4.2 Теоретичні запитання до заняття.

1. Визначити термін гострої дихальної недостатності

2. Наведіть клінічну класифікацію гострої дихальної недостатності.

3. Які є принципи боротьби з дихальною недостатністю?

4. Що призводить до верхнього обструктивно-констриктивного виду гострої дихальної недостатності?

5. Що призводить до нижнього обструктивно-констриктивного виду гострої дихальної недостатності?

6. Що таке рестриктивна гостра дихальна недостатність?

7. Що таке торакоабдомінальна гостра дихальна недостатність?

8. Наведіть причини респіраторної патології у новонароджених.

9. Що таке асфіксія новонародженого?

Зміст теми

Гостра дихальна недостатність (ГДН) – патологічний стан організму, при якому функція зовнішнього дихання не забезпечує достатнього постачання організму кисню і адекватного виведення вуглекислого газу або нормальний газовий склад крові підтримується ціною надмірних енергетичних витрат.

Недостатність газообміну практично завжди буває вторинною по відношенню до порушень недихальних функцій легенів.

Дихальні функції легенів виконуються за допомогою трьох процесів:

1)вентиляції альвеолярним повітрям;

2)перфузії легеневих капілярів;

3)дифузії газів через альвеолярно-капілярну мембрану.

Основні чинники, що впливають на газовий склад крові:

1. Інтрапульмональні:

   1. фракція О₂ у вдихуваному повітрі;

   2. альвеолярна вентиляція;

   3. дифузія;

   4. шунт;

   5. вентиляційно-перфузійна нерівномірність.

2. Екстрапульмональні:

   1. сердечний викид;

   2. вжиток О₂;

   3. концентрація гемоглобіну;

   4. КОС;

   5. температура тіла

   6. сатураційна крива О₂.

З клінічних позицій вираженість ГДН перш за все характеризується:

1) зниженням рО₂ артеріальної крові (раО₂) нижче 50 мм рт.ст. при диханні атмосферним повітрям;

2) підвищення рСО₂ артеріальної крові (ра СО₂) вище 50 мм рт.ст.;

3)порушенням механіки і ритміки дихання;

4) зниженням рН (<7,35).

Перераховані ознаки ГДН можуть спостерігатися не завжди, але є серед них обов'язкова ознака – гіпоксемія.

Клінічна класифікація дихальної недостатності.

За часом виникнення: гостра і хронічна ДН.

По тяжкості:

1. Декомпенсована. Нормальний газовий склад крові не забезпечується навіть в умовах спокою, не дивлячись на включення компенсаторних механізмів.

2. Компенсована. Нормальний газовий склад крові забезпечується в умовах спокою, при навантаженні можлива декомпенсація.

3. Прихована. Симптомів ГДН немає. Газовий склад крові в межах норми, проте функціональні можливості системи дихання понижені. Виявлення ознак ДН – при фізичному навантаженні.

Існує три види інтенсивної терапії ГДН:

1. замісна або посиндромна;

2. що підтримує;

3. патогенетична.

Всі ці види терапії ДН здійснюють одночасно або послідовно.

Респіраторна терапія – це комплекс лікувальних заходів, направлених на поліпшення функції системи дихання дією на апарат вентиляції (легені, грудну клітку, дихальні м'язи), головним чином фізичними методами.

Принципи боротьби з дихальною недостатністю:

1-спочатку невідкладна допомога, потім діагностика і планова терапія;

2- усунення головного фізіологічного механізму ДН;

3- комплексність;

4- загальний терапевтичний підхід (дренуюче положення тіла, масаж, профілактика інфекції, гігієна);

5- ліквідація патологій інших систем;

6-активне залучення хворого до профілактичного лікування.

Комплекс респіраторної терапії.

1. Недихальний комплекс: нормалізація крові (Hb, Ht, властивості реологій, згортання, КОС, ВЕО), гемодинаміки, іммуно-реактивна детоксикація.

2. Нормалізація прохідності верхніх дихальних шляхів (воздуховод, конікотомія, інтубація, трахеотомія).

3. Нормалізація дренування мокроти (легеневий комплекс респіраторної фізіотерапії, бронхоальвеолярний лаваж).

4. Специфічні режими спонтанної вентиляції легенів (ПДКВ, осциляторна модуляція дихання, спонукаюча спірометрія).

5. ШВЛ і респіраторна підтримка.

6. Штучна оксигенація і елімінація СО₂ (інгаляційна оксигенотерапія, внутрішньовенна оксигенація, метод нерухомих легенів).

Забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів і поліпшення дренажної функції легенів досягається завдяки:

А) вживанню заходів, сприяючих відходженню мокроти;

Б) вживанню заходів, направлених на розрідження мокроти;

В) стимуляція кашлю;

Г) вживання інших методів забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів:

- аспірація мокроти з ротової частини глотки електровідсмоктувачем, грушею, корцангом з серветкою;

- санації трахеобронхіального дерева в разі пригноблення кашльового рефлексу;

- при обструкції бронхіол, обтурації дихальних шляхів густою в’язкою мокротою застосовують лаваж трахеобронхіального дерева, мікротрахеостомію, бронхоскопію, інтубацію трахеї, трахеостомію.