Набряк легенів.

На дошпитальному етапі найбільший практичний інтерес представляє гострий розвиток серцевої недостатності з симптоматикою, визначеною як набряк легенів. Патологічний стан, обумовлений рясним пропотіванням рідкої частини крові з капілярів малого кругу кровообігу спочатку в інтерстиціальну тканину легенів, а потім в альвеоли. При розвитку альвеолярного набряку відбувається спадання, колабування альвеол.

Набряк легенів є ускладненням ряду захворювань і патологічних станів:

- захворювання серцево-судинної системи, що супроводяться лівошлуночковою недостатністю (у дітей частіше аортальні і мітральні пороки серця, ідіопатичні кардіоміопатії, міокардит);

- захворювання органів дихання (гострі пневмонії бактерійного, вірусного, радіаційного, травматичного генезу, важкі трахеобронхіти, гостра обтурація дихальних шляхів при ларінгоспазмі, бронхоспазмі, сторонніх тілах, механічній асфіксії);

- поразки центральної нервової системи (травми мозку, пухлини головного мозку, менінгіт та енцефаліт, епілептичний статус, пригноблення функції дихального центру при наркозі, отруєнні снодійними і психотропними засобами);

- ендогенні і екзогенні інтоксикації і токсичні поразки (уремія, ниркова недостатність, дія ендотоксинів при важких інфекційних захворюваннях, при вдиханні токсичних агентів);

- при тривалій штучній вентиляції легенів;

- при захворюваннях, що супроводяться внутрішньосудинним тромбозом (постінфекційні стани);

- при гіперергічних реакціях негайного типу (анафілактичний шок, рідше – ангіоневротичний набряк , сироваткова хвороба);

- тромбоемболія в систему легеневого ствола.

Набряк легенів у дітей у віці до 1 року - надзвичайно рідке явище і причинами його розвитку, як і в більш старшому віці, є важка супутня патологія або ускладнення, пов'язані з її лікуванням. Для раннього віку найбільш актуальна абсолютна або відносна гіперволемія, пов'язана з ентеральним або парентеральним введенням рідини в об'ємах, що перевищують можливості фізіологічної адаптації. Це відбувається при втопленні, неконтрольованому промиванні шлунку і кишок великою кількістю води. Подібний стан характеризують як гострий «гидремічний шок». До особливостей його розвитку відносять стрімке наростання симптомів порушення циркуляції і газообміну. Наголошується тенденція прогресу симптомів, що характеризують фазу безповоротнього шоку або вмирання. Основні симптоми - задишка, ціаноз, тахікардія, артеріальна гипер- або гіпотензія - дуже виражені.

Тяжкість синдрому обумовлена тим, що до циркуляторної недостатності приєднується вторинна гостра дихальна недостатність, яка посилює початкову неспроможність міокарду. Тому, якщо пацієнтові не вдається своєчасно надати адекватну допомогу, то може настати летальний ісход.

Виділяють блискавичну форму набряку легенів, яка закінчується летальним ісходом протягом декількох хвилин; гострий набряк легенів, що продовжується 2-4 години; затяжний набряк легенів (найчастіше зустрічається) може тривати декілька діб.

Лікування.

1. Лікування основного захворювання або патологічного стану, що привів до набряку легенів.

2. Патогенетична і симптоматична терапія, що складається з наступних заходів:

- відновлення прохідності дихальних шляхів;

- скорочення венозного припливу крові до правого шлуночку;

- зменшення об'єму циркулюючої крові;

- дегідратація легенів;

-зниження гідростатичного тиску в судинах малого кругу кровообігу;

- посилення скоротливої здатності міокарду;

-ліквідація больового синдрому і гострих порушень серцевого ритму;

- корекція розладів кислотно-лужної рівноваги і електролітного балансу.

При лікуванні цього синдрому на дошпитальному етапі не можна призначати патогенетично необгрунтовані методи лікування. Необхідно враховувати, що у дітей понижені механізми судинної і серцевої толерантності до препаратів, що підвищують інотропну функцію. Так, при призначенні адреномиметиків або серцевих глікозидів у дітей набагато частіше, ніж у дорослих, розвивається синдром «втрати право-лівої шлуночкової залежності», тобто надлишкова скоротлива здатність правого шлуночку може посилювати лівошлуночкову інотропну недостатність. Тому у дитини з набряком легенів першочергове значення має створення умов, що забезпечують легеневий газообмін. Опір на видиху або дихання з постійно - позитивним тиском є методом вибору. На початку лікування можна призначити кисень через маску. Ефективнішими є інтубація і ШВЛ (ручна або механічна з опором на видиху).

Для відновлення прохідності дихальних шляхів:

- при рясному піноутворенні – аспірація (відсмоктування) піни з верхніх дихальних шляхів через м'який гумовий катетер (або з трахеї після попередньої інтубації або трахеостомії);

-зменшення піноутворення в дихальних шляхах, застосовуючи інгаляції кисню, пропущеного через 70-90% етиловий спирт (у хворих, що знаходяться в коматозному стані, – через 30-40% спирт) або 10% спиртовий розчин антифомсілану.

-для поліпшення бронхіальної прохідності при супутньому бронхоспазмі показане в/в краплинне введення 5-10 мл 2,4% розчину эуфілліну (за відсутності загрози мерехтіння шлуночків серця).

Для поліпшення маси циркулюючої крові, венозного припливу крові до правого шлуночку, дегідратації легенів:

- спокій, напівсидяче положення хворого із спущеними ногами (за відсутності коллапсу);

- накладення венозних джгутів на чотири кінцівки (нижче за джгут повинна зберігатися пульсація артерій);

-при швидкому наростанні набряку легенів після попереднього одноразового в/в введення гепарину у віковій дозі;

-внутрішньовенне краплинне ведення периферичних вазоділятаторів;

-внутрішньовенне введення швидкодіючих сечогінних: лазикс, урегіт, при тривалому, резистентному до терапії набряку легенів доцільне використання осмотичних діуретиків (маніту і сечовини) у вікових дозуваннях.

Для зниження тиску в легеневих капілярах, зниження АТ, зменшення психомоторного збудження:

-наркотичні аналептики, нейролептики, адреноблокуючі засоби, гангліоблокатори;

Для посилення скоротливої здатності міокарду:

-сердечні глікозиди, в/в або в/м кальцію глюконат.

Для зменшення альвеолярно-капілярної проникності:

-в/в введення преднізолону, гідрокартизону в ізотонічному розчині хлориду натрію або 5% розчині глюкози.

Боротьба з гіпоксією:

-інгаляції кисню, штучна вентиляція легенів.