15.2. Теоретичні основи та передумови соціального партнерства
Соціальні відносини встановлюються та реалізуються на різних рівнях. З державою у соціальні відносини вступають окремі галузі економіки та суспільного життя, регіони, підприємства, громадяни. Існують відносини між різними соціальними групами, спільностями (влада -громадяни, багаті - бідні, власники засобів виробництва - наймані працівники тощо). На підприємстві реалізуються соціально-трудові відносини.
Незалежно від рівня та змісту соціальних відносин вони виявляються як інтереси суб'єктів цих відносин. Досягнути реалізації своїх інтересів їх носії можуть різними шляхами:
за рахунок підкорення інтересу свого контрагента (антагоністичний шлях);
узгодження, компромісу у реалізації інтересів суб'єктів соціальних
відносин (шлях партнерства)
Антагоністичний шлях (антагонізм [гр. апіа§опІ5іпа сперечання, боротьба] - непримиренне протиріччя) передбачає різні форми та методи примушення. У сфері соціально-економічних трудових відносин історія знає їх різновиди:
Фізичне примушення (раби - володарі рабів, кріпаки-поміщики). В наші часи цей вид примушення існує при кримінальній торгівлі людьми (наприклад, при вивозі жінок за кордон) або захват заручників.
Економічне примушення (робітник-капіталіст).
Защемлення інтересу однієї сторони трудових відносин веде до прагнення насильницької зміни підґрунтя, на якому ці відносини будуються. На рівні суспільства в цілому - це знищення приватної власності на засоби виробництва, встановлення державного управління підприємствами. Теоретичне обґрунтування такого шляху суспільного розвитку дано у "Капіталі" К.Маркса. Використання Марксової теорії у практиці конкретних соціалістичних країн не привело до позитивних результатів. Побудова суспільства на загальнонародній у формі державної власності не зняла протиріччя інтересів суб'єктів трудових відносин. На думку автора, у суспільстві, що називалося соціалістичним, економічне примушення було доповнене соціальним примушенням, що означає командно-адміністративне підпорядкування інтересів нижчого рівня інтересам вищого рівня: інтересу особи - інтересу колективу, колектив - держави, особи - державному інтересу. Механізм соціального примушення будувався на принципі загальності праці. У статті 60 Конституції СРСР проголошувалося: "Обов'язок та справа честі кожного здатного до праці громадянина СРСР - сумлінна праця у вибраній ним галузі громадсько-корисної діяльності, додержання трудової дисципліни". Для визначення участі кожного працівника у сукупній суспільній праці централізовано (державою) встановлювалася міра праці, через яку визначалась міра його споживання, тобто доля національного доходу, що може отримати працівник у відповідності з витратами його праці у громадському виробництві. Обов'язковість участі у суспільно корисній праці відбивалась у лозунгу "Хто не працює - той не їсть", а забезпечувалася різними видами відповідальності аж до позбавлення волі "за злісне дармоїдство". Практика не довела теоретичну обгрунтовність положення, що інтереси особи, колективу та держави співпадають, збігаються, а існуючі між ними протиріччя носять неантагоністичний характер і можуть бути розв'язані шляхом планового, централізованого управління (докладніше про це дивись у підрозділі 3.4.) На сучасному етапі переходу до ринкової економіки антагонізм трудових відносин багатократно підсилюється. В той же час досвід країн з розвинутою економікою свідчить, що більш продуктивним є шлях узгодження, компромісу у реалізації інтересів суб'єктів трудових відносин.
Пошуку вирішення проблем узгодження інтересів соціальних груп присвячені праці кращих голів людства незалежно від їх політичної орієнтації. ІдеїЖ.Ж. Русо, Ф. Кене, Ш. Фур'є, А.Сен-Сгшона, Р Оуена про узгодження інтересів різних соціальних груп охоплювали всі сфери життя суспільства: виробництво, обмін, розподіл, споживання, виховання, побут тощо. Одним з перших , хто використовував термін "партнерство" для соціальних відносин ще у XIX сторіччі був Д.С. Мілль. Він писав: ''''Відносини ... між господарями та працівниками будуть поступово витіснені відносинами партнерства у одній з двох форм: у деяких випадках відбудеться об'єднання робітників з капіталістами, у других... об'єднання робочих між собою".
Проблеми співробітництва праці та капіталу розглядав видатний англійський економіст Альфред Маршалл. Він підкреслював, що "доходи робітників залежать від авансування праці капіталом" і "... завдяки капіталу та знанням рядовий робітник західного світу харчується, одягається і навіть забезпечений житлом у багатьох відносинах краще, ніж принци у минулі часи". І далі : ""Співробітництво між: капіталом та працею таке ж обов'язкове, як і співробітництво між: прядильниками та ткачами".
Співробітництво, соціальне партнерство субагентів з протилежними інтересами може здійснюватися за умов визнання та додержання кожною із сторін принципу соціальної справедливості.
