1. Загальнонаукова і соціокультурна ситуація виникнення методологічної кризи в психології кінця XIX – початку XX ст.

На початку XX в. в психології виникає кризова ситуація. Її причин було кілька: відрив психології від практики; майже тупикова ситуація, що з багаторічним використанням інтроспекції як основне методу наукового дослідження, що опинилося неспроможним; неможливість пояснити ряд основних проблем самої психології, зокрема - зв'язок психічних явищ з фізіологічними і поведінкою людини. Одночасно виявився значний розрив теорією та практикою від. Безліч теоретичних конструкцій, якими мала психологія на той час, були досить добре обгрунтовані і підтверджені експериментальними даними, інші ж їх, що існували у доказ відповідних теорій, не витримували критики з погляду статистичної достовірності.. На той час зразком науки стають точні і цілком природні знання. Психологія відповідним вимогам не відповідала.

Криза призвів до краху сформованих основних напрямів в психології. Виниклі спроби подолання були спрямовані влади на рішення сформульованих вище проблем. Таких спроб виявилося кілька, і найбільшу популярність їх отримали три, невдовзіоформившиеся в самостійні напрями: біхевіоризм,гештальтпсихология і психоаналіз (фрейдизм).

>Основоположником біхевіоризму є американського вченого Д. Вотсон, який відкрито проголосив необхідність заміни традиційного предмета психології (душевних явищ) нового (поведінка), оголосивши психічні явища принциповонепознаваемими природничонауковими методами. З поглядубихевиориста (на той час), поведінка тварини людини принципово однаково. Тому цілком можна, вивчаючи поведінка тварин, безпосередньо переносити на людини результати відповідних досліджень, і, навпаки, "по-людськи" трактувати види й форми поведінки тварин. Стверджувалося, то людина відрізняється від тварини тільки більшою складністю своїх поведінкових реакцій та очі великою розмаїттям стимулів, куди він може реагувати.

Другий напрямок, яке заявив про собі у період кризи психології, - >гештальтпсихология. Гештальтпсихология теж орієнтувалася на природні науки як у зразок наукового знання, а навіть більше використовувала досягнення фізиків і математиків, а чи не фізіології організму.

Представників цього напряму, серед яких може бути М.Вертгеймера, У.Келера, До. Левіна та інших, найбільше не влаштовував спрощений атомістичний підхід до вивчення та аналізу психічних явищ, характерний асоціативної інтроспективної психології. Психічні явища, щодо справи, полягали в різноманітним сполученням найпростіших елементів уздовж обмеженого числу законів. Вони торкнулися сприйняття, мислення, пам'ять, особистість і міжособистісні стосунки. Вони також сприяли застосуванню у області психології корисних нею теорій і понять, запозичених із природничонаукових досліджень. Вони перетворили старуинтроспективную психологію, зробивши її що відповідає досягненням математично-природничої грамотності.

Третім напрямом, що виникли під час кризи, став психоаналіз. Його основи розробили австрійським психіатром і психологом З. Фрейдом. Представники психоаналізу на відмінубихевиористов ігештальтпсихологов не орієнтувалися на точні та природні науки як у зразок для побудови наукового психологічного знання. Вони намагалися знайти вихід з кризи у самій психології, утворивши тісніший її блок з іншими науками, також мають працювати з психічними явищами, приміром, із медициною.

>Фрейдизм - й у його заслуга - прагнув наповнити психологічні знання про людину нової життєвої правдою, створити теорію і її основі одержувати інформацію, корисну на вирішення практичних, передусім психотерапевтичних завдань. Невипадково, що свої наукові дослідження З. Фрейд почав саме з аналізу та узагальнення психотерапевтичної практики і лише для того перетворив накопичений досвіду у психологічну теорію. Психологія в психоаналізі знову здобула живої людини, віддавна притаманну їй глибину проникнення сутність його душі, й поведінки. Для психоаналізу ключовими поняттями стали "свідомість" і "несвідоме". Останньому було відведено особливо важлива роль поясненні людської поведінки.

2. Вплив кризи методологічних основ у психології на подальший розвиток психології. Необіхенвіоризм

Стрімкий розвиток психології на початку XX ст. свідчить про збагачення теорії і методології науки.

У наслідку кризи з'явилися різні школи,кожна з яких в центр всієї системи категорій поставилаодну з них - чи то образ або дія, мотив абоособистість. Це і додало кожній школі своєрідний профіль.

