5. Світове значення античної культури

Протягом історичного розвитку стародавні Греція і Рим, при всій різноманітності суспільних відносин та державного устрою в кожній із цих країн, створили багатющу, велику і неповторну культурну спадщину. В історії світової культури вона визначається як антична, греко-римська культура. Культури Греції та Риму - це дві взаємопов´язані, хоч і не тотожні частини одного цілого. Роль античної спадщини в розвитку європейської культури неможливо переоцінити. Недаремно античну культуру називають колискою європейської цивілізації. Після періоду середньовічного небуття значної частини античних цінностей вона немов чарівний птах фенікс оживає в переосмисленому вигляді у творах митців Відродження. На основі античної традиції в європейській практиці утверджується гуманістичний світогляд, цінності земного буття, ідеал досконалої гармонійної людини. Саме поєднання гуманізму, допитливості, раціоналізму з мистецькою довершеністю робить культуру античного світу одним з провідних духовних надбань людства. Антична спадщина і традиції, їх гуманістичний зміст становили основу передусім культури і мистецтва Візантії та Близького Сходу. Так, в епоху еллінізму в Олександрії склався просвітницький центр, у якому перехрещувалися шляхи грецької і давньосхідної культурних традицій, розвивалися природничі і гуманітарні науки, філософські школи, розквітало високе мистецтво. Грецька культура сприймалася в наступні століття як неповторний феномен, історичне чудо. Вона створила таку силу-силенну понять і термінів (у політиці, науці, мистецтві), що дослідник Якоб Бурхарт мав підстави скати: "Ми бачимо очима греків і розмовляємо зворотами їхньої мови". Саме в Стародавній Греції склалися і утвердились такі фундаментальні соціально-політичні поняття, як громадянська свобода і громадянський обов´язок, людяність, гармонійність розвитку особистості, усвідомлення співвідношення особистого і суспільного. Грецьке мистецтво і культура - пам´ятки архітектури, скульптури, живопису, література, філософія, театр, музика, художні ремесла – стали невід´ємною частиною світосприйняття і життєдіяльності світового соціуму. Ось чому античне мистецтво є для нас класикою. Воно вічне, не підвладне часові, тому що втілює загальнолюдські цінності. І є людина, яка здатна сприймати прекрасне. Античність, її культура і мистецтво - вічне, невичерпне джерело ідей, думок, художніх відкриттів. З нього людство в усі часи черпало натхнення до творіння прекрасного. Без цієї невмирущої спадщини неможливо уявити шляхи соціального і духовного прогресу людства, його майбутнє.

Античність (від лат. antiquus – стародавній) – у широкому розумінні слова – стародавня епоха, у вузькому та найбільш уживаному значенні – це історія і культура Стародавньої Греції і Стародавнього Риму – від виникнення перших давньогрецьких держав (кінець ІІІ-ІІ тисячоліття до н.е.) і до падіння Західної Римської імперії та завоювання Риму варварськими племенами (V ст. н.е.). Культура античного світу значно вплинула на загальний процес становлення світової культури. Антична доба – період якісних змін в історії людської цивілізації, період народження нових форм суспільного й культурного життя. Для нас вона важлива насамперед тим, що заклала підвалини європейської культури. Говорячи про вплив античності на сучасність, слід пам'ятати, що багато понять і термінів дійшли до нас з античного світу: академія, ліцей, школа, демократія, тиранія, імперія, олігархія. Та й сам термін «культура» походить з латинської мови, що означає «обробка, виховання, освіта”. Античний вплив безпосередньо відчуваємо й в Україні. Античні міста Північного Причорномор'я – це символи елліністичного впливу. Пам'ятки давньогрецького мистецтва у скіфських курганах, і, нарешті, один з перших описів території України та народів, що її населяли, були зроблені давньогрецьким істориком Геродотом. Античне мистецтво в цілому стало для нас класикою. Своєрідність шляху формування нового громадського суспільства, знайденого еллінами на початку архаїчного періоду, відбилася у вирішенні труднощів за рахунок сусідів, за допомогою колонізації, яка вивела надлишок аграрного населення за межі Еллади. Це відкрило нові можливості для постачання сировиною зростаюче ремісниче виробництво еллінів і збуту його продукції за морем, що зумовило появу нееквіввалетного обміну, коли за предмети розкоші елліни отримували зерно га іншу сировину, а також сприяло широкому ввезенню рабів-чужоземців. Велика грецька колонізація безпосередньо пов'язана з історією України, елліни вийшли із Босфору і почали обживати Чорне море. Перші колонії з'явилися на Західному узбережжі, а наприкінці VІІ ст. до н.е. виникли і на Північному узбережжі Чорного моря на острові Березань проти Дніпровського лиману. Вихідці з Мілету опанували береги Бугу і заснували місто Ольвію – найважливіший форпост грецьких колоній у Північному Причорномор’ї. Мілетяни ж заснували в Криму місто Феодосію, а на березі Боспору Кіммерійського (Керченської протоки), на території сучасної Керчі – місто Пантікапей, яке в подальшому стало великим центром Північного Причорномор'я і столицею Боспорської держави. У V ст. до н.е. у районі сучасного Севастополя був заснований Херсонес. Існувала глибока обумовленість античного світогляду ладом соціального життя. Рабська праця робила існування одних жахливим, а інших комфортним. Раб в античності не існував без рабовласника, а рабовласник без раба. Вони об'єднані в одну нерозривну й органічну єдність. Раб – це жива істота, що здатна виробляти щось доцільне, але позбавлена особистої ініціативи, яка е результатом діяльності не раба, а рабовласника. Це відкривало можливості активної інтелектуальної діяльності вільних громадян полісу. Якістю, що відрізняла елліна від інших народів, вважалося вміння організовувати дозвілля. Античність – це суспільство дозвілля. У давньогрецькій мові це поняття визначалося словом «схоле». Це й вільний час, й інтелектуальні заняття (звідси наше слово «школа»). Все це створювало можливість активної творчої праці вільних людей, стало передумовою розвитку культури. Царська епоха в історії Рима позначена розпадом первіснообщинних відносин і зародженням класів і держави в римському суспільстві. Після вигнання царя Тарквінія Гордого у 510 р. до н.е. в Римі почав формуватися республіканський лад. Політична влада реально перебувала в руках патриціїв. Народні збори, що вважалися вищим органом влади, реально мали досить обмежені можливості. Ситуація політичної нерівності патриціїв та плебеїв викликала боротьбу плебеїв і патриціїв у часи ранньої республіки. Основним результатом цієї боротьби було започаткування в Римі полісної республіки. Саме у цей період, а точніше у451-450 рр. до н.е. відбувається перша кодифікація (письмова фіксація) римського права. Для систематизації та запису законів створюється комісія «Десяти мужів» (децемвірів). Практично всі її члени були патриціями. Закони фіксували правила судового процесу, боргове право, відносини всередині сім'ї, право власності й угод купівлі-продажу. Вони встановлювали покарання за різні злочини (чаклунство, вбивство, крадіжку, державну зраду). Запис законів став важливим елементом переходу від родового суспільства до класового і становлення римського полісу. Цей документ, відомий як «Закони дванадцяти таблиць», записаний на мідних пластинах і виставлений для загального користування на Форумі, а також на ринках у римських колоніях, потім на багато століть став предметом вивчення в римських школах. Аж до знаменитого «Кодексу Юстиніана» (VI ст., Візантія) «Закони дванадцяти таблиць» залишалися першим і єдиним кодексом римського права. З економічного погляду Рим III століття до нашої ери – аграрна держава. Землю ділили на дві категорії: державну і приватну. Такий поділ характерний для полісних держав. Але державна земля здавалася в оренду приватним особам, причому найбідніші звільнялися від податків. Поступово орендарі перетворювалися на фактичних власників землі, хоча юридичне зберігалася власність держави. На той час у Римі панувало дрібне й середнє землеволодіння. Основні культури – це зернові, овочі і фрукти, виноград та оливи. Господарство мало переважно натуральний характер. Але виникла потреба в товарному обміні, яка задовольнялася базарами, рідше великими ярмарками. Якщо витоки римського мистецтва, так само як і римського права і римської державності, належать до часів Республіки, то Імператорський Рим намагався ствердити і розвити ці начала у всесвітньому масштабі. Римська імперія проіснувала п'ять століть – від 27 р. до н.е. до 476 р. н.е. За цей період вона пройшла складний шлях становлення, розквіту й падіння. Математику, астрономію, географію II століття прославив Клавдій Птолемей. На початку П століття анатом, фізіолог і сміливий лікар-експериментатор Ґален узагальнив відомості античної медицини. Цей інтерес римлян до створення енциклопедичних творів, де викладалися численні накопичені античним світом наукові знання, з найбільшою силою виявився у творчості Гая Плінія Секунда Старшого. Його «Природнича історія» вражає величезною ерудицією, допитливістю і працездатністю автора, котрий сам пише, що вивчив дві тисячі книжок. Значне досягнення римської літератури епохи Августа становили сто сорок дві книги великої історичної праці Тіта Лівія «Історія Рима від заснування міста», яка охопила вісім століть його історії від заснування і до 9 року нашої ери. Чудовим істориком кіпця І – початку П століття був Корнелій Тацит. За майстерністю драматичного опису подій, витонченістю психологічного аналізу, яскравістю характеристик Тацит не має собі рівних в античній літературі. Вік Августа став золотим періодом римської поезії. Виразниками ідеології нової епохи стали Публій Вергілій Марон, Квінт Горацій Флакк та Публій Овідій Назон. Загальна риса інтелектуального життя перших століть імперії – значний інтерес до філософії. Притому інтерес суспільства дедалі більше зміщався від інших філософських дисциплін до етики. Саме з етики найбільше творів писав Луцій Анней Сенека, радник Нерона, заможний та впливовий римлянин. Як і інших освічених римлян, котрі пройшли через багато випробувань долі, його притягувала філософія стоїків з елементами різних філософських учень. У другій половині ІІ ст. н.е. починають з’являтися негативні тенденції. Це епоха переоцінки цінностей, посилення східних впливів, визріваючого містицизму, нових романтичних настроїв, що провіщають кризу римської великодержавної гордині. Криза торкнулась всієї духовної сфери. У рамках широкого пошуку духовного очищення з’являється християнство. У минуле відходить язичницька цивілізація. У її рамках створено неперевершені засоби словесного й пластичного зображення світу, вічні політичні ідеали, витончені системи логіки і мови. Проте ця культура на той час вичерпала себе. На зміну цьому йде «блага звістка Євангелія».

2. Понад дві з половиною тисячі років тому в південній частині Балканського півострова, на островах Егейського моря, на західному узбережжі Малої Азії, по берегах Мар­мурового і Чорного морів, на узбережжі Південної Італії і в східній частині острова Сицилія виникла група рабовлас­ницьких держав, відомих в історії як Стародавня Греція, або Еллада. У XII—VII ст. до н. е. у Стародавній Греції відбувся розклад первіснообщинного ладу і з'явилося патріархальне рабовласництво, яке у VIII—VI ст. до н. е. склало основу економічного і політичного життя суспільства. Розвинуло­ся товарно-грошове господарство, яке зосередилось у рабо­власницьких містах-державах (полісах). Щоб зрозуміти специфіку стародавньої грецької культу­ри, потрібно враховувати соціальні зрушення тієї історич­ної епохи. У Стародавній Греції, на відміну від країн Ста­родавнього Сходу, склався не монархічний, а республікансь­кий тип рабовласницької держави. Містами-державами керували колективно їх вільні громадяни. Це була своєрідна рабовласницька демократія, вона виховала у греків особ­ливе світосприймання, бо суспільним ідеалом стала вільна й політичне активна людина. Саме така людина була го­ловним об'єктом і змістом культури.