42. Зміст я-концепції за к. Роджерсом.

К. Роджерс вважав, що внутрішня структура Я формується в процесі взаємодій з довкіллям, зокрема зі значимими іншими (батьками, сестрами, братами тощо). Згідно з іншою тезою К. Роджерса, "Я-концепція" містить не лише сприйняття того, які ми є, тобто "Я-реальне", а й те, якими ми хотіли б бути, іншими словами, "Я-ідеальне". Взагалі, починаючи з К. Роджерса, терміну "значущий інший" стало приділятися багато уваги як в теоретичній психології, так і в психотерапії.

Я-концепція - цілісний образ власного Я людини, її узагальнене уявлення про самого себе, система настанов щодо власної особистості.

Вона включає сприйняття властивостей Я, власних стосунків з іншими людьми, свого життя та цінностей.

За твердженням К. Роджерса, Я-концепція складається з уявлень про власні якості і здібності індивіда, про можливості у взаємодії з іншими людьми і світом, про цінності, пов'язані з об'єктами та діями, а також про цілі, ідеї. Я-концепція - не маленька людина в голові (К. Роджерс), котра стежить за поведінкою і вчинками. Вона не регулює конкретні акти поведінки, а символізує головні ідеї досвіду людини.

Відмінність між ідеальним і реальним Я - важливе джерело розвитку (К. Роджерс). Між ними можуть виникати сутнісні суперечності, які спричиняють внутріособистісні конфлікти, негативні переживання, наслідком чого є депресія через недосяжність ідеалу. Відмова людини від нездійснених прагнень, нав'яза­них ідеальним Я, - одне із найважливіших полегшень на душі. Одночасно людина може йти шляхом набли­ження свого Я-реального до власного ідеалу. Цей шлях важчий, але надійний, приносить справжнє задово­лення.

43. Клієнт-центрована психотерапія у баченні к. Роджерса

Клієнт-центрована психотерапія - напрям, орієнтований на актуалізацію за допомогою розуміючого і глибоко особистого контакту між клієнтом і терапевтом уродженої тенденції організму І психіки до розвитку, самоорганізації і самозбереження з метою досягнення внутрішньої гармонії і задоволеності життям.

К.-Р. Роджерс переглянув позиції пацієнта у психотерапії, запропонував поняття "клієнт" для опису рольової позиції суб'єкта терапевтичного впливу, утвердивши визнання особистого потенціалу пацієнта, його самостійності й активності у процесі зцілення. Це потребує іншої форми комунікації між клієнтом і терапевтом порівняно з психодинамічною терапією, для якої клієнт є пацієнтом, або з поведінковою терапією, де він - об'єкт оперантного навчання.

Сутність центрованої на клієнті терапії полягає в такій побудові контакту психотерапевта із клієнтом, за якої пацієнт сприймає терапію не як лікування і вивчення з метою діагностування, а як глибоко особистий досвід. Тому під час її реалізації особливого значення набувають відчуття, що пробуджують людські взаємини, передбачають щирість і обопільну відвертість. Для цього потрібно володіти розвинутою терапевтичною інтуїцією.

Основним рушієм позитивної динаміки терапевтичного процесу є тенденція до актуалізації і подальшої реалізації внутрішнього потенціалу особистості. Завдання терапевта зводиться до формування умов, за яких цей потенціал може бути актуалізований, оскільки всі психологічні і соціальні перепони, які йому заважають і спонукають його звертатися за психологічною допомогою до фахівців, спричинені блокуванням прагнення актуалізації власного психічного потенціалу.

Конгруентність (лат. congruens - збіг) - рівнозначність, взаємо-відповідність якісно рівноцінних станів, процесів або переживань.

Це одне з центральних понять у більшості напрямів гуманістичної психотерапії. У клієнт-центрованій терапії воно також визначає міру відповідності Я-реального Я-ідеальному. Конгруентність асоційована внутрішньою достовірністю, реалістичністю, відвертістю, природністю особистості. Конгруентність особистості виражається в її здатності бути автентичною собі, тобто справжньою. Передовсім вона має бути властива особистості терапевта, що виражається в здатності передати клієнту власні почуття і переживання. Неконгруентність є проявом застою в саморозвитку, порушенням процесу інтеграції подій у досвіді.

