39. Поняття дефіцитарної мотивації та мотивації росту за а. Маслоу.

Маслоу виділив дві глобальні категорії мотивів людини: дефіцитні мотиви й мотиви росту.

Перші (також називані дефіцитарними, або Д-мотивами) заключають у собі ледве більш, ніж низько рівневі потреби в мотиваційній ієрархії, особливо що стосується наших фізіологічних вимог і вимог безпеки. Єдиною метою деприваційної мотивації є задоволення дефіцитарних станів (наприклад, голод, холод, небезпека). У цьому змісті Д-мотиви є стійкими детермінантами поводження.

По Маслоу, дефіцитарні мотиви задовольняють п'яти критеріям: їхня відсутність викликає хворобу (візьмемо як приклад голод: людина, що не їсть, зрештою, занедужує); їхня присутність запобігає хворобі (людина, що розумно їсть, не занедужує); їхнє відновлення виліковує хворобу (немає іншого способу вилікувати голод, крім їжі); при певних складних, вільно обираних умовах, людина зволіє задовольнити їх (голодуюча людина вибере їжу, а не прихильність родини або друзів); вони неактивні або функціонально відсутні в здорової людини (здорові люди перебувають в умовах досить благополучних, щоб їхнє поводження не стримувалося постійними пошуками їжі).

Таким чином, дефіцитарна мотивація націлена на зміну існуючих умов, які сприймаються як неприємні, фрустраційні.

На відміну від Д-мотивів, мотиви росту (також називані метапотребами й буттєвими, або Б-мотивами) мають віддалені цілі, зв'язані із прагненням втілити наші можливості в дійсність.

Об'єктивні мотиви росту, або метапотреби (позначка означає "понад") повинні збагатити й розширити життєвий досвід, збільшити напругу за допомогою нового, хвилюючого й різноманітного досвіду.

Мотивація росту припускає не стільки відшкодування дефіцитарних станів, тобто зменшення напруги, скільки розширення кругозору, тобто збільшення напруги.

41. Погляди К. Роджерса на природу особистості. Роджерса був впливовим американським психологом і одним з засновників гуманістичної психології. Фундаментальною передумовою його теорій є припущення, що люди використовують свій досвід для визначення себе. У своїй основній теоретичній роботі Роджерс визначає ряд понять, з яких він розгортає теорію особистості і моделі терапії, зміни особистості та міжособистісних відносин. Поле досвіду унікальне для кожного індивідуума; це поле досвіду чи "феноменальне поле" містить "усе, що відбувається всередині оболонки організму в будь-який даний момент, що потенційно є свідомості". Воно включає події, сприйняття, відчуття, впливу, яких людина, може бути, не усвідомлює, але міг би усвідомлювати, якби сфокусувався на них. Первинно увага спрямовується на те, що людина сприймає як свій світ, а не на загальну реальність. У полі досвіду знаходиться самість. Самість - уявлення про себе, погляд людини на себе, заснований на минулому досвіді, даних сьогодення і очікуваннях майбутнього. Ідеальна самість - це "представлення себе, яким індивідуум більш за все хотів би бути, якому б надавав найбільшу цінність для себе". Як самість, це структура, що змінюється, постійно підлягає перевизначенню. Ступінь, в якій самість відрізняється від ідеальної самості, - один з показників дискомфорту, незадоволення і невротичних труднощів. Прийняття себе таким, яким людина дійсно є, а не таким, яким він хотів би бути, - ознака душевного здоров'я. Конгруентність і неконгруентність- Конгруентність визначається як ступінь відповідності між тим що повідомляється, тим що використовується і наявним для досвіду. Вона описує відмінності між досвідом і усвідомленням. Високий ступінь конгруентності означає, що повідомлення (те, що ви висловлюєте), досвід (те, що відбувається у вашому полі) і усвідомлення (те, що ви помічаєте) більш-менш однакові. Ваші спостереження та спостереження зовнішнього спостерігача будуть відповідати один одному. Неконгруентність має місце, коли є відмінності між усвідомленим, досвідом, і повідомленням про досвід..