3. Температурна топографія тіла людини

Дані численних вимірювань свідчать, що температура тіла людини істотно коливається (5...6°С) в умовах спокою за різних температур середовища та різної інтенсивності м'язової ді­яльності.

Характерною особливістю температурної топо­графії шкіри людини є різниця між температурою тулуба та кінцівок. У людей похилого віку пахвинна температура така ж, як у людей середнього віку, а шкірна — дещо нижча. Характерно, що у немовлят температура шкіри трохи вища, ніж у дорослої людини. Це, можливо, залежить від напруженості, обміну речовин і енергії в період адаптації до зміненого середовища та недозрілості системи терморегуляції.

На температуру шкіри впливають також тем­пература середовища, вологість повітря, фізична та розумова праця, спожита їжа та ін. Така кількість чинників впливу ставить під сумнів можливість вимірювань абсолютних значень температури поверхні тіла з діагностичною метою.

Для практичної медицини, особливо діагностики, яка грунтується на температурній топографії тіла, доцільно брати до уваги не абсолютні значення температури, наведені в табл., а температурну асиметрію тіла людини.

У здорових людей за нормальної темпе­ратури тіла можна виявити асиметрію, яка вимірюється в десятих частках градуса. Під час хвороби асиметрія може істотно зростати, якщо ж хворому стає краще — температурна аси­метрія зменшується. Дослідження темпера­турних асиметрій на симетричних ділянках тіла особливо важливі. Такі дослідження можна провадити за допомогою рідкокристалічних термоіндикаторів, у чому й полягає контактна термографія.

Таким чином, температура та її розподіл на поверхні тіла є важливими характеристиками життєдіяльності організму, а її вимірювання має біологічне і медичне значення.

4. Інфрачервона термографія мі

У медичній діагностиці поряд з термометрами застосовують термографію, яка грунтується на реєстрації теплового випромінювання тіла людини. Ще у Стародавній Греції визначали локалізацію глибинної пухлини таким чином: все тіло хворого покривали тонким шаром мулу і стежили, у якому місці мул висихає раніше. По суті, це не що інше, як термограма. Харді у 1954 р. довів, що шкіра людини цілком поглинає інфрачервоне випромі­нювання і має здатність до майже повного інфрачервоного випромінювання. На реєстрації цього випромінювання грунтується робота всіх сучасних термографічних приладів, які називають тепловізорами.

У тепловізорах інфрачервоне випромінювання шкіри сприймається оптичною системою камери, яка здійснює розгортку поля зору та фокусує це випромінювання на детекторі (приймачі) — основному елементі тепловізора. Детектор — це фотоопір — пристрій, який під впливом інфрачервоних променів змінює свій опір. У колі, в яке входить фотоопір, виникають електричні сигнали, які залежать від потоку випромінювання. Після підсилення ці сигнали регулюють інтен­сивність електричного пучка в трубці телевізійного пристрою. Пучок, розгорнений на екрані, дає зображення. На екрані виникає теплова картина, на якій світліші ділянки відповідають ділянкам тіла з підвищеною температурою. Висока частота розгортки дає змогу отримати на екрані дійсну теплову картину досліджуваної ділянки. За допомогою тепловізорів можна виміряти також абсолютні значення температури.

Цінність теплобачення у медичній діагностиці зумовлюють такі якості термографії, як об'єктив­ність, наочність, відсутність шкідливих побічних впливів та больового відчуття.