4. Педагогічні конфлікти: сутність, профілактика та методи вирішення

Конфлікт у психології розглядається як зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, поглядів опонентів чи суб’єктів взаємодії. Для виникнення конфлікту є необхідним інцидент, коли одна зі сторін починає утискати іншу. Сигналами конфлікту слугують криза відносин криза, напруга при спілкуванні, непорозуміння, інциденти й загальний дискомфорт. Якщо конфлікт вирішується деструктивно, його наслідками будуть тривога, безпомічність, розпад, заперечення, відхід, поляризація. І навпаки, якщо конфлікт вирішується конструктивно, людина відчуває, що все йде гладко, відчуває радість спілкування, відчуття успіху, ефективність, енергійність.

Виокремлюють різні типології конфліктів:

а) внутрішньоособистісні, міжособистісні, міжгрупові,соціальні;

б) цінностей, особистісних потенціалів, ресурсів,інтересів, засобів досягнення цілей і норм;

в) соціально-політичні, міжетнічні, організаційно-управлінські, виробничі, сімейні, подружні та інші.

Виокремлюється й особлива група конфліктів ‒ педагогічні.

Н. В Самоукіна поділяє педагогічні конфлікти на три великі групи:

1. Мотиваційні конфлікти, що виникають внаслідок слабкої мотивації учбової діяльності школярів.

2. Конфлікти, пов’язані з недоліками в організації навчання в школі.

3. Конфлікти взаємодії учнів між собою, учителів і школярів, учителів і адміністрації.

В. І. Журовльов класифікує педагогічні конфлікти за взаємодією педагога з віковими групами учнів. В початкових класах це конфлікти етики, пов’язані з порушенням учителем педагогічного такту й правопорушеннями; дидактичні, що викликаються дисциплінованістю, дискримінацією учнів, неадекватною оцінкою невстигання й службовими недоліками учителів. У роботі з підлітками частіше зустрічаються конфлікти дисципліни учнів, конфлікти дидактичної взаємодії, конфлікти методичних помилок учителя і конфлікти порушення ним етики. В старших класах – це конфлікти, пов’язані з неадекватним дисциплінуванням і конфліктною поведінкою учителя.

М. М. Рибакова пов’язує конфлікти з різноманітними педагогічними ситуаціями: конфлікти діяльності, конфлікти поведінки (вчинків), конфлікти відносин.

Особливості педагогічних конфліктів:

1. Професійна відповідальність педагога за правильне вирішення ситуації конфлікту: школа – модель суспільства, де учні засвоюють соціальні норми відносин між людьми.

2. Учасники конфліктів мають різний соціальний статус (учитель – учень), чим і визначається їх різна поведінка в конфлікті.

3. Різниця у віці й життєвому досвіді учасників розводить їхні позиції, породжує різний ступінь відповідальності за помилки.

4. Різне розуміння подій і їх причин учасниками (конфлікт очима учителя й учня бачиться по-різному).

5. Присутність інших учнів при конфлікті робить їх із свідків учасниками, а конфлікт набуває виховного змісту.

6. Професійна позиція учителя в конфлікті зобов’язує його взяти на себе ініціативу вирішення конфлікту і на перше місце поставити інтереси особистості, що формується.

7. Конфлікт педагогічної діяльності легше попередити, ніж успішно вирішити.

Динаміка конфлікту складається із трьох основних стадій:

• наростання;

• реалізація;

• затухання.

Оскільки кращим способом вирішення конфліктів є їх профілактика, психологові необхідно вести роботу з педагогами щодо підвищення їх соціально-психологічної компетентності. Це перший напрямок роботи психолога з педагогом.

Соціально-комунікативна компетентність – це здатність індивіда ефективно взаємодіяти з оточуючими людьми в системі міжособистісних відносин. До її складу входять:

• уміння орієнтуватися в соціальних ситуаціях;

• уміння правильно визначити особистісні особливості й емоційний стан інших людей;

• уміння обирати адекватні способи спілкування і реалізувати їх в процесі взаємодії;

Профілактичними методами, що сприяють формуванню даних умінь, яким можна навчати педагога, є наступні методи.

Метод інтроспекції полягає в тому, що педагог ставить себе на місце учня, а потім у своїй уяві відтворює думки й почуття, які, на його думку, цей учень відчуває в даній ситуації. Після такого “занурення” у внутрішній світ іншого робиться висновок про мотиви й зовнішні спонуки його поведінки, цілях і устремліннях. На основі результатів аналізу вибудовується взаємодія з людиною. Застосовуючи цей метод, необхідно звіряти свої уявлення і схеми з реальними діями дитини і змінювати їх у випадку невідповідності.

Метод емпатії ґрунтується на техніці включення у внутрішні переживання іншої людини. Якщо педагог – людина емоційна, схильна до інтуїтивного мислення, то даний метод буде для нього корисним. До такого типу найчастіше належать учителі-словесники, викладачі художніх дисциплін. Цей метод дає можливість досягти високих результатів, якщо педагог може довіряє своїй інтуїції.

Метод логічного аналізу підходить для тих, у кого переважає елемент раціоналізації психічного життя. Щоб зрозуміти партнера по взаємодії, така людина вибудовує систему інтелектуальних уявлень про нього по ситуації. До типу “мислителів” належать учителі математики, фізики.

Метод творчості дозволяє перетворити проблеми конфліктної ситуації в нові можливості і мати з неї максимальну вигоду. Він полягає в перетворенні проблеми в задачу. Ґрунтується на творчому відгуку, прийнятті ситуації такою, якою вона є, бажання чому не-будь навчитися в будь-якій ситуації, використання позитивних тверджень.

Метод позитивного самоствердження ґрунтується на стратегії виграти / виграти. Він дозволяє самостверджуватися не шляхом нападу, пошуку винного, формулювання вимог, а шляхом “Я – висловлювань”, що відображають суть подій, потреби, почуття, погляди людини на ситуацію.

Метод спільної влади грунтується на партнерських відносинах: “влада з …”, а не “влада над…”. Дозволяє досягти найбільш бажаних для особистості результатів, одночасно створюючи цінності іншої людини.

Метод управління емоціями грунтується на повазі почуттів інших людей, усвідомленні власних почуттів, умінні передати їх іншій людині. Це стає можливим при виробленні умінь самоконцентрації, безперечної розрядки емоцій і виробленні прагнення до покращення відносин.

Метод аналізу конфліктних ситуацій за допомогою стратегії виграти / виграти дозволяє рефлексивним способом знаходити різноманітні варіанти вирішення проблеми з вигодою для обох сторін.

Метод соціально-психологічного тренінгу, що дозволяє розвивати соціально-комунікативну компетентність в умовах групової взаємодії.

Метод інтуїції використовується в індивідуальній і груповій формах робот з педагогами. Грунтується на прийнятті рішень в об’єктивно складних ситуаціях, які грунтуються не скільки на професійному знанні, скільки на досвіді та інтуїції.

Метод уяви допомагає розвивати соціальну рефлексію, прогнозувати варіанти поведінки партнера по спілкуванню і свої власні реакції.

Методи профілактики конфліктів

- метод уяви

- метод творчості

- метод інтуїції

- методи педагогічного аналізу конфліктних ситуацій

- метод інтроспекції

- метод емпатії

- метод управління емоціями

- метод оптимального самоствердження

- метод спільної влади

- метод логічного аналізу

- метод соціально-психологічного тренінгу

- метод розширення світогляду

Тренінг професійно-педагогічного спілкування – один із методів профілактики конфліктів. Традиційний за технікою проведення, він має специфічний зміст. Комунікативні уміння і навички, які тренуються, сприяють формуванню професійної компетентності педагога у сфері спілкування.

Другий напрямок у роботі психолога з педагогами – навчання способам вирішення виникаючих педагогічних конфліктів. Йдеться про такі відомі в конфліктології та соціальній психології способи, як картографія конфлікту, вироблення альтернатив, посередництво й переговори.

Процес картографії конфлікту складається із трьох етапів:

1. визначення проблеми;

2. визначення головних учасників конфлікту;

3. з’ясування побоювань і потреб кожного з них.

Цей прийом дозволяє обмежити дискусію певними формальними межами (складання карти конфлікту), що допомагає уникнути надмірного прояву емоцій. В результаті створюється, що сприяє спільному обговоренню проблеми; представляється можливість висловитися; стає можливим побачити точку зору інших; виникають нові варіанти вирішення проблеми.

Вироблення альтернатив поведінки є наступним логічним кроком після розгляду конфлікту в загальному плані. Вироблення альтернатив конфліктній поведінці включає їх обговорення, вибір-аналіз і втілення в життя. При виборі зазвичай користуються критеріями здійсненності, достатності, справедливості. Для втілення альтернатив необхідно визначити сутність мір, їх реалізаторів і строки виконання. Зазвичай, розробляючи альтернативи, проблему розбивають на частини.

Переговори. У конфлікті завжди приховано можливість домовитися, тому переговори виступають однією із форм його вирішення. Педагог може вести переговори сам, з допомогою психолога чи іншої авторитетної особи, а також виступати в ролі посередника (арбітра).

Переговори включають декілька етапів:

- підготовку (збір фактів, вивчення нужд і потреб опонентів, постановка цілей, урегулювання конфлікту);

- процес переговорів;

- завершення.

При завершенні переговорів є необхідними чіткі домовленості, які б попереджали майбутні конфлікти.

Посередництво. Це спосіб вирішення конфліктів з допомогою третьої сторони – об’єктивної і не включеної в конфлікт. Правила посередництва передбачають три основні функції посередника:

- приведення сторін до згоди (вирішення проблеми без звинувачень, виправдань, брехні, порушень етики);

- вислуховування учасників (розповідь кожного, вираження кожним оппонентом свого ставлення до конфлікту);

- вирішення конфлікту (пояснення кожною стороною умов для досягнення згоди).

Посередник допомагає обом сторонам досягти того, до чого вони прагнуть.

Крім перерахованих вище прямих методів вирішення конфліктних ситуацій психолог може використати непрямі способи погашення конфліктів. До їх фонду відносять: психом’язова релаксація, драматизація конфлікту, обмін ролями, емоційне відреагування через вербалізацію власних почуттів та інші. Профілактикою конфліктної поведінки є:

- розвиток релаксивності поведінки;

- емпатії;

- творчих підходів, що слугують засобом подолання упертості, ригідності;

- навчання умінню співпрацювати з іншими тощо.

Якщо розглядати конфлікти, пов’язані з особистісною і професійною некомпетентністю педагога, то їхня профілактика і корекція пов’язані або з роботою над особистістю, або з підвищенням професіоналізму, тобто з використанням неспецифічних для педагогічної конфліктології методів і засобів.

Таким чином, працюючи в освітній установі, психолог має справу з колективними й індивідуальними суб’єктами, що потребують психологічної підтримки. Він повинен розуміти, що його успіх у роботі з окремими педагогами і педагогічним коллективом уцілому не лише сприяє професійному задоволенню й психоемоційному благополуччю кожного працівника, але й створює хорошу основу для гуманізації педагогічного процесу вцілому, підвищенню його ефективності. Тим самим психолог вносить вагомий внесок у розвиток кожної особистості в шкільному колективі.

9