Задача 8
Перелік осіб, які можуть бути представниками інтересів у судовому засіданні закріплений у ст.40 ЦПК. Представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у статті 41 цього Кодексу.
Одна й та сама особа не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні.
Коментована стаття 40 ЦПК висовує головні вимоги до осіб, які можуть виступати представниками в суді. Перша вимога є професійною - представниками можуть бути адвокати. Вони володіють значними навичками юридичної діяльності, необхідними юридичними знаннями. Тому не випадково ст. 59 Конституції України передбачає, що для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Представниками у суді можуть бути й інші особи, які не відповідають першій вимозі, але до них коментована стаття висуває чотири інші вимоги: 1) вони повинні бути повнолітніми; 2) мати цивільну процесуальну дієздатність; 3) мати належно посвідчені повноваження на здійснення представництва і 4) не належати до кола осіб, які не можуть бути представниками в суді
Ст. 41 ЦПК встановлює, що не можуть бути представниками в суді особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок.
Судді, слідчі, прокурори не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою особою в справі, чи як законні представники.
Коментована стаття у частині 1 визначає неможливість іншого суміщення процесуальних ролей представника та осіб, які входять згідно ЦПК до інших учасників процесу (секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок), оскільки ті й інші належать до різних груп суб'єктів процесуальних правовідносин, з яких одні юридично заінтересовані, а інші - ні.
Тому я вважаю, що дії судді Комарова щодо недопущення секретаря судового засідання Іванова до справи як представника не є обґрунтованими, адже суперечать вимогам ст.40, 41 ЦПК, тому що, як сказано в задачі, Іванов – секретар іншого судді, а цивільні справи розглядаються суддями одноособово.
Іванов мав право брати участь у цивільному процесі як представник Максимова.
ЗАДАЧА №9
Стаття 242. Представництво за законом 1. Батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.
2. Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною.
3. Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа. 1. Представництво за законом є різновидом представництва, підставою виникнення якого, на відміну від добровільного представництва, виступає не воля особи, яку представляють, а вказані у законі юридичні факти. Так, законне представництво батьків засновується на позитивному юридичному факті походження дітей від батьків, недосягнення дитиною віку, з якого пов'язується можливість самостійного набуття і здійснення цивільних прав та обов'язків, а також на відповідних нормах закону. Крім того, елементом юридичного складу представництва батьків виступають також так звані "негативні" юридичні факти, тобто відсутність певних обставин, які могли б стати перешкодою для виникнення цих правовідносин (відсутність фактів позбавлення батьків батьківських прав (пункт 3 ч. 1 ст. 212 СК), усиновлення дитини іншою особою (ч. 1 ст. 232 СК)). Характерною рисою представництва за законом є виникнення відповідних повноважень у представників незалежно від їх волі. Правовий статус батьків (усиновлювачів), крім норм глави про представництво, регламентується також ст. ст. 31, 32 ЦК, главою 14 СК. Частина перша ст. 242 ЦК називає батьків (усиновлювачів) законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.. Обсяг представницьких повноважень батьків щодо малолітніх дітей, і щодо неповнолітніх дітей відрізняється докорінно. Якщо інтереси малолітніх батьки представляють у повному обсязі і вчиняють від їх імені і в їх інтересах усі правочини, крім дрібних побутових та тих, які спрямовані на здійснення особистих немайнових прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності (див. коментар до ст. 31 ЦК), то неповнолітні за ст. 32 ЦК укладають переважну більшість правочинів від свого імені. Таким чином, 10-річний Юра, що є малолітньою дитиною, повинен бути представлений у суді своїм батьком, Ігорем Ємельяновим. Дії останнього є цілком правомірними. В процесі він буде виступати законним, обов'язковим представником свого сина, Юрія. Документально його право на участь у справі повинне бути підтверджене за підставою факту походження дитини, що посвідчується свідоцтвом про народження (відповідно до ст. 42 ЦПК). Також він повинен подати документи, що посвідчують його особу.