Ф Соціальна справедливість у реалізації трудових відносин означає забезпечення відповідності між реальною значимістю, результативністю діяльності особи, соціальної групи, спільності та їх соціальним положенням, можливостями задовольнити їх суспільно визнані нормальні потреби.
Соціальне партнерство покликано забезпечити стійкий еволюційний розвиток суспільства, але це можливо за наявності певних економічних
умов. Ці умови визначив ще у 20-х роках Питирим Сорокін. Він виявив, що стійкість соціальної системи залежить від двох основних параметрів: а) рівня життя більшості населення; б) ступеню диференціації доходів у суспільстві. Чим нижче рівень життя і чим більші відмінності між багатими і бідними, тим більш імовірніші практичні дії щодо повалення влади та переділу власності.
З позиції наведених вище умов стійкості держави, можливо дати оцінку розвитку соціального партнерства у країнах з розвинутою економікою. По-перше, абсолютна більшість населення забезпечена на рівні високої якості життя. По-друге, диференціація доходів 20% найбільш бідних та багатих сімей не перевищує 10 разів. Основну частину населення складає середній клас, який має високий рівень забезпеченості і не прагне до зміни суспільного ладу та переділу власності. Таким чийому розвинутих країнах створені економічні передумови соціального партнерства.
Крім економічних суттєве значення для розвитку соціального партнерства відіграють психологічні передумови та культурні традиції нації. На основі набутого соціального досвіду у населення формуються орієнтири на пошук соціальних компромісів, сприйняття суспільних цінностей та прагнення до їх збереження тощо. Характерні приклади були розглянуті у главі 5 при розкритті змісту японської та шведської моделей ринку праці.
Важливішою передумовою реалізації соціального партнерства є спрямованість соціальної політики держави на задоволення потреб населення, забезпечення прав та гарантій громадян. Довіра населення до влади, управлінських структур на всіх рівнях, рівень розвитку демократії у суспільстві, законодавча урегульованість всіх сфер суспільного життя є обов'язковими соціальними передумовами розвитку партнерства у реалізації трудових відносин. Законодавче закріплення практики соціального партнерства в країнах Заходу розпочалася ще на початку XX століття, а загального визнання система угод та колективних договорів дістала з ухваленням Міжнародною організацією праці Конвенції98 від 1949 р. про поширення принципів права на організацію та ведення колективних переговорів і Рекомендації 91 від 1951 р. про колективні договори.
15.3. Сучасна практика соціального партнерства в Україну
Система соціального партнерства в Україні має свої особливості. Вона почала створюватися в умовах соціально-економічних реформ та загальносистемної кризи країни. Законодавчу основу сучасного соціального партнерства складають Закони України "Про колективні договори і угоди", "Про оплату праці", Кодекс законів про працю України, Указ Президента України "Про національну раду соціального партнерства".
Цими документами передбачається, що система соціального партнерства включає проведення переговорів між зацікавленими соціальними інститутами та групами суспільства, укладання угод і колективних договорів. При цьому, угоди укладаються на державному, галузевому, регіональному рівнях на двосторонній основі.
На схемах 2 та 3 за джерелом наводиться структурний зміст колективних угод різних рівнів та колективного договору.
В січні 2002 року між Кабміном України, Конференцією роботодавців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями підписано Генеральну угоду на 2002-2003 роки. Це сьома Угода, що підписана після проголошення незалежності України. Слід визначати, що у повному обсязі за минули роки не була виконана жодна з підписаних Угод. Остання Угода містить ряд принципово нових положень, спрямованих на реформування системи оплати праці та підвищення її стимулюючої ролі, впровадження згідно з діючим законодавством індексації грошових доходів населення та компенсації громадянам втрат частини доходів у зв'язку з перевищенням терміну їх виплат тощо.
Широкі можливості для захисту соціально-економічних інтересів на підприємстві надає укладання колективного договору між роботодавцем і найманими працівниками.
Колективні договори укладаються на підприємствах, в організаціях, незалежно від форм власності й господарювання, які використовують найману працю та мають право юридичної особи. Колективний договір може укладатися також у структурних підрозділах підприємств в межах компетенції цих підрозділів.
Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. Відповідно до Закону України "Про колективні договори і угоди" у колективному договорі мають встановлюватися взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:
змін в організації виробництва і праці;
забезпечення продуктивної зайнятості;
нормування й оплати праці, встановлення форм, систем, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій тощо);
встановлення гарантій, компенсацій, пільг; & участі трудового колективу у формуванні, розподілі й використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом).
режим роботи, тривалість робочого часу та відпочинку працівників;
гарантії діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих.
Умови колективних договорів та угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони Поширюються, та сторін, які їх уклали.
