4.3. Генералізована поверхня цін на землю в містах

Конкретна картина цін на землю, як і еквівалентна їй схема використання землі, змінюється від міста до міста залежно від місцевих умов. Але щонайменше три її характерні риси виявляються у всіх містах, а саме:

1. ціни на земельні ділянки найвищі, утворюючи широкий пік у центрі міста та зменшуються по-різному із наближенням до периферії;

2. ціни на ділянки вздовж головних транспортних артерій вищі, ніж на віддалені від них ділянки;

3. на перетині головних транспортних артерій виникають місцеві піки, де ціни вищі від середнього рівня на тій самій відстані від центра міста.

Разом взяті, ці особливості визначають форму генералізованої поверхні цін на земельні ділянки у містах.

Хоча на ціну певної ділянки впливає багато чинників (зокрема, для житлової забудови має значення висота місцевості), але поверхня цін на землю відображає доступність різних земельних ділянок у межах міської території. Найдоступнішою є земля в центрі міста, оскільки там сходяться головні транспортні магістралі, забезпечуючи тим самим найзручніший шлях.

Поняття доступності має різний зміст для різних сфер діяльності. Для роздрібної торгівлі вирішальним буде, мабуть, близькість до потенційних покупців, а для промислових підприємств доступність означає наявність придатної ділянки, добре транспортне і комунальне обслуговування.

У всіх перерахованих випадках доступність безпосередньо визначається співвідношенням між витратами й прибутками.

Але для одного з головних видів використання землі - житлової забудови - вирішальне значення мають інші міркування. Хоча близькість до місця роботи, торгових центрів, інших підприємств загального користування й важлива, рішення про вибір місця для житла приймають з урахуванням інших причин (наприклад, чистоти довкілля), які також впливають на те, чи задоволені люди місцем проживання.

Тема 5. Економічне районування і територіальна організація господарства План

5.1. Економічне районування: суть, передумови, фактори та підходи до здійснення.

5.2. Проблеми й перспективи економічного районування.

5.1. Економічне районування: суть, передумови та підходи до здійснення

Важливим методом аналізу розміщення продуктивних сил є економічне районування, яке відображає територіальну диференціацію господарства на основі територіального поділу праці.

Наукове і практичне значення економічного районування полягає у формуванні раціональної структури виробництва, в основу якої повинна бути покладена система районних виробничих комплексів.

В економічній та географічній науці існують декілька підходів до визначення поняття економічного району. Для усіх них прослідковуються спільні ознаки: виробнича спеціалізація, його комплексність, територіальна цілісність, керованість, тісні внутрішньорайонні й міжрайонні економічні зв’язки, відносна повнота та замкненість виробничих циклів, особливості економіко-географічного положення.

Економічний район - це територіально цілісна частина господарства країни, що володіє єдністю виробничих зв’язків і соціально-культурних ознак.

Типи економічних районів:

• райони-ядра з концентрацією підприємств провідних галузей економіки держави;

• райони, що ростуть – периферійні райони, яким сусідство з районами-ядрами дає стимули для їх зростання і розвитку;

• райони нового освоєння, де розвиваються і заселяються раніше важкодоступні території;

• депресивні райони.

Економічне районування – науково обґрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично чи у процесі розвитку продуктивних сил на основі територіального поділу праці. Економічне районування сприяє раціональному розвитку кожного з районів, оптимальному використанню природних умов і ресурсів, і у підсумку прискореному розвиткові всієї країни.

Мета економічного районування – формування оптимальної загальнодержавної та регіональної мережі інфраструктури.

Економічний ефект полягає у досягненні високого рівня комплексності їх господарства, раціоналізації системи внутрішньорайонних і міжрайонних зв’язків, у повному використанні природних, матеріальних і трудових ресурсів.

На формування економічних районів впливають фактори трьох основних груп: економічні, природні та історичні, основними з яких є:

1. суспільний територіальний поділ праці;

2. територіальні виробничі комплекси як сукупність однорідних або тісно пов’язаних між собою різних виробництв, розташованих на певній території;

3. природні умови і ресурси як основа розвитку спеціалізованого господарства району;

4. особливості економіко-географічного положення території району, які обумовлюють формування спеціалізації його господарства, характер та рівень розвитку економічних зв'язків;

5) районоутворюючі центри - великі міста-економічні центри з потужним виробничим та інфраструктурним потенціалом. На Україні такими центрами є Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Львів, Вінниця, Сімферополь, Житомир та Чернігів.

6) форми територіальної організації виробництва - промислові, інфраструктури (транспортні, рекреаційні) та агропромислові райони,;

7) адміністративно-територіальний поділ країни.