ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІКИ ПРАЦІ

□ План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

1. Основні питання наукового дослідження праці.

2. Історія розвитку науки про працю.

3. Основні категорії науки про працю.

Ключові поняття та терміни
• основні питання дослідження Праці економіку	• синтез економічних теорій
• вчення про додану вартість теорія	• позитивна економічна (економте)
• теорія факторів виробництва
• марженалізм теорія	• нормативна економічна (політекономія)
• етапні трансформації марженалізму нову
	• субстанція, що утворює вартість
• підприємець як фактор виробництва
	• відносини експлуатації як економічна категорія
• державне регулювання ринкової

2.1. Основні питання наукового дослідження праці

Здатність людини до праці, свідомого перетворення матеріалів природи та пристосування їх до своїх потреб відбиває найважливішу сутність людини, її відміну від тваринного світу. Тому осмислення питань, пов'язаних із цією здатністю людини, в усі часи хвилювали кращі уми людства, але і сьогодні багато з них не можуть дати однозначної відповіді. Серед них:

• що таке праця і які її різновиди;

• який зв'язок між працею й продуктом (товаром, послугою), що знову створений;

• яка роль праці у формуванні ціни продукту (товару, послуги);

• яка ціна праці і чим вона визначається?

2.2. Історія розвитку науки про працю

Вже у трудах грецького філософа Аристотеля (384-322 рр. до н.е.) була позначена проблема порівнянності товарів. Він зауважував, що "... потрібно, щоб усе вимірялося чимось одним ... розплата буде мати місце, коли буде знайдено зрівняння, щоб продукт чоботаря відносився до продукту землероба, як землероба відноситься до чоботаря".

У 17-19 ст. сформувалися два напрямки економічної думки-трудова теорія вартості та теорія багатофакторного впливу на ціну товару.

Основоположник класичної політекономії Уільям Петті (1623-1687 рр.) вперше сформулював положення, що багатство народу створюється у всіх сферах матеріального виробництва і що "труд є батько і активний принцип багатства, а земля його мати". Тобто за Петті у основі ціни товару лежить кількість труда, витраченого на його виробництво, або вартість певної кількості землі.

У 18 ст. у Франції засновник економічної школи фізіократів Франсуа Кене (1694-1774 рр.) створив учення про чистий продукт, який визначав, як надлишок продукту землеробства над витратами.

Англійський учений - економіст Адам Сміт (1723-1790 рр.), який зробив величезний внесок у розвиток політичної економії, прийшов до висновку, що "...труд є єдиним загальним, як і єдиним точним, виміром цінності, або єдиним вимірником, за допомогою чого ми у змозі порівнювати поміж собою цінності різних товарів у всі часи і у всіх місцях". А. Сміт вважав, що джерелом усіх доходів, із яких складається ціна, є праця. Він пише: "Плата за труд склала природну винагороду за труд, або заробітну плату". І далі: "... рента складає перше відрахування з продукту праці щоприкладена до обробки землі, ... прибуток складає друге відрахування з продукту праці, шо прикладається до обробки землі".

Після А.Сміта відбулося розходження економічних шкіл. Сформу­валося два принципових напрямки: ^трудова теорія вартості й ^теорія факторів виробництва. До першого належать Д. Рікардо, а за ним К. Маркс, до другого - Ж.Б. Сей. Обидва напрямки мають своїх послідовників.

Давід Рікардо (1772-1823 рр.) вважав труд єдиним джерелом вартості товару. Разом із цим ствердженням він підкреслював, що "із цього ще не випливає, що я не беру до уваги різницю у кількості труда та важкість порівняння між: годиною або днем праці у одній галузі промисловості з трудом топ же тривалості у іншій. Оцінка труда різних якостей швидко встановлюється на ринку з достатньою для всіх практичних цілей точністю і у значній мірі залежить від порівняльного мистецтва робітника та напруженості праці, що він виконує", тобто кількість необхідного труда, що містить товар, визначається не фактичними його витратами на підприємстві, а вільним конкурентним ринком.

Розмір заробітної плати Д.Рікардо визначав вартістю засобів існування працівника та його родини і обмежував її прожитковим мінімумом.

