Тема: Психологічна готовність дітей до навчання у школі

1. Молодший школяр як об`єкт психологічної допомоги.

2. Готовність дитини до шкільного навчання.

3. Підбір методики для визначення психологічної готовності до школи.

4. Зміст роботи психолога в групах психологічної готовності до школи.

1. Молодший школяр як об`єкт психологічної допомоги.

Молодший шкільний вік (з 6 до 11 років) є вершиною дитинства. Дитина зберігає багато дитячих якостей – наївність, легковажність, погляд на дорослого знизу вгору. Але вона уже починає втрачати дитячу безпосередність у поведінці, у неї з`являється інша логіка мислення. Навчання для неї – значима діяльність. В школі дитина набуває не менше нових знань і умінь, але й певний соціальний статус. Змінюються інтереси, цінності дитини, весь уклад її життя.

З одного боку, як дошкільник, вона відрізняється рухливістю, безпосередність, імпульсивністю поведінки, нестійкістю уваги, загальною недостатністю волі, чітким проявом в поведінці типологічних властивостей.

З іншого боку, у молодшого школяра формуються характерологічні властивості, новий рівень потреб, що дозволяє йому діяти, керуючих своїми цілями, моральними вимогами і почуттями, виникає вимогливість і вибірковість у відносинах з однолітками, розвивається пізнавальне ставлення до світу, диференціюються здібності, формується внутрішня позиція школяра.

Молодший шкільний вік обіцяє дитині нові досягнення у новій сфері людської діяльності – навчання. В цьому віці дитина проходить через кризу ризику, пов’язану з об’єктивними змінами соціальної ситуації розвитку. Нова соціальна ситуація вводить дитину в строго направлений світ відносин і вимагає від неї організованої довільності, відповідальності за дисципліну, за розвиток виконавських дій, пов’язаних з набуттями навичок учбової діяльності, а також за розумовий розвиток. Тому нова соціальна ситуація ускладнює умови життя дитини і виступає для неї стресогенною. У кожної дитини, що вступає до школи, підвищується психічна напруженість. Це відображається не лише на фізичному стані, здорові, але й на поведінці дитини.

До шкали індивідуальні особливості дитини могли не заважати її природньому розвитку, так як приймалися й ураховувалися близькими людьми. У школі відбувається стандартизація умов життя дитини, у результаті якої виявляється багато відхилень від накресленого шляху розвитку. Ці відхилення лягають в основу дитячих страхів, знижують вольову активність, викликають пригнічені стани і т.д. Дитині належить подолати випробування, що навалилися на неї.

Об`єктивні труднощі навчання і виховання молодших школярів полягають у тому, що вони не можуть допомогти в цьому дорослому, оскільки не уміють дати зворотній зв'язок, не знають, як відповісти на несправедливість, критику, жорсткий контроль, надмірну опіку, як пояснити що саме їх зачіпає і ображає, що заважає гарно навчатися й дружити з однолітками.

Головна особливість внутрішнього світу молодшого школяра в тому, що він ще мало знає про зміст своїх переживань, оскільки вони не повністю оформлені.

Дитина 6-9 років ще нездатна співвіднести повною мірою свої реакції з причинами, що їх викликають. Необхідна спеціальна робота, щоб батьки і учителі разом з психологом проникли ся проблемами дитини, її переживання.

Проблеми дитини можна зрозуміти лише за урахуванням життєвих обставин, зв’язків і стосунків. Щоб допомогти дитині, психологу – практику необхідно побачити повну картину її розвитку, співвіднести її з сімейною і шкільною ситуацією, з особливостями її особистості й характеру.