9

Тези лекції:

„Загальні правила кримінального провадження щодо неповнолітніх”

План лекції:

1. Міжнародні норми і правила щодо здійснення кримінального провадження (правосуддя) щодо неповнолітніх.

2. Правове забезпечення кримінального провадження щодо неповнолітніх. Сутність та загальні вимоги щодо кримінального провадженні стосовно неповнолітніх.

3. Обставини, що підлягають встановленню у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх.

4. Особливості призначення психолого-психіатрічних та психологічних експертиз, а також проведення допитів неