5. Повноваження прокурора при здійсненні нагляду за розслідуванням злочинів. Їх характер і класифікація

Для усунення пору­шень закону прокурор має право: 1) давати органам дізнання і попереднього слідства вказівки про розслідування злочинів; 2) скасовувати незаконні і необгрунтовані постанови органів дізнання і слідчого; 3) усувати особу, що проводить дізнання, чи слідчого від подальшого ведення розслідування; 4) вилучати справи від одного органу розслідування і передавати їх іншому органу.

Особливо важливою формою нагляду за розслідуванням є право прокурора давати органам дізнання і попереднього слідства обов'язкові вказівки по наявних в них у провадженні кримінальних справах. Важливість цієї форми в тому, що вона, як ніяка інша, з найбільшою повнотою виражає відмінну особ­ливість прокурорського нагляду по процесуальному керівницт­ву діяльністю органів розслідування. Можна передбачити, що саме з цієї причини законодавець сформулював спеціальну функцію в Конституції України — нагляд за додержанням за­конів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.

Вказівки прокурора відрізняються від його рішень (постанов) тим, що передбачають наявність виконавця. Вказівки як юри­дичні факти породжують певні процесуальні відносини між прокурором і органом дізнання, якому вони адресовані. Але правозастосовчими в прямому і безпосередньому значенні цього питання є тільки дії самого органу розслідування, направлені на виконання вказівок прокурора.

Закон не знає таких категорій кримінальних справ, по яких прокурор не був би наділений правом давати вказівки. Ні вид розслідуваного злочину і його юридична кваліфікація, ні складність фактичної фабули справи, ні відомча приналежність слідчого чи органу дізнання, зайнятого розслідуванням, не пе­решкоджають прокурору прийти до використання цього свого повноваження.

Ніяких обмежень з цього приводу в законі не встановлено. Більше того, прокурору надане право давати обов'язкові вказівки і начальнику слідчого відділу, що контролює підлеглих йому слідчих, які беруть участь у провадженні попереднього слідства чи в безпосередньому розслідуванні справи.

Також закон не обмежує прокурора будь-яким конкретним моментом, коли він може дати вказівки. Порушивши справу, прокурор направляє її слідчому чи органу дізнання з вимогою прийняти її до свого провадження. Накінець, нема такої про­цесуальної чи слідчої дії, щодо якої прокурор не зміг би дати свої вказівки. Таким чином, із аналізу віднесених до цієї фор­ми нагляду постанов чинного законодавства виходить, що вка­зівки прокурора можуть бути дані: а) будь-якому слідчому чи органу дізнання; б) по будь-якій справі; в) у будь-який момент провадження розслідування; г) відносно будь-якої процесуаль­ної чи слідчої дії.

Вказівки прокурора повинні бути чіткими і конкретними, що не допускають подвійного їх трактування. Водночас не можна обійтись без приведення в них коротких мотивів, необхідних для того, щоб слідчий, якому адресована вказівка, не перетво­рився в простого виконавця волі прокурора, а чітко розумів мету, якої він повинен досягти, виконуючи вказівку.

Вказівка дається прокурором, безперечно, в письмовій формі. Це необхідно, перш за все, тому, що такі вказівки, будучи про­цесуальними актами, що скеровують хід розслідування і впли­вають на його результати, повинні бути належно оформлени­ми. Письмова форма вказівок допомагає прокурору контролю­вати повноту і строки їх виконання органами розслідування. Нарешті, такі вказівки дають можливість суду, що розглядає справу, а також вищестоящому прокурору робити висновок по якість нагляду і про відповідальність прокурора, слідчого чи особи, що проводить дізнання, за недоліки і помилки, допущені при розслідуванні. Ці думки дають можливість зро­бити висновок, що всі письмові вказівки прокурора повинні бути в кримінальній справі.

Сказане, однак, не означає, що з деяких питань слідства прокурор не має права обмежуватись усними вказівками слідчо­му. Але такі вказівки можуть мати значення лише поради, ре­комендації, і якщо слідчий з ними не погоджується, прокуро­ру необхідно дати їх в письмовій формі. Вищестоящий проку­рор свої вказівки слідчому повинен давати тільки через нагля­даючого прокурора.

Таким чином, вказівки прокурора органам дізнання й по­переднього слідства у зв'язку з проведенням розслідування є для них обов'язковими. Так ми підійшли до проблеми щодо процесуальної самостійності і незалежності слідчого, бо пи­тання це виникає, головним чином, у зв'язку з правом про­курора зобов'язати слідчого до проведення тих чи інших про­цесуальних дій і у зв'зку з відношенням слідчого до таких зобов'язань. Як відомо, слідчий повністю відповідає за до­ручену йому роботу і цю відповідальність не знімає з нього та обставина, що хід розслідування скеровує і перевіряє прокурор. По мірі встановлення фактичних даних, що стосу­ються досліджуваної події, і збільшення обсягу інформації про злочин, слідчому доводиться самостійно приймати багато різних рішень. Вони залежно від кола і значення порушених ним питань і від інших факторів можуть бути певним чином кваліфіковані.