2. Структурна переорієнтація економіки України

Структура – це сукупність сформованих зв’язків об’єкта, що забезпечують його цілісність і тотожність самому собі, тобто збереження основних його властивостей при будь-яких зовнішніх і внутрішніх змінах. У свою чергу структура економіки відображає співвідношення між елементами економічної системи, що виділяються залежно від конкретного напряму аналізу.

Найпоширенішими видами структури економіки є структура чинників відтворення, галузева, вартісна структури, структура економіки у розрізі великих секторів, структура внутрішніх і зовнішніх зв’язків, регіональна структура економіки, структура виробництва і споживання, структура інвестицій. Кожна структура відбиває певні аспекти розвитку економіки країни і випливає із сутності її економічної політики.

Структура суспільного виробництва характеризується абсолютними розмірами і часткою (в загальному обсязі виробництва) використаних ресурсів або поточних витрат, чисельністю зайнятих, обсягом застосовуваних і споживаних засобів виробництва. Вона характеризується такими співвідношеннями:

- між виробництвом засобів виробництва та виробництвом предметів споживання - у використанні сукупного суспільного продукту на відшкодування витрачених засобів виробництва, суспільне й особисте споживання та накопичення;

- галузевими - у розвитку галузей матеріального виробництва: промисловості, сільського господарства, транспорту, зв'язку, торгівлі, інших галузей сфери обігу;

- територіальними - в розміщенні виробництва в окремих економічних регіонах (областях);

- зовнішньоекономічними - ввезенням і вивезенням продукції різних галузей і регіонів.

Усі структурні співвідношення взаємопов’язані та відображають різне становище галузей у суспільному господарстві.

Сучасна структура економіки України має низький рівень соціальної орієнтації та збалансованості. Структурна недосконалість зумовила витратний характер виробництва, сировинне спрямування експорту, монопольний імпорт енергоносіїв, високий рівень зовнішньої заборгованості, територіальні господарські диспропорції, нераціональне використання ресурсного та виробничого потенціалу, високий рівень інфляції. Структурні диспропорції призвели до різкого погіршення кінцевих результатів діяльності промислового комплексу: скорочення обсягів виробництва, падіння рівня життя населення та екологічної безпеки.

Структурна переорієнтація економіки України передбачає:

- прискорення темпів науково-технічного прогресу;

- запровадження новітніх форм і методів організації та управління інноваційними процесами;

- розширення можливостей адаптації різних сфер господарства країни до потреб внутрішнього та зовнішнього ринку.

Є дві основні точки зору щодо проведення структурних реформ:

1) механізм саморегулювання ринку дає змогу усунути диспропорції в економіці, збалансувати виробництво і споживання і здійснити структурні зміни.

2) державне регулювання структурних перетворень шляхом надання підтримки пріоритетним галузям економіки або окремим виробництвам, стимулювання інноваційних процесів на рівні підприємств.

Ринкова трансформація економіки України в цілому має визначальний і багато в чому суперечливий вплив на структуру промислового виробництва. Виділяють дві групи чинників, що визначають характер структурних змін:

1) обмеженість доступу до традиційних ринків збуту, розрив господарських зв’язків і міжрегіонального обміну в країні, на який припадала частина товарного виробництва.

2) недосконалість та інерційність міжгалузевої політики держави.

Відчутними є наслідки старого, «союзного» поділу праці, розміщення в Україні матеріало- та енергомістких галузей, зокрема чорної металургії, хімічної, харчової промисловості, які не були забезпечені власними джерелами енергії та сировини.

Велике значення має також розвиток виробництв, які відновлюють розірвані технологічні ланцюги і створюють на території України необхідні замкнені цикли, забезпечують випуск виробів машинобудівного та міжгалузевого призначення.

Назріла потреба активного проведення реструктуризації нежиттєздатних підприємств і організацій, прискорення конверсії виробництв, що втратили оборонне значення.

Структурну переорієнтацію промисловості України доцільно здійснювати в таких основних напрямах:

- підвищення соціальної спрямованості промисловості та забезпечення високих темпів виробництва предметів споживання;

- удосконалення галузевої, внутрішньогалузевої та територіальної структури, забезпечення збалансованості та пропорційності розвитку промислового комплексу;

- модернізація і перехід на нові прогресивні технології всіх базових галузей промисловості;

- прискорений розвиток галузей, від яких найбільшою мірою залежить науково-технічний прогрес;

- розвиток наукомістких галузей і виробництв;

- комбінування і кооперування виробництва з метою комплексного використання мінеральної сировини, утилізація відходів.

Зміни в пропорціях окремих галузей мають бути узгодженими, взаємопов'язаними. Структурна переорієнтація економіки потребує цілісного підходу, програмного забезпечення і безпосереднього державного регулювання, про що свідчить практика багатьох зарубіжних країн.