3. Наукові засади у регіональній економіці

Під науковими засадами в регіональній економіці слід розуміти:

1. врахування напрацювань попередників у цій галузі;

2. використання сучасного рівня розвитку економічної теорії.

Регіоналістика має давні традиції, одним з перших її теоретиків вважається Йоганн фон Тюнен (1783-1850), відомий своїм дослідженням “Ізольована держава в її відношенні до сільського господарства і національної економіки”, що базувалося на засадах ринкової економіки. Основою теорії Й. Тюнена є гіпотеза про існування “ізольованої держави” - однорідної неперервної рівнини з повсюдно однаковою родючістю та однаковою транспортною доступністю, в центрі якої розташоване місто, що споживає продукцію сільського господарства. Ціна сільськогосподарських продуктів у пунктах їх виробництва відрізняється від ціни їх у місті лише на величину транспортних витрат, прямо пропорційних масі вантажу та відстані перевезення.

Рішучий перелом у теорії розміщення зробив Альфред Вебер (1868-1968) у праці “Про розміщення промисловості”. А.Вебер прагнув створити чисту теорію розміщення, що, однак, обмежувало й звужувало її практичність.

Вебер запровадив у науку поняття “фактор розташування”, називаючи ним ту економічну вигоду, яка виявляється у господарській діяльності залежно від місця, де здійснюється ця діяльність. Ця вигода полягає у скороченні витрат на виробництво та збут певного промислового продукту в одному якомусь місці порівняно з іншим. Він проаналізував різні аспекти взаємодії цих факторів і, як наслідок, вивів домінуючі форми “орієнтації” підприємств при розташуванні. За теорією А.Вебера, при всіх відзначених допущеннях розташування промисловості визначається такими трьома факторами, чи, як він їх називає, “орієнтаціями”:

1) транспортною орієнтацією, тобто прагненням підприємців будувати свої підприємства в пунктах, що забезпечують найменші витрати на транспорт;

2) робочою орієнтацією, тобто прагненням підприємців будувати свої підприємства в пунктах з найдешевшою робочою силою;

3) агломерацією, тобто прагненням підприємців розташовувати свої підприємства в центрах нагромадження інших промислових підприємств для скорочення витрат на будівництво транспортних шляхів, енергетичного і комунального господарства - всього того, що нині прийнято називати інфраструктурою.

Згідно з Вебером, величина транспортних витрат підприємства залежить від маси вантажів, які перевозяться для забезпечення його діяльності (тобто сировини, палива і готової продукції), та відстані їх транспортування. Решта факторів, що впливають на вартість перевезення, легко можуть бути зведені до цих двох, причому варіації транспортабельності вантажів виражаються як відхилення від їх номінальної ваги, а особливості транспортної лінії - як відхилення від її номінальної довжини.

Загальної теорії розміщення господарських об’єктів так і не вдалося створити. Згодом американські економісти зрозуміли тісний взаємозв'язок розміщення не тільки окремих підприємств однієї галузі, але й зробили узагальнення для кількох галузей економіки. Однак і їм не вдалося сформулювати загальну теорію розміщення виробництва, що складало “ядро” регіоналістики, яку, до речі, не можна зводити лише до проблематики розміщення господарських об'єктів.

Українська школа регіоналістики має давні і тривалі традиції. Але висновки й рекомендації, зроблені на базі досліджень українських вчених не використовувалися, бо суперечили інтересам держав, до складу яких входила територія України. Своїми витоками вона сягає 70-х рр. XIX ст. і починається з досліджень Івана Франка (1856-1916), який свої економічні дослідження, в основному, присвячував Галичині і заглянув у всі сфери життя населення цього регіону України.

Заслуговує на увагу підхід В.А.Поповкіна до трактування цілісності регіонів. Парадигма регіональної цілісності повинна будуватися на взаємозв’язку природних, соціальних та економічних процесів і явищ, що існують у певному територіальному ареалі. Вчений виходив з того, що у будь-якому виробництві бере участь людина. Від природних та економічних умов залежить життя та господарська діяльність людини. Водночас суспільство підкоряє своїм потребам економіку, керує в цій сфері структурно-динамічними процесами. Природне середовище зумовлює життя суспільства. Водночас природа відчуває вплив людини, насамперед її господарської діяльності.

Теоретичний простір для розробки соціальної політики в регіоні створює теорія про цілісність людських і природних систем, яку запровадив Михайло Туган-Барановський (1856-1919). Природні умови наймогутнішим чином впливають на устрій господарства певного народу та на успіхи в країні. Зроблений М.І.Туган-Барановським акцент - не на матеріальних, а на духовних силах в економічному розвитку - є принципово важливим і для розробки теорії регіоналістики.

Українська регіоналістична традиція має багатьох послідовників цих поглядів, дослідження яких дістали світове визнання. У цьому зв'язку досить вказати на дослідження С.А. Подолинського про можливість людини з допомогою праці нагромаджувати сонячну енергію і теорію Володимира Вернадського (1863-1945) про ноосферу, тобто “сфери розуму”, згідно з якою людина стала планетарною силою, хоча ці теорії не є суто регіональними. Вони мають безпосереднє відношення до обґрунтування сил регіонального розвитку, на які повинна бути зорієнтована регіональна соціально-економічна політика.

Окремі компоненти розвитку регіону досліджували науковці Львівського університету ім. І.Франка Ф.Заставний, О.Шаблій та ін. Завдяки цьому вдалося висвітлити багато аспектів розвитку економіки в регіоні, особливості її внутрішньої та зовнішньої інтеграції.

На сучасному етапі над проблемами розвитку економіки регіонів працюють науковці ІРД НАН України. Зокрема, вони працюють над розробкою наукових засад формування регіональної соціально-економічної політики й концепції механізму її реалізації, вирішенням питань науково-методичного забезпечення реалізації адміністративної реформи в Україні. Почав формуватися новий науковий напрям - дослідження проблем просторового розвитку та земельного планування. З цією метою в Інституті створено Центр просторового розвитку.