В той же час розвиток соціального партнерства в Україні гальмується відсутністю для цього відповідних передумов. Перш за все це відноситься до умов стійкості, що сформульовані П. Сорокіним. Рівень життя населення України за десять років (1990-2000 рр.) катастрофічно знизився. За даними, наведеними у Посланні Президента України до Верховної Ради у 2001 році, реальна заробітна плата зменшилась майже у 4 рази; рівень бідності складав 29,4%; до категорії жебраків віднесена сьома частина населення, 70% працюючих отримують заробітну плату нижче рівня прожиткового мінімуму, росте безробіття, у тому числі приховане (третина працівників промисловості в останні 5 років постійно знаходилася у різних відпустках), до рівня епідемії поширилося захворювання населення на туберкульоз, до цієї межі наближається кількість хворих на СН1Д.
Щодо диференціації доходів населення, то за деякими даними вона у 3-5 разів вища, ніжу розвинутих країнах.
Несприятлива економічна, політична та соціальна ситуація загострює протиріччя у суспільстві.
Не сприяє розвитку соціального партнерства психологічна спрямованість більшості населення на пасивну роль керованого, зрівнялівку тощо. За ствердженням Президента Л.Кучми: "Продовжує падати в очах людей авторитет державного апарату. Багатьом влада уявляється продажною, нездатною до конструктивних дій, байдужою до народу". Зростаючі соціальні протиріччя є перешкодою підвищення ефективності економіки та рівня життя населення. І Для ефективного використання механізму соціального партнерства у вирішенні соціальних проблем треба вжити заходи на всіх рівнях із створення необхідних для цього передумов. Але корисними можуть бути і і заходи соціального впливу на свідомість населення. Наприклад, пропонується впровадити систему укладання соціальних угод на рівні всіх адміністративних утворень аж до сільських, селищних.
Резюме
/. Соціальне партнерство - система заходів, що забезпечує співробітництво найманих працівників, репрезентованих, за звичай, профспілками, з роботодавцями, об’єднаними, як правило, у свої асоціації.
Метою соціального партнерства є зняття антагоністичного начала з відносин працівників та роботодавців, максимальне задоволення інтересів сторін шляхом поважного становлення до позиції контрагента, компромісу, створення умов стабільності виробництва, удосконалення системи оплати праці та соціального обслуговування, забезпечення зайнятості, захисту прав працюючих громадян.
Трипартизм є специфічною формою соціального партнерства, яка
означає, що до двох партнерів (найманих працівників та роботодавців), приєднуються ще й представники держави, органів виконавчої влади.
Суб'єкти відносин можуть досягнути реалізації своїх інтересів шляхом підкорення інтересу контрагента (антагоністичний шлях), або шляхом узгодження, компромісу (шлях партнерства).
Економічне принадження є засіб поєднання робочої сили із засобами
виробництва, яких воно позбавлене.
6.Соціальне примушення є підкорення інтересу особи колективним та загальнодержавним інтересам.
Соціальна справедливість є відбиття уявлень особи та суспільства про відповідність між: реальною значимістю особи, соціальної групи та їхнім соціальним положенням, рівність всіх громадян перед законом, гарантії соціальної захищеності кожного.
Стійкість соціальної системи, за Питиримом Сорокіним, може бути забезпечена за умов якості життя більшості населення, яка є суспільно визнаною за нормальну, та неперевершення певного рівня диференціації доходів у суспільстві.
Соціальними передумовами розвитку соціального партнерства виступають гуманітарні основи суспільства, цивілізаційні цінності народу, розвиток демократії, законодавче урегулювання відносин у суспільстві, довіра населення до влади, національний суверенітет держави.
Колективні угоди є правовими актами колективно-договірного урегулювання трудових відносин на державному, регіональному, галузевому рівнях, які визначають узгоджені позиції сторін з основних принципів та норм проведення соціально-економічної політики на відповідному рівні, а також; спільні дії учасників з їх реалізації.
Колективний договір є правовим актом, що регулює соціально-трудові відносини між: працівниками та роботодавцем, який укладається на підприємствах будь-яких форм власності та реєструється у відповідному органу з питань праці за місцем находження підприємства. Основними питаннями, що , регулюються договором є форма, система та розмір оплати праці, , винагородження, компенсації, доплати, зайнятість, умови праці, відповідальність сторін тощо.
Питання для роздуму, самоперевірки, повторення
Розкрийте поняття "соціальне партнерство".
Визначте мету соціального партнерства.
3. Розкрийте можливі шляхи досягнення інтересів суб'єктами соціально-трудових відносин.
В чому зміст соціального примушення?
Визначте поняття "соціальна справедливість".
Які умови стійкого еволюційного розвитку суспільства визначав Питирим Сорокін?
Охарактеризуйте неекономічні передумови соціального партнерства.
Охарактеризуйте сучасну практику соціального партнерства в Україні.
Охарактеризуйте функції угод та колективного договору.
10. Що перешкоджає розвитку соціального партнерства в Україні.