2.2.2. Парламентська республіка

Парламентська республіка - різновид сучасної форми державного правління, при якій верховна роль в організації державного життя належить парламенту.

До ознак які харктеризують країни з парламентськими формами державного правління належать:

- побудова механізму здійснення державної влади на заса­дах так званого часткового «поділу влади», або навіть «змішування гілок влади»;

- формування уряду парла­ментом (нижньою палатою) за участю глави держави, яка зазвичай є міні­мальною або номінальною; вирішаль­на роль у процесі формування уряду політичної партії чи коаліції партій, що має більшість у парламенті;

- фор­мальні колективна і часто також інди­відуальна політична відповідальність уряду виключно перед парламентом;

- реальна віднесеність виконавчої влади до уряду;

- роль глави уряду як фактичного глави виконавчої влади.

Ключовою ознакою парламент­ських форм державного правління є згадуваний частковий «поділ влади». За відповідних умов прийнято своє­рідну презумпцію формування уряду в цілому або переважно зі складу пар­ламенту (нижньої палати), точніше — з числа членів парламентської біль­шості. Іноді це прямо передбачається конституцією. Водночас тривалий час загальним правилом був принцип сумісності, за яким член парламенту, введений до складу уряду, зберігає мандат і статус члена парламенту. Концептуально вважалось, що така сумісність зумовлена фіксацією в ос­новних законах політичної відпо­відальності уряду перед парламентом. Уперше принцип чи навіть вимога сумісності були сформульовані у Ве­ликій Британії, де ще у ХІХ ст. для членства в кабінеті (уряді) вважалась необхідною наявність мандата члена парламенту. За прикладом Великої Британії принцип сумісності спри­йняли у більшості тогочасних євро­пейських монархій, а згодом — у бага­тьох парламентських республіках. Водночас часто конституційно умож­ливлювалося включення до складу уряду осіб, які не були членами парла­менту.

Однак на сучасному етапі принцип сумісності мандата депутата і посади члена уряду не виглядає як імператив за умов парламентського правління. Зокрема, в конституціях Австрії, Люк­сембургу, Македонії, Молдови, Нідер­ландів, Словаччини, Суринаму, Таї­ланду та Фінляндії встановлено несу­місність депутатського мандата і поса­ди члена уряду. В Бельгії передбачене тимчасове зупинення дії мандата чле­на парламенту, призначеного міні­стром. Положення щодо зупинення дії мандата містять конституції Болгарії та Естонії. Дія депутатського мандата поновлюється і відповідна особа посідає місце у парламенті після її звільнення від обов'язків члена уряду. Зазначені особливості змісту консти­туційного регулювання в названих країнах засвідчують багатоваріантність явища сучасної державності.

У парламентській республіці уряд несе колективну відповідальність перед парламентом за свою діяльність. Він залишається при владі доти, поки має у своєму розпорядженні підтримку парламентської більшості. У випадку втрати довіри більшості членів парламенту уряд або йде у відставку, або через главу держави домагається розпуску парламенту та призначення дострокових виборів.

Як правило, глава держави в подібних республіках обирається парламентом або спеціально утвореною парламентською колегією. Призначення парламентом глави держави є головним видом парламентського контролю над виконавчою владою. Процедура обрання глави держави в сучасних парламентарних республіках неоднакова. В Італії, наприклад, президент республіки обирається членами обох палат на їхньому спільному засіданні, але при цьому у виборах бере участь також по три делегата від кожної області, вибраних обласною радою. У федеративних державах участь парламента в обранні глави держави також розділяється із представниками членів федерації. Так, у Федеративній Республіці Німеччини президент обирається Федеральними зборами, що складаються із членів Бундестагу та такого ж числа осіб, обраних ландтагами земель на засадах пропорційного представництва. Вибори глави держави в парламентарній республіці можуть здійснюватися й на основі загального виборчого права, що характерно, наприклад, для Австрії, де президент обирається населенням строком на шість років.

Глава держави в парламентарній республіці має досить великі повноваження. Він оприлюднює закони, видає декрети, має право розпуску парламенту, призначає главу уряду, є головнокомандуючим збройними силами і т.д.

Глава уряду (прем'єр-міністр, голова ради міністрів) призначається, як правило, президентом. Він формує очолюваний їм уряд, який здійснює верховну виконавчу владу та відповідає за свою діяльність перед парламентом. Найбільш значущою рисою парламентарної республіки є те, що любий уряд лише тоді правочинний здійснювати керування державою, коли він користується довірою парламенту.

Головною функцією парламенту є законодавча діяльність і контроль за виконавчою владою. Парламент має важливі фінансові повноваження, оскільки він розробляє і приймає державний бюджет, визначає перспективи соціально-економічного розвитку країни, вирішує основні питання зовнішньої, у тому числі оборонної політики.

Останні десятиліття показують, що класичні форми парламентської та президентської республік не завжди сприяють погодженості і взаємодії вищих органів держави, що веде до зниження керованості державою, до кризи всієї політичної системи. Так, якщо в парламентській республіці парламент складається із численних протиборчих фракцій, то країна приречена на часті урядові кризи та відставки. Для усунення цих і деяких інших негативних проявів створюються змішані (напівпрезидентські) республіки.