ЗАДАЧА №10
У даній задачі можливі два варіанти розв_язання. Відповідно до законодавства, ознаками інвалідності І-ої групи є: нездатність до самообслуговування, нездатність самостійно пересуватися та повна залежність від інших осіб, нездатність до навчання, нездатність до трудової діяльності, нездатність до орієнтації (дезорієнтація), нездатність до спілкування, нездатність контролювати свою поведінку. В умові не зазначається причина, з якої саме 79-річна громадянка Деркач визнана інвалідом цієй групи. Таким чином, слід розглянути два варіанти. Перший: пенсіонерка була визнана інвалідом внаслідок психічного захворювання, що унеможливлює для неї контроль власної поведінки. Другий: пенсіонерка була визнана інвалідом внаслідок фізичної немічності, нездатності до самостійного пересування та самообслуговування. Слід визнати, що за умови неподання громадянином Деркачем документів, які закріплюють його право на представництво матері похилого віку у суді, рішення судді є цілком правомірним. У першому з двох зазначених випадків Деркач має надати рішення органу опіки та піклування про призначення його опікуном чи піклувальником матері-інваліда, що дасть йому можливість представляти її інтереси в суді на законних підставах. Для другого випадку передбачене договірне представництво, а саме представництво на підставі довіреності, яку громадянка Деркач повинна надати своєму синові у разі своєї згоди на подання заяви про захист права власності на земельну частку (пай). Підставою виникнення повноважень, тобто тим юридичним фактом, з наявністю якого закон пов'язує виникнення повноважень у даному випадку є волевиявлення особи, яка бажає мати представника, виражене у встановленій законом формі. Це волевиявлення може бути виражене або в договорі доручення, або найчастіше у вигляді довіреності. Дії представника особи спричиняють певні правові наслідки для інших лише в тому разі, коли представництво є належним і здійснюється в межах наданих повноважень. Слід зазначити таку особливість: якщо коло повноважень представника в цивільному праві повністю визначається довірителем, то при судовому представництві загальні права представника передбачені в законі, і тільки деякі права можуть бути застережені в довіреності. Документація, яка необхідна до надання у справі представником зазначена у ст. 42 ЦПК.
Задача 11
Згідно ч.2 ст. 45 ЦПК З метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. При цьому прокурор повинен надати суду документи, які підтверджують неможливість громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Отже, порушення прокурором справи в цивільному процесі викликано необхідністю захистити права й законні інтереси громадян та державні інтереси, але ст. 45 ЦПК не визначає, коли настають такі обставини, а надає право прокуророві встановити їх у кожному конкретному випадку у будь-якій справі, підвідомчій цивільному судочинству. А це, як уже зазначалося, свідчить, що перша процесуальна форма – відкриття прокурором процесу у справі – характеризується факультативністю. Винятком із цього правила є ст.33 Закону України «Про прокуратуру», яка має імперативний характер і встановлює, що з метою захисту інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права, прокурор або його заступник подає чи підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином. Підсумовуючи вищенаведене, можемо констатувати: вступ прокурора у процес у справі можливий і з його власної ініціативи, і на вимогу закону. Вступ у процес за власною ініціативою прокурора має факультативний характер, за вимогою закону – обов’язковий. Від характеру волевиявлення прокурора на участь у цивільному процесі у справі (способу вступу в процес) визначається вид такої участі – факультативна (необов’язкова) й імперативна (обов’язкова).
Згідно ст. 46 КПК Розгляд справи всупереч бажанню позивача є неможливий. Тому якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, суд залишає заяву без розгляду. В свою чергу, думка недієздатної особи, якщо вона присутня в судовому засіданні, враховується судом, але не може бути підставою для залишення заяви без розгляду.
Зазначені особи можуть відмовитися від поданої ними заяви або змінити вимоги. Це питання може вирішувати навіть без узгодження із особою, в інтересах якої подано позов.
Відмова від позову не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у первісному обсязі. Це право може бути реалізовано позивачем у цьому ж провадженні шляхом подання суду заяви від свого імені про розгляд первісних вимог або шляхом пред'явлення нового позову в загальному порядку після закриття провадження у попередній справі.
Тобто, якщо участь прокурора у справі є обов’язковою, то суд не може продовжувати розгляд справи без участі прокурора і повинен закрити провадження по даній справі, а якщо участь прокурора факультативна, то особа, в інтересах якої виступав прокурор, може продовжувати захист своїх прав на загальних умовах. З
Задача 12
Згідно ст. 45 ЦПК Відповідно до ст. 20 Закону України "Про об'єднання громадян" для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах, зареєстровані об'єднання громадян мають право представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах. Порядок реалізації цього права доцільно передбачати в статуті відповідного об'єднання.
Згідно ст. 46 ЦПК процесуальні права органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб мають певні особливості, які залежать від форм участі у справі.
Особи, які звернутися до суду в інтересах інших осіб, мають загальні права, передбачені ст. 27 ЦПК України (Особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.
Особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті. ), а також спеціальні права, що їх має особа, в інтересах якої вони діють, окрім права укладати мирову угоду. Це обмеження викликано тим, що мирова угода є способом розпорядження предметом спору, а ця дія може бути вчинена виключно самою стороною.
В даному випадку представники не мали права укладати мирову угоду, а суд не мав права дану угоду затверджувати.
Задача 13
Відповідно до ч.3 ст.45 ЦПК органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або взяти участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень.
