також у їхньому розподілі по галузях і інститутам права.

Структура системи права - це об'єктивно існуюча внутрішня будова права даної держави.

Основні структурні елементи системи права:

- норми права;

- інститути права,

- галузі права.

Норми права - складові з яких складається в остаточному підсумку загальна система права Норма права завжди є структурним елементом певного інституту права й певної галузі права

Інститут права - це відособлена частина галузі права, сукупність правових норм, що регулюють певну сторону якісно однорідних суспільних відносин (наприклад, право власності, спадкоємне право - інститути цивільного права).

Галузь права - це самостійна частина системи права, сукупність правових норм, що регулюють певну сферу якісно однорідних суспільних відносин (наприклад, цивільне право регулює майнові відносини).

Види критеріїв розподілу норм права по галузях права:

- предмет правового регулювання;

- метод правового регулювання.

Предмет правового регулювання - це вид якісно-однорідних суспільних відносин, які врегульовані правом.

Метод правового регулювання - це сукупність способів, прийомів, засобів впливу права на суспільні відносини. Іншими словами, метод правового регулювання являє собою певну сукупність юридичного інструментарію, за допомогою якого держава так чи інакше впливає на вольове поводження суб'єктів соціального спілкування (учасників суспільних відносин). Основу методу правового регулювання становлять способи правового регулювання.

Серед способів правового регулювання розрізняють:

- зобов’язання

- дозвіл

- заборона

При регулюванні суспільних відносин можливо різне співвідношення застосовуваних способів. Наприклад, в адміністративному праві домінує використання Законодавцем зобов’язання як спосіб правового регулювання, у карному праві - заборони.

До конкретних методів правового регулювання, тобто застосовуваним у тих або інших галузях права звичайно відносять методи: імперативний (метод владного наказу, як правило вираженого у вигляді норми-заборони), диспозитивний (представляє можливість вибору в рамках закону того або іншого варіанта поводження), заохочувальний (спрямований на стимулювання певних форм правомірного поводження), рекомендаційний (суб'єктам права рекомендуються певні форми поводження).