3. Характерологічні та особистісні властивості геблерів

Кажучи про особистісні особливості проблемних гемблерів, більшість дослідників указує на втрату ними контролю над власною поведінкою, причому це торкається всіх варіантів гемблінга — від гри на тоталізаторі до ігрових автоматів (O'Connor, Blaszczynski, Nower, 1997; Roy etal., 1980; Steel, Blaszczynski, 1998), відзначаючи серед патологічних гравців вищий рівень нейротизму, імпульсної в порівнянні з контрольною групою здорових людей, виділяють три підгрупи проблемних гемблерів: 1) з порушенням поведінки; 2) емоційно нестійких; 3) антисоціальних гемблерів, схильних до імпульсних вчинків, підкреслюючи тим самим неоднорідність групи аддиктів.

Окрім знайдених емоційних особливостей і афектної патології гравців, звертає на себе увагу висока поширеність в преморбіді порушень когнітивних функцій в їх середовищі. Так, хворі патологічним гемблінгом вважають,що вони володіють особливим «шостим відчуттям» і більш удачливі, ніж інші люди (Rotter, 2004). Встановлено (Менделєвіч, 2003), що патологічні азартні гравці мають нижчу здібність до прогнозування життєвих подій в порівнянні з контрольною групою. Автором також наголошується понижена вольова діяльність у гравців, що виявляється розладом подолання перешкод, а також зсув профілю їх особистості у бік екстернальності, що знаходиться в пряме залежності з емоційною неврівноваженістю.

У патологічних гемблерів були виявлені підвищені показники за шкалою психотизму і нейротизму, згідно опитувальнику Айзенка (Custe et al., 1989).

Б. С. Братусь (1988), досліджуючи феномен ваблення до алкоголю, розробив концепцію ілюзорно-компенсаторної діяльності при алкоголізмі: алкоголь, діючи як своєрідний, хоча і патологічний, адаптоген, створює ілюзію життя і особового благополуччя. Для патологічних гравців також властиве формування ілюзорних уявлень. Так, виявлено (Малигин, Циганков, 2005), що один з важливих мотивів звернення до гри — «мрії про нове, яскравіше життя». Але у разі виграшу такі люди часто нездатні забезпечити собі в реальності комфортні умови існування, що, мабуть, може свідчити про своєрідний психологічний захист і формування ілюзорно-компенсаторної поведінки серед патологічних азартних гравців (Бухановській, 2002).

Серед безлічі варіантів первинних мотивів звернення до психоактивних речовин прийнято виділяти п'ять найзначущіших груп: гедонізм (включаючий цікавість), субмісивний (полягаючий в конформному проходження традиціям мікросоціального оточення), комунікативний (для полегшення спілкування), детензивний (усунення неприємних емоцій) і протестно-демонстративний (опір вимогам оточуючих, наприклад «на зло батькам») (Пеліпас, Рибакова, Цетлін, 1999; Пятніцкая, 1999; Скворцова, Карлсен, Уткин, 2000).

4. Соціальні фактори ризику

Мікро- і макросоціальні фактори, що привертають до гемблінгу: неправильне виховання в сім'ї, участь в іграх батьків, знайомих, прагнення до гри з дитинства (доміно, карти, монополія і т. д.), вещизм, переоцінка значення матеріальних цінностей, фіксована увага на фінансових можливостях, заздрість до багатших родичів і знайомих, переконання у тому, що всі проблеми можна розв'язати за допомогою грошей (Короленко, Дмітрієва, 2000). Американський дослідник А. Пастернак (Pasternak, 1997), у свою чергу, як фактори ризику виділяє приналежність до національної меншини, відсутність сімейного статусу. Ситуативна доступність азартних ігор як сприяючий соціальний чинник також наголошується рядом дослідників (Volberg, 1996; Room, Turner et al., 1999).

П. Дельфабро і Л. Трапп (Delfabbro, Thrupp, 2003), розглядаючи соціальні детермінанти, сприяючі виникненню підліткового гемблінгу, указують на факт гемблінгу серед батьків, а також на позитивне відношення до гри в сім'ї. Кажучи про чинники, перешкоджаючі підлітковому гемблінгу, дослідники відзначають виховання в сім'ї таких якостей, як уміння зберігати свої гроші, складати і підтримувати бюджет.