2. Епідеміологія
Згідно даним I. Kaplan et al. (1994), педофілія набагато більш поширена, ніж інші сексуальні збочення. Від 10 до 20% підлітків мають даний розлад. Вважається, що сексуальні перверсії частіше зустрічаються у чоловіків, ніж у жінок. Фетишизм майже завжди спостерігається тільки у чоловіків. Нерідко зустрічається множинний розлад сексуальних переваг.
За даними деяких авторів, мотив сексуального насильства був у 24% чоловіків і лише у 6% жінок. Навпаки, мазохистичні фантазії частіше зустрічалися у жінок (21% проти 11% чоловіків).
Згідно опиту (Briere, Runtz, 1989) серед 200 студентів чоловічої статі, 21 % опитаних заявляли про деяке сексуальне ваблення до маленьких дітей, 9% описували сексуальні фантазії з участю дітей, 5% визнавали, що мастурбували, фантазуючи про дітей, і 7% відзначали, що вступили б в сексуальний контакт з дітьми, якби не страх покарання. Автори дослідження відзначають, що, «враховуючи соціальну небажаність подібного роду визнань, можна припустити, що реальні процентні показники ще вищі».
3. Клінічна картина
Психопатологічний підхід до порушень поведінкового компоненту статевої ідентичності дозволяє кваліфікувати формальні характеристики поведінки. До них відносяться рітуалізація, амбітендентність і процесуальність.
Рітуалізації. Стереотипність сексуальної поведінки, характерна для багатьох осіб з парафіліями, виражається в передбаченості без зворотного зв'язку. Це виявляється в спробах здійснити певну активність, що виражається, наприклад, у фелляції або коїтусі, або обмацуванні статевих органів. При цьому втілення стереотипу в повному об'ємі і досягнення емоційного стану різною мірою залежить від реакції партнера — від абсолютної спонтанності до жорсткої обумовленості, наприклад реакції переляку. З клінічної точки зору тут можна говорити про клішированість поведінки.
4. Механізми психосексуального дизонтогенеза
Р. С. Васильченко із соавт. (1983) виділяють три види сексуального дизонтогенезу: затримку, передчасний статевий розвиток і дисгармонію (розбіжність психо- і соматосексуального розвитку). Проте використовувана ними шкала статевої конституції не враховує многокомпонентність психосексуального розвитку.
Загальні закономірності патології психосексуального розвитку витікають з порушень його нормативних характеристик.
1.
У нормі фаза навчення повинна передувати
фазі реалізації. При інверсії фаз
(як буває, наприклад, при спокушанні
дітей з раннім статевим дозріванням)
продемонстрована
модель сексуальної поведінки, що
ситуативно зв'язалася з емоційним
стресом
по механізму імпринтінгу, стереотипно
відтворюється в подальшому,
блокуючи нормативні прояви. Найчастіший
приклад — копіювання акту
гомосексуального насильства жертвою
в ролі агресора. Якщо ж фаза реалізації
з
якихось причин випала на своєму етапі,
то вона може переноситися на пізніші,
набуваючи регресивну форму, приклад
якої — типова сексуальна активність
педофіла (розглядування і обмацування
статевих органів).
При порушенні розвитку сексуальності на ранніх стадіях послаблення біологічної детерміації статевої поведінки виражене в мінімальному ступені, що виявляється в підвищенні питомої ваги агресивних дій і частої недіференційно сексуального об'єкту при парафіліях.
Клінічна картина порушень психосексуального розвитку складатиметься з проявів розладів на етапі дії патогенного чинника (можливо, в ході розвитку частково компенсованих розладів) і феноменів спотвореного формування подальших етапів.
В той же час можна говорити і про відносну незалежність порушень на різних етапах. Так, у транссексуалів з інверсією статевої ролі може спостерігатися спрямованість ваблення на людей такої ж психічної статі або садизм, а виражена полорольовая трансформація може поєднуватися з гетеросексуальною спрямованістю лібідо.