5. Обстеження осіб з сексуальними аддикціями

Велике значення має послідовність збору анамнезу. На нашу думку, в більшості випадків годиться звична схема, відповідна онтогенезу. Однак, характеристики, що даються батькам, іноді доцільно уточнювати до початку зборі анамнезу для того, щоб в кінці цієї роботи при необхідності знов повернутися ним. Достатньо часто доводиться питати про один і той же факт не один раз прямо і побічно, краще це робити через 10-15 хвилин, коли подробиці відповіді забуті.

Спадковість. Окрім звичних питань про психопатологічну обтяженість, сексологія повинна поцікавитися випадками аномального сексуальної поведінки і інших сексуальних розладів серед родичів випробовуваного.

Вагітність і пологи у матері. Виходячи з розуміння ролі ранньої органічної поразки ЦНС в генезе парафілій, необхідне з'ясування шкідливостей пре- і постнатального періоду (соматичні захворювання в період вагітності, токсикоз). Важливий не стільки характер дії — токсикоз першої половини вагітності, інфекції або стрес у матері, скільки час впливу такого чинника: до 11-й тижні, в період формування основних закладок ЦНС і статевого диференціювання мозку.

Хронічна стресова ситуація у матері під час вагітності відома також як один з чинників, здатних вплинути на статеве диференціювання мозку (Dorner. 1978).

Батьківська сім'я. Пильну увагу сексологія повинна надавати опису і характеристикам, даним випробовуваним його батькам. Роль фактичної або «психічної» відсутності батька в сім'ї давно описана психоаналітиками. Один з своєрідних показників ступеня «психічної» відсутності батька—його характеристика: бідна, формальна в порівнянні з характеристикою матері.

6. Лікування

Існує певний песимізм відносно результативності терапії осіб з патологічними сексуальними вабленнями. На жаль, ці установки, засновані на незнанні принципів лікування таких пацієнтів, нерідко в явній або неявній формі визначають і експертні підходи, витікаючі з недоцільності екськульпації і застосування медичних заходів як явно безуспішних.

Неабиякою мірою цьому сприяє і практика в самій сексопатології, що практично виключає на сьогоднішній день з лав своїх пацієнтів обличчі парафіліями, що склалася. Так, в основному керівництві по приватній сексопатології в числі протипоказань до лікування сексології називаються психічні захворювання, алкоголізм, ядерні психопатії, інтелектуальна недостатність, а також «безвілля і пасивність» хворих (Голанд, 1983).

Не багатьом відрізняються і сучасніші рекомендації. У них схильність до правопорушень і небезпечних дій, тобто соціальні критерії, указуються як основне свідчення для напряму пацієнта до психіатра, що явно не володіє необхідними знаннями для проведення специфічної терапії. Виходом з даної ситуації може бути єдине можливе, на думку багатьох фахівців, рішення: при підготовці кадрів судових сексопатологій базовою освітою для них повинне стати психіатричне. Це визначається і тими методами терапії, які виявляються найефективнішими при лікуванні парафілій.

Література:

1. Руководство по аддиктологии / Под ред. В. Ф. Менделевича. СПб.: Речь, 2007. – 768с.

2. Психология зависимости: Хрестоматія / Сост. К. В. Сельченюк. – Минск: Харвест, 2007. – 592 с.