Трудову теорію вартості до логічної завершеності довів Карп Маркс (1818-1883 рр.). Важливіший підсумок його економічної теорії є вчення про додаткову вартість. Вихідними посилками його теорії про працю є:

1. Єдиним джерелом вартості товарів є абстрактний людський труд. Він виходив із того, що товар має дві властивості: задовольняти людські потреби (ця властивість зветься споживчою вартістю) та бути обміняним у певних пропорціях на інші товари (мінова вартість). Звідси випливає двоїстий характер труда, що містить у собі товар. К.Маркс писав: "Будь-який труд є, з одного боку, витрата людської робочої сили у фізіологічному сенсі, - і у цій своїй якості однакового, або абстрактно людського, труд утворює вартість товарів. Будь-який труд є, з другого боку, витратами людської робочої сили у особливій доцільній формі, і у цій своїй якості конкретного корисного труда він створює споживчі вартості". К.Маркс відрізняє простий і складний труд. Порівняно складний труд виступає у вартості товарів як помножений простий труд так, що менша кількість складного труда дорівнює більшій кількості простого.

2. Робоча сила - це здатність працівника виконувати ту чи іншу доцільну роботу. К.Маркс пише: "Під робочою силою, або здатністю до праці, ми розуміємо сукупність фізичних та духовних здібностей людини, котрі має організм, жива особистість людини, і котрі пускаються нею у хід кожного разу, коли вона виробляє які-небудь споживчі вартості". Робоча сила у дії виявляється як праця, що завершується певним результатом — продуктом. Вартість робочої сили зводиться до вартості життєвих засобів, що потрібні для її відтворення. Вартість, що створюється трудом працівника, і вартість робочої сили - величини різні. Надлишок вартості, що створюється трудом працівника понад вартістю його робочої сили, складає додаткову вартість.

Властивість створювати додаткову вартість є специфічна споживча вартість товару робоча сила.

Вітчизняні та закордонні учені, що досліджують у галузі праці, до тепер використовують основні положення трудової теорії вартості К.Маркса. Ось, наприклад, як оцінює значення теоретичної спадщини К.Маркса професор Дюкенського університету (США) у статті "Про відкриття Маркса після марксизму": "... К.Маркс є до цих пір мислителем, котрий більше за всіх інших здатен допомогти нам осягнути природу сучасного світу. У теоріях Маркса є багато проблем, таких як теорія додаткової вартості... Але з усіма їх недоліками теорії Маркса все ще дають нам найкраще на сьогодні осягнення сучасного індустріального суспільства, найкраще пояснення того, хто ми суть... Маркс залишається значним і залишить своє значення до тих пір, поки буде існувати розвинене індустріальне суспільство" [журнал "Вопросьі философии, № 4, 2000 г, стор. 35-36 ].

Початок другого напрямку теорії про працю поклав видатний французький економіст Жан Батист Сей (1767-1832 рр.), автор теорії факторів виробництва.

Основні положення теорії Ж.Б.Сея полягають у наступному:

• блага складаються з речей і мають цінність;

• цінність отримується наданням предмету корисності, якої він раніше не мав; корисність - це властивість речі задовольняти потреби людини;

• вироблять — означає давати цінність речам, роблячи їх корисними;

• надання цінності речам робить їх товарами, відбувається це від певної дії, певної роботи, яку здійснюють люди, капітали та земля. Ця роботаі називається виробничою послугою (по сучасному - фактором виробництва);

• Р люди, що беруть участь у виробництві речей, підрозділяються на , працівників, підприємців, капіталістів (власників капіталів) та власників землі. Усі вони є виробничниками;

• Русі учасники виробництва приймають участь у формуванні ціни товару і отримують за це свою частину доходу: власник землі - у вигляді ренти, капіталіст у вигляді проценту на капітал, підприємець -у вигляді прибутку, робітник - у вигляді заробітної плати.

У надрах класичної політичної економії бере свій початок і теорія межових величин - маржиналізм (від лат. таг§іпаІІ5 - той, що знаходиться з краю). Так, Д. Рикардо своєю теорією ренти (вартість сільськогосподарської продукції визначається витратами труда на гірших ділянках землі) сприяв зародженню теорії межової корисності. Теорія Мальтуса про родючість ґрунту, що зменшується, передувала з'явленню теорії межової продуктивності.

Маржиналізм на відміну від класичної школи політекономії, що панувала майже двісті років, виходив з принципово нового розуміння економічних процесів, яке ґрунтується на виявленні межових величин із метою характеристики різних явищ. Якщо класична школа при визначенні ціни товарів виходила з витратного принципу (ціна виробу ставилася у залежність від витрат труда чи витрат виробництва на його випуск), то маржиналістська школа сформулювала теорію межової корисності продукту, коли його ціна пов'язувалася із зміною потреби у ньому, якщо додається нова одиниця цього товару.

Перший етап маржиналізму приходиться на 70-80 рр. 18 ст. і пов'язаний з прізвищами австрійського ученого Карпа Менгера (1840-1921 рр.), англійського дослідника Уільяма Стенлі Джевонса (1835-1883 рр.), французького політ економа Леона Марі Еспері Вальраса (1834-1910 рр.). Представникам цього етапу притаманне те, що величина цінності товару пов'язувалася з його межовою корис­ністю, а ступінь корисності ґрунтувалася на суб'єктивній оцінці цього товару конкретною людиною.

Другий етап розвитку маржиналізму виник у 90-х рр. 19 ст. Він пов'язаний з відмовленням від суб'єктивних оцінок корисності товарів, але з збереженням і подальшим розвитком теорії межових величин для характеристики економічних процесів і показників. Представників цього напрямку економічної думки стали називати неокласиками. До них відносяться англійський учений Альфред Маршалл (1842-1924 рр.), американський дослідник Джон Бейте Кларк (1847-1938 рр.).

А. Маршалл розглядав ціну, що утворюється на конкурентному ринку, як результат взаємодії ціни попиту, яка визначається межовою корисністю речей, та ціни пропозиції, яка визначається величиною межових витрат. У точці перехрещення кривих попиту та пропозиції встановлюється рівноважна ціна ("Хрест Маршалла").

Дж.Б.Кларк розробив теорію розподілу доходів на основі аналізу межових цін факторів виробництва, яка отримала назву закону межової продуктивності. Він стверджував, що стимул збільшувати фактор виробництва вичерпує себе, коли ціна цього фактора починає переви­щувати можливі доходи підприємця.

Австрійський учений Йозеф Шумпетер (1883-1950 рр.) розвинув теорію факторів виробництва Ж.Б.Сея. Він розкрив усі особливості підприємця як фактора виробництва. За И. Шумпетером підприємець є суб'єкт господарювання, функцією якого є здійснення нових комбінацій, а підприємницький прибуток-це результат здійснення цих комбінацій.

Розглянуті теоретичні погляди та школи грунтувалися на положенні про те, що у суспільстві панує система досконалої конкуренції, яка забезпечує ефективне функціонування як окремих суб'єктів ринку, так і всієї економіки.

Світова економічна криза 1929-1933 рр. поставила під сумнів здатність вільного підприємництва самостійно, без участі держави, вирішувати проблеми ефективного розвитку. Обґрунтування необхідності держав­ного втручання у регулювання ринкової економіки зробив англійський учений Джон Мейнард Кейнс (1883-1946 рр.). Він пояснював процес формування ціни продуктів дією різних факторів. Дж. М.Кейнс стверджував, що ринок не може бути ідеальним саморегулюючим механізмом, не здатний забезпечити ефективний попиту зв'язку з тим, що доходи суб'єктів ринку перевищують його, тому необхідне втручання держави у стимулювання росту платоспроможного попиту за допомогою відповідної кредитно-грошової та бюджет­ної політики.

Ефективний попит визначається, з одного боку, рівнем особистого споживання, з другого — величиною виробничого споживання — інвести­ціями. Інструментами забезпечення попиту можуть служити, по-перше, зниження під впливом держави процентів на кредити, що приведе до росту інвестицій (кредитний механізм); по-друге, підвищення державних витрат на інвестиції та збільшення державних закупівель товарів (бюджетний механізм); обидва ці засоби спрямовані на розширення виробництва, а отже, на збільшення зайнятості населення та зниження безробіття.

Кейнс стверджував, що низька заробітна плата не сприяє зниженню безробіття, що зріст зайнятості залежить також від психологічного закону схильності людей до споживання та заощадження: люди схильні збільшувати споживання у міру іросту їх доходів, але не у такому розмірі, у якому зростають їх доходи, а дещо меншому. Тому необхідно стимулювати попит населення підвищенням попиту на інвестиції та розвитком виробництва, підвищенням зайнятості населення.

Синтез економічних теорій, що складається зі сполучення класичної політичної економії, неокласики, неокейнсіанства, неоліберальних теорій, видатний американський економіст, Нобелівський лауреат Пол Е.Самуельсон (народився у 1915 р.) назвав "неокласичним синтезом" сучасних економічних теорій.

Термін "неокласичний синтез" має декілька трактувань, які можуть бути зведені до трьох положень:

• Сучасна економічна теорія розглядає можливість забезпечення повної зайнятості й економічного зросту з одночасним використанням як елементів ринкового механізму господарювання, так і елементів кейнсіанської концепції, що обмежує стихію вільного ринку.

• Інтеграція старої та нової теорії вартості, тобто затратної теорії (трудова теорія вартості або, у другому трактуванні, теорія витрат виробництва) та теорії межової корисності.

• Неокласичний синтез полягає у тому, що сучасна модель загальної економічної рівновагії базується одночасно і на макроекономічному і на мікроекономічному дослідженні, оскільки використовує для її побудови інструментарій, що адекватний макро- та мікроекономічному аналізу.