Орієнтація на одну з категорій як домінанту історіїсистеми і надання іншим категоріям функції підлеглих --все це стало однією з причин розпаду психології нарізні - часом протистоять один одному - школи.

Це і створило картину кризи психології. Але якщо бза протистоянням шкіл і ворожнечею теорій не було кореневоїсистеми інваріантних категорій (що отримали різнуінтерпретацію), прихильники різних шкіл не могли бзрозуміти один одного, дискусії між ними виявилися ббезглузді і ніякої прогрес психології не був биможливий. Кожна школа була б замкнутою системою, іпсихології як єдиної науки взагалі не існувало б. Міжтим, всупереч неодноразовим попередженням про її розпад,психологія продовжувала нарощувати свій евристичнийпотенціал. І подальший розвиток йшов у напрямкувзаємодії шкіл.

Народжувалися нові напрямки психологічної науки. Серед них в історії психології значне місце відводиться – необіхевіоризму.

Очолили цей рух американські психологи Едвард Толмен і Кларк Халл. Едвард Толмен (1886-1959) свої основні ідеї виклав у книзі «Цільова поведінка у тварин і людини» (1932). Як і інші біхевіористи, експериментальну роботу він вів в основному на тваринах (білих пацюках), вважаючи, що закони поведінки є загальними для всіх живих істот, а найбільш чітко і досконало можуть бути просте­лені на елементарних рівнях поведінки.

Подібно до своїх попередників, «класичним біхевіористам», Тол­мен відстоював положення, що дослідження поведінки повинно вестися строго об'єктивним методом, без усяких довільних припу­щень про недоступний цьому методу внутрішній світ свідомості. Од­нак Толмен заперечував те, щоб обмежуватися в аналізі поведінки тільки формулою «стимул - реакція» і ігнорувати фактори, що віді­грають незмінну роль у проміжку між ними. Ці фактори він назвав проміжними перемінними.

/На відміну від інших біхевіористів Толмен наполягав на тому, що поведінка не зводиться до вироблення рухових навичок. За його експериментальними даними, організм, поступово освоюючи обста­новку, будує пізнавальну («когнітивну») карту того шляху, якому потрібно слідувати для вирішення задачі. Приділяючи велику ува­гу питанням научіння, Толмен виділив особливий тип научіння, що було названо латентним (схованим).,Це сховане (не спостерігається) научіння відіграє роль, коли підкріплення відсутнє. І проте воно здат­не змінювати поведінку. Теорія Толмена спонукала переглянути ко­лишні погляди біхевіористів на фактори, що регулюють адаптацію організму до середовища. Серед цих факторів особливо варто виділи­ти цільову регуляцію дій живих істот, їхню здатність до активної пізнавальної роботи навіть у тих випадках, коли мова йде про ви­роблення рухових навичок.

Після експериментів Толмена стала очевидною недостатність колишніх поглядів на поведінку. Потрібен був їхній перегляд.

Кларк Халл (1884-1953) прагнув додати психологічній теорії стрункість і точність, властиві фізико-математичним наукам. Вихо­дячи з цього, він вважав, що в психології варто висунути кілька за­гальних теорем (подібно до геометрії Евкліда чи механіки Ньюто­на), піддати їх експериментальній перевірці й у випадку, якщо вони дослідом не підтвердяться, перетворити їх у більш адекватні поло­ження. Такий підхід одержав назву гіпотетико-дедуктивного методу.

Халл вважав, що можна строго науково пояснити поведінку ор­ганізму без звернення до психічних образів, понять й інших інте­лектуальних компонентів. На його думку, для розрізнення об'єктів досить такого утворення, як потреба. Якщо в одному з коридорів лабіринту тварина може знайти їжу, а в іншому - воду, то харак­тер її рухів однозначно визначається потребою і більше нічим.

Халл першим порушив питання про можливість моделювання умовно-рефлекторної діяльності. Він висловив припущення, що якби вдалося сконструювати з неорганічного матеріалу пристрій, здатний відтворити всі істотні функції умовного рефлексу, то, організу­вавши з таких пристроїв системи, можна було б продемонструвати сьогоденню научіння методом «спроб і помилок». Тим самим перед­бачалися майбутні кібернетичні моделі саморегуляції поведінки.

Халл створив велику школу, що стимулювала розробку стосов­но до теорії поведінки фізико-математичних методів, використання апарату математичної логіки і побудова моделей, на яких перевіря­лися гіпотези про різні способи придбання навичок.