Підставою участі у справі органів державної влади та місцевого самоврядування є їх заінтересованість у правильному вирішенні справи, що випливає з обов'язків, покладених на них в силу їх компетенції. З метою подання висновків у справі у цивільному процесі беруть участь такі органи державної влади та органи місцевого самоврядування:а) органи опіки та піклування - у справах, що стосуються інтересів дітей; б)органи державного архітектурно-будівельного контролю - у справах про визнання права власності на самочинне будівництво тощо - з питань дотримання вимог державних будівельних норм;в)органи Міністерства з надзвичайних ситуацій - у справах про визначення порядку користування жилим приміщенням тощо - з питань дотримання правил пожежної безпеки; г)органи санітарно-епідеміологічної служби - щодо дотримання вимог санітарного законодавства (санітарних норм та правил).
В постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 4 жовтня 1991 р. № 7 судам рекомендується залучати такі органи для подання висновків у справі.
Частиною 3 ст.45 ЦПК встановлено випадки імперативної (обов'язкової) участі органів державної влади та органів місцевого самоврядування для подання у справі висновків:
у випадках, встановлених законом.
якщо суд визнає це за необхідне. В таких випадках органи державної влади та органи місцевого самоврядування залучаються судом до участі у справі, незалежно від того, передбачено це законом чи ні, в разі, коли суду необхідно отримати висновок органу державної влади з питань, що входять до компетенції цього органу. Про залучення такого органу суд постановляє ухвалу, у зв'язку з чим у органу державної влади або органу місцевого самоврядування виникає процесуальний обов'язок взяти участь у справі.
Питання залучення зазначених органів до участі в справі суд має вирішувати у ході попереднього судового засідання, однак з положень ст.45 ЦПК випливає, що суд вправі допустити органи державної влади та органи місцевого самоврядування до участі у справі й під час судового розгляду.
Висновки органів державної влади та органів місцевого самоврядування подаються суду у письмовому вигляді. Вони складаються, як правило, на підставі попереднього обстеження та іноді можуть складатися ще до пред'явлення позову до суду та підписуються керівником органу державної влади або органу місцевого самоврядування.
У своєму висновку орган державної влади або орган місцевого самоврядування оцінює конкретну спірну ситуацію з позиції державного інтересу, водночас допомагаючи суду вирішити спір між сторонами. При цьому у висновку орган державної влади або орган місцевого самоврядування висловлюють свої судження не лише з приводу досліджуваних фактів, але й з питання, яке рішення у справі, на їх думку, буде найбільш правильним. Під час розгляду справи органи державної влади та місцевого самоврядування, які беруть участь у справі для подання висновків, мають процесуальні права та обов'язки, встановлені ст.27 ЦПК.Проте зазначені органи, вступаючи у справу для подання висновків, займають самостійне процесуальне становище серед осіб, які беруть участь у справі.
Суд в силу вимог ст. 62 ЦПК оцінює висновок санітарно-епідеміологічної служби поряд з іншими доказами, що містяться у матеріалах справи, та може не погодитися з ним, про що має зазначити у мотивувальній частині судового рішення.Проте слід враховувати й те, що висновок державних органів не зазначений серед засобів доказування, перерахованих у ч.2 ст.57 ЦПК.
Задача 14
У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах (ч. 1 ст.45 ЦПК).
У статті 55 Конституції України зазначено, що кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Поряд з іншими повноваженнями у п.10 ст.13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 p. № 776/97-ВР передбачено право Уповноваженого Верховної Ради з прав людини звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом.
Отже, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини може в порядку ст.45 ЦПК звертатися до суду із заявою в інтересах фізичної особи, права, свободи та інтереси якої порушено.
Враховуючи статус омбудсмена у державі, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини може звернутися до суду на захист прав і свобод фізичної особи у всіх видах проваджень, пред'явивши до суду позов, або подавши заяву про видачу судового наказу або заяву в порядку окремого провадження.
Оскільки в силу положень Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» до повноважень омбудсмена віднесено здійснення захисту прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України, додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами, запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню (ст. 3 Закону), Уповноважений Верховної ради з прав людини вправі звернутися до суду з будь-якої категорії цивільної справи.
Як правило, пред'явленню до суду позовної заяви передує звернення громадянина, права якого порушено, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, з якого він дізнається про порушення прав громадянина.
Позовна заява (заява) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повинна відповідати вимогам ЦПК щодо її форми та змісту, подаватися до суду з дотриманням правил підсудності та процесуального порядку звернення до суду.До позовної заяви або заяви Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини мають додаватися документи, що підтверджують вік особи, на захист прав і свобод якої він звертається до суду, непрацездатність, малозабезпеченість тощо.
Пред'явивши до суду позовну заяву (заяву) на захист прав і свобод громадянина, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини наділяється обсягом процесуальних прав та обов'язків особи, в інтересах якої він діє, за винятком права укладати мирову угоду. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини не є суб'єктом спірних правовідносин сторін.
Оскільки у даній справі існує обставина втрати годувальника, то дії Уповноваженого з прав людини є вірними, позовна заява має бути розглянута.