3.2. Соціалістична республіка

Соціалістична республіка - особлива форма правління, що виникла у ряді країн в результаті соціалістичної революції і згідно з марксистською теорією повинна була б стати справді демократичною республікою, що забезпечує повновладдя трудящих на чолі з робітничим класом.

Особливостями соціалістичної республіканської форми правління є:

- об'єднання вищих і місцевих органів влади в єдину представницьку систему, засновану на принципі демократичного централізму;

- провідне положення представницьких органів, що становлять основу апарата державної влади;

- сполучення економічного, соціально-політичного й культурно-виховного керівництва громадським життям у єдиному державному механізмі, що дозволяє державній владі управляти усуспільненими засобами виробництва, регулювати й контролювати розподіл матеріальних і духовних благ у масштабі країни;

- створення необхідних умов для забезпечення керівної ролі робітничого класу і його партії в суспільному й державному житті[7;364].

- заперечення ідеї поділу влади.

Розрізняють три різновиди соціалістичної республіканської форми правління: Паризька Комуна, Радянська республіка та народно-демократична (народна) республіка, які виступають державною формою диктатури пролетаріату.

Паризька Комуна вважається історично першою формою диктатури пролетаріату. Вона реалізувала принцип загального й рівного виборчого права, повністю зруйнувала старий державний апарат, замінивши його новим. Подібна структура державної влади в комуні повністю відкидала буржуазний парламентаризм і пов'язану з ним теорію поділу влади.

Республіка Рад - різновид соціалістичної форми правління, що виникла в нових історичних умовах у Росії. Теоретично основи радянської республіки розробив В.І. Ленін. У республіці Рад Ленін бачив однотипну з Паризькою Комуною форму організації влади і виділяв наступні її ознаки:

- утворення таких органів влади, які б забезпечували захист завоювань революції за допомогою збройних сил робітників та селян;

- забезпечення реальної участі робітничих мас у керуванні державним ладом, поєднання в них функцій законодавчої й виконавчої влади;

- керівна роль в організації державного й громадського життя країни належить партії робітничого класу, яка визначає внутрішню та зовнішню політику держави.

Народно-демократична республіка як форма державного правління виникає після другої світової війни. За структурою й характером влади вона мало чим відрізняється від радянської форми правління. За винятком незначних особливостей, народно-демократична (народна) республіка являє собою таку ж тоталітарну державу, де усі важілі державного й громадського життя перебувають у руках партократії. У країнах народної демократії декларативно проголошувалися верховенство представницьких органів, народний суверенітет. У дійсності ж державна влада в цих країнах була узурпована партійною верхівкою, що проводила в життя антидемократичні принципи.

Підсумовуючи вищесказане можна відзначити, що створення нетипових форм сучасної державності пов'язано з прагненням поліпшити взаємодію та взаємоузгодження вищих органів держави, з впливом гуманістичних ідей і інститутів, а також обумовлено тиском і боротьбою прогресивних сил суспільства. У результаті на основі демократизації політичних режимів практично втрачаються розходження між монархією й республікою.