3. Психоаналіз: основні концепції та принципи

Психоаналіз заснований на декількох фундаментальних принципах. Перший з них - принцип детермінізму. Психоаналіз припускає, що жодна подія в психічному житті не є випадковим, довільним, ні з чим не пов'язаним феноменом. Думки, почуття та імпульси, які усвідомлюються, розглядаються як події в ланцюзі причинно-наслідкових відносин, визначених раннім дитячим досвідом індивіда.. Другий принцип носить назву топографічного підходу. Кожен психічний елемент оцінюється за критерієм його доступності для свідомості. Процес витіснення, при якому певні психічні елементи видаляються зі свідомості, свідчить про постійних зусиллях тієї частини психіки, яка не дозволяє їх усвідомити. Згідно динамічному принципу, психіка побуждается до дії сексуальними і агресивними імпульсами, які є частиною загального біологічного спадщини. Ці потяги відрізняються від інстинктивної поведінки тварин. Інстинкт у тварин - стереотипний відповідь, звичайно явно спрямований на виживання та викликається особливими стимулами в особливих ситуаціях. У психоаналізі потяг сприймається як стан нервового збудження у відповідь на стимули, які спонукають психіку до дії, спрямованого на зняття напруги. Четвертий принцип був названий генетичним підходом. Характеризують дорослих конфлікти, риси особистості, невротичні симптоми й психологічні структури в цілому сходять до критичних подій, бажанням і фантазіям дитинства. За контрастом з більш ранніми концепціями детермінізму і топографічним і динамічним підходами, генетичний підхід - не теорія, а емпіричне відкриття, постійно підтверджується у всіх психоаналітичних ситуаціях. Суть його можна висловити просто: які б шляху ні відкривалися індивіду, він не може піти від свого дитинства. Хоча психоаналітична теорія не заперечує можливого впливу спадкових біологічних чинників, акцент у ній робиться на "критичні події", особливо на наслідки того, що відбувалося в ранньому дитинстві. Що б не відчував дитина - хвороба, нещасний випадок, втрату, насолоду, жорстоке поводження, спокушання, покинутость, - надалі це якимось чином позначиться на його природних здібностях і особистісній структурі. Вплив кожної конкретної життєвої ситуації залежить від стадії розвитку індивіда. Найраніший психологічний досвід немовляти - глобальне сенсорне вплив.

4. Структура психіки та особистості за З. Фрейдом.

Структура психіки за Фрейдом

Модель особистості, створена Фройдом, являє собою трьохповерхову формацію:

- нижній шар (Воно), найбільш примітивна інстанція, що охоплює все природжене, генетично первинне, підпорядковане принципу задоволення й нічого не знає ані про реальність, ані про суспільство. Вона споконвічно ірраціональна й аморальна; її вимоги повинна задовольняти інстанція Я (Еґо)

- середній шар (Я) відповідає принципу реальності, виробляючи ряд механізмів, що дозволяють адаптуватися до середовища, справлятися з його вимогами. Я – посередник між стимулами, що йдуть як з навколишнього світу, так і із глибин організму, з одного боку, і відповідними руховими реакціями з іншого. До функцій Я відноситься самозбереження організму, запам’ятовування досвіду зовнішніх впливів, запобігання загрозливим впливам, контроль над вимогами інстинктів (що виходять від Воно)

- верхній шар (Над-Я) служить джерелом моральних і релігійних почуттів, є контролюючим і караючим агентом. Якщо Воно визначене генетично, а Я – продукт індивідуального досвіду, то Над-Я це продукт впливів, що виходять від інших людей. Виникає в ранньому дитинстві і залишається практично незмінним у наступні роки.

5. Психоаналіз про захисні механізми особистості. Постійне протистояння трьох сфер особистості в значній мірі пом’якшується спеціальними “захисними механізмами”, які створилися в результаті еволюції людини. Найважливішими з неусвідомлених механізмів захисту, що покликані забезпечити цілісність і стабільність особистості в умовах конфлікту суперечливих імпульсів та прагнень, Фрейд вважав наступні:

• сублімація – процес перетворення і переадресування сексуальної енергії в різноманітні форми діяльності, прийнятні для індивіда та суспільства; різновидом сублімації є творчість

• витиснення – несвідоме усунення індивідом мотивів своїх дій зі сфери свідомого

• регресія – перехід на більш примітивний рівень мислення і поведінки

• проекція – неусвідомлене перенесення, приписування своїх власних відчуттів, уявлень, бажань, думок, потягів, а також часто “ганебних” несвідомих прагнень іншим людям

• раціоналізація – несвідоме прагнення індивіда до раціонального обґрунтування своїх ідей і поведінки навіть в тих випадках, коли вони ірраціональні

• реактивна формація – зміна неприємної для свідомості тенденції на більш прийнятну або ж протилежну

• фіксація поведінки – тенденція Я до збереження апробованих, ефективних стереотипів поведінки, зміна яких може призвести до патологічного нав’язливого прагнення до повторень.

А ТАКОЖ

Прагнучи позбутися від неприємних емоційних станів людин за допомогою “Я“ виробляє в себе так називані захисні механізми.

1)Заперечення. Коли реальна дійсність для людини дуже неприємна, він “закриває на неї ока”, прибігає до заперечення її існування, чи намагається знизити серйозність виникаючої для його “Поверх-Я” погрози. Одна з найбільш розповсюджених форм такого поводження неприйняття, заперечення, критики у свою адресу з боку інших людей, твердження, що те, що критикується, насправді не існує.

2)Придушення. На відміну від заперечення. яке здебільшого відноситься до інформації, що надходить ззовні, придушення відноситься до блокування з боку “Я” внутрішніх імпульсів і погроз, що йдуть від “Поверх-Я”. У цьому випадку неприємні визнання самому собі і відповідні переживання як би витісняються зі сфери свідомості, не впливають на реальне поводження. Найчастіше придушуються ті думки і бажання, що суперечать прийнятим самим собі людиною моральним цінностям і нормам.

3)Раціоналізація. Цей спосіб розумного виправдання будь-яких вчинків і дій, що суперечать моральним нормам і викликають занепокоєнню. Звертання до раціоналізації характерно тим, що виправдання вчинку знаходиться звичайно вже після того, як він зроблений. Найбільш типові прийоми раціоналізації наступні:

а)виправдання своєї нездатності що-небудь зробити;

б)виправдання досконале небажаної дії, об’єктивно сформованими обставинами.

4) Формування реакції. Іноді люди можуть ховати від самих себе мотив власного поводження за рахунок його придушення через особливо виражений і свідомо підтримуваний мотив протилежного типу. Приміром, несвідома ворожість до військовослужбовця може виражатися в навмисній увазі до нього. Така тенденція й одержала назву “формування реакції”.

5)Проекція. Усі люди мають небажані властивості і риси особистості, що вони неохоче визнають, а частіше зовсім не визнають. Механізм проекції виявляє своя дія в тім, що власні негативні якості людин несвідомо приписує іншому обличчю, причому, як правило, у перебільшеному виді.

6)Інтелектуалізація. Це своєрідна спроба піти з емоційно загрозливої ситуації шляхом не як би відстороненого обговорення в абстрактних, ынтелектуалізованих термінах.

7)Заміщення. Воно виражається в частковому, непрямому задоволенні неприйнятного мотиву яким-небудь морально припустимим способом.

Якщо ці й інші захисні механізми не скидають, то незадоволені імпульси, що виходять з “Воно”, дають про себе знати в закодованій, символічній формі, наприклад, у сновидінні, описках, обмовках, жартах, дивинах поводження людини, аж до появи патологічних відхилень.