Автентичність є інтеграційною характеристикою особистості. К.-Р. Роджерс витлумачив її як здатність людини у спілкуванні відмовлятися від різних соціальних ролей (психотерапевта, професіонала, педагога, керівника тощо), виявляючи справжні, природні власні думки, емоції та поведінку. Така здатність є природною складовою ефективного людського спілкування.

Конгруентність і автентичність є важливими умовами терапевтичних відносин, що потребують природності реакцій на дії і переживання клієнта: не можна допускати уникнення і придушення його емоцій у процесі терапії. Клієнта і терапевта слід розглядати як рівноправних і автентичних суб'єктів, що перебувають у спільному полі інтеракцій і приймають особистісні позиції і погляди один одного.

Психотерапевтичний контекст пов'язаний також із концепцією "присутності". Терапія буде ефективною лише в разі контактування терапевта зі своїм внутрішнім Я, що дає змогу ефективніше налагоджувати контакт із внутрішнім інтуїтивним Я клієнта. Така взаємна присутність сприятиме внутрішньому звільненню клієнта і допоможе йому досягти стану природної достовірності. Концепція присутності передбачає здатність терапевта досягати зміненого стану свідомості, за допомогою якого і здійснюється контакт зі своїм інтуїтивним Я, що сприяє психологічному зростанню клієнта.

Однією з умов зцілення і можливості автентичного контакту є здатність терапевта до безумовного позитивного схвалення клієнта, пов'язана з виявом турботи, пошани і позитивної оцінки. К.-Р. Роджерс був переконаний, що процес конструктивних змін клієнта є природним, може мати спонтанний характер і забезпечується мінімальними правильно структурованими зусиллями.

Прийняття людини зі всіма її можливими вадами і проблемами - безумовна терапевтична цінність, що передбачає повагу до життєвого досвіду особистості незалежно від того, наскільки він позитивний і несуперечливий.

Здатність відчувати і розуміти те, що відбувається з особистістю клієнта в конкретний момент, пов'язана з емпатією її Роджерс розглядав як здатність сприймати внутрішній світ іншого зі збереженням емоційних і смислових відтінків, неначе стаючи цим іншим, але без втрати відчуття "неначе", бо в такому разі виникає стан ідентифікації з переживаннями клієнта.

Психосоматичний резонанс - психосоматичний відгук у тілі терапевта на процеси й реакції, що відбуваються в тілесній сфері клієнта у процесі психотерапії.

Основне терапевтичне завдання емпатії полягає в посиленні схвалення і розуміння клієнта, що сприятиме передачі йому досвіду розуміння його проблемної ситуації.

Отже, основними терапевтичними механізмами у клієнт-центрованій терапії є: емпатія (всебічне тілесне і ментальне розуміння клієнта); безоцінність і необмежене схвалення; внутрішня узгодженість (самоконгруент-ність і достовірність); саморозкриття терапевта.

44. Основні ідеї логотерапії В. Франкла – всесвітньовідомий австрійський спеціаліст з проблем психології, психіатрії. Перебуваючи в нацистських концтаборах він вивів свою теорію особистості. Саме в концтаборних межових ситуаціях зривалися всі маски з особистості й усе небезпечне та безглуздя сміливо виступало назовні. На думку В. Франкла, саме релігійна віра надавала сенс життю навіть за жахливих умов Освенціма та Дахау. Процес пошуку сенсу життя В. Франкл пов’язує з логотерапією. В. Франкла не задовольняє розуміння несвідомого З. Фрейдом як вмістилища інстинктів. На його думку, несвідоме є кладовою духовних, творчих потенцій людини. В. Франкл критикує К. Юнга за ототожнення релігійного з колективним несвідомим, за неправильну локалізацію «неусвідомленого Бога» у сфері «ід» (воно). Учений вважає, що в даному випадку зникає духовне спілкування людини з Богом. Релігійність не усвідомлюється людиною, тому саме завдяки логотерапії до свідомості людини доводиться неусвідомлена релігійність. В. Франкл вважає, що прагнення до реалізації людиною смислу свого життя є вродженою мотиваційною тенденцією, притаманною всім людям. Навіть самогубець вірить у смисл якщо не життя, то смерті. Не людина ставить питання про смисл свого життя – життя ставить ці питання перед нею. Яким же шляхом людина може отримати знання про існування несвідомого? В. Франкл вважає, що органом велінь цієї вищої інстанції є совість – смисловий орган, інтуїтивна здатність відшукувати єдиний смисл, що криється в кожній ситуації. Совість дологічна й ірраціональна; її специфікація – інтуїтивне розуміння. Людина чує цей голос у власній душі, але він доноситься до неї з вершин несвідомого. Логотерапія допомагає тим, хто розчарований, немає стійких переконань. Логотерапевт повинен так організувати курс лікування, щоб відродити в таких людей віру, що має величезне психотерапевтичне та психогігієнічне значення. Релігія є тим феноменом, з яким стикається логотерапія. Але логотерапією повинні займатися лише лікарі. В. Франкл вважає, що потрібно розмежувати функції лікаря та священика. «Метою психотерапії, і, зокрема, логотерапії є духовне зцілення, а метою релігії – спасіння душі».

45. Тенденції розвитку сучасної світової психології. Можна виділити кілька основних тенденцій розвитку психологічної науки: 1)Подальший розвиток тих теоретичних концепцій, які склалися в часи відкритого кризи. При цьому сформувалися раніше теоретичні напрямків піддаються істотній ревізії, їх категоріальний апарат переглядається і збагачується. Такому перетворенню піддалася, наприклад, класична формула біхевіоризму S - R, в якій вся поведінка людини розглядається лише як реакція на вплив навколишнього світу, чим виключається активність самого суб'єкта. Спроба побудувати нову теоретичну концепцію, використовуючи старі категорії, була названа необихевиоризмом. Найбільш значними представниками цього напряму вважають Е. Толмена і К. Халла. Ідеї ​​3. Фрейда отримали свій розвиток в неофройдизмі(зберігаючи положення про визначальну роль несвідомого, неофройдисти намагаються подолати біологізм і пансексуалізм класичного психоаналізу). Представники цього напряму роблять акцент на соціальних умовах розвитку особистості і відмовляються від ідей всесилля сексуальних потягів. 2)Іншою тенденцією розвитку психології є еклектичний підхід, який реалізується насамперед у спробі з'єднання елементів, понять, методів, теоретичних конструктів раніше несумісних напрямів. Розбіжності між основними науковими школами, які представлялися непереборними в середині XX ст., сьогодні є не настільки очевидними. У міру розширення знань про природу людської психіки більший акцент робиться на взаємне збагачення різних теоретичних концепцій поняттями і методами один одного. 3)З'являються нові оригінальні теоретичні концепції. Так, на початку 1960-х рр.. визнання і великий вплив придбала гуманістична психологія(А.Маслоу і К.Роджерс).Предметом вивчення в рамках даного напрямку виступає цілісний людина в його вищих, специфічних тільки для людини, проявах - в їх числі: самоактуалізація особистості, особистісні цінності і смисли, любов, творчість, свобода, відповідальність, міжособистісне спілкування. В середині 1960-х рр.. в США виникло ще один напрямок, отримав назву «когнітивна психологія». Воно з'явилося як альтернатива біхевіоризму, який виключав психічний компонент з аналізу поведінки, ігнорував пізнавальні процеси. Таким чином, сучасний стан психології є множинність поглядів на природу людської психіки та її розвиток. Ця варіативність наукових шкіл та напрямів історично обумовлена ​​і являє собою результат пошуків багатьма мислителями протягом декількох тисячоліть відповідей на питання про сутність людини та фактори, що визначають його розвиток і поведінку.