4. Патохарактерологічнийй тип девіантної поведінки

Під патохарактерологічним типом девіантної поведінки розуміється поведінка, що обумовлена патологічними змінами характеру, що сформувалися в процесі виховання. До нього відносяться т.з. розлади особистості (психопатії) і явна або виражена акцентуація характеру. Дисгармонійність рис характеру призводить до того, що змінюється вся структура психічної діяльності людини. У виборі своїх вчинків вона часто керується не реалістичними і адекватно обумовленими мотивами, а істотно зміненими «мотивами психопатичної самоактуалізації». Суттю даних мотивів—ліквідація особистісного дисонансу, зокрема , розузгодження між ідеальним «Я» і самооцінкою. Заданими Л. М. Балабанової (1998), при емоційно-нестійкому розладі особистості (збудливої психопатії) найчастішим мотивом поведінки стає прагнення до реалізації неадекватно завищеного рівня домагань, тенденція до домінування і владарювання, упертість, образливість, нетерпимість до протидії, схильність до самонакручування і пошукам приводів для розрядки афектної напруги. У осіб з істеричним розладом особистості (істеричною психопатією) мотивами де-віантного поведінки виступають, як правило, такі якості, як егоцентризм, жадання визнання, завищена самооцінка. Переоцінка своїх реальних можливостей веде до того, що ставляться задачі, відповідні ілюзорній самооцінці, співпадаючій з ідеальним «Я», але перевищуючі можливості особистості. Найважливіший мотіваційний механізм тут — прагнення до маніпулювання оточуючими і контролю над ними. Люди з оточення розглядаються лише як знаряддя, які повинні служити задоволенню потреб даної людини. У індивідів з ананкастнимі і тривожними (що ухиляються) особистісними розладами (психастенічною психопатією) патологічна самоактуалізація виражається в збереженні ними звичного стереотипу дій, у відході від перенапружень і стресів, небажаних контактів, в прагненні не втратити особову незалежність. При зіткненні таких людей з оточуючими, з непосильними задачами через свою раниму, м'якість, низької толерантності до стресу вони не одержують позитивного підкріплення, відчувають себе скривдженими, переслідуваними.

На думку І. Н. Пятніцкой (1984) і багатьох інших дослідників-наркологів, для наркоманів типовий гипертімний тип акцентуації характеру. Він виявляється підвищеним настроєм, комунікабельністю, легковажністю, підвищеною активністю.

До патохарактерологічних девіацій відносять відхилення поведінки на базі невротичних розладів і невротичних розвитку особистості — патологічні форми поведінки і реагування, сформовані в процесі неврозогенеза. Більшою мірою вони представлені обсессивними симптомами в рамках обсессивного розвитку (за Лакосиною, 1970). Девіації в таких випадках виявляються у вигляді невротичних нав`язливостей і ритуалів, що пронизують всю життєдіяльність людини. Залежно від їх клінічних проявів людина може вибирати способи хворобливого протистояння реальності. Наприклад, людина з нав'язливими ритуалами може довго і в збиток своїм планам скоювати стереотипні дії (відкривати і закривати двері, певну кількість раз пропускати відповідний до зупинки тролейбус), мета яких — зняття стану емоційної напруги і тривоги.

До схожого парахворобливого патохарактерологічного стану відносять поведінку у вигляді вчинків, заснованих на символізмі і забобонних ритуалах. У подібних випадках вчинки людини залежать від його міфологічного і містичного сприйняття дійсності. Вибір дій будується на основі символічного тлумачення зовнішніх подій. Людина, наприклад, може відмовитися від необхідності зробити який-небудь вчинок (одружуватися, складати іспит і навіть вийти на вулицю) у зв'язку з «невідповідним розташуванням небесних світил» або іншими псевдонауковими трактуваннями дійсності і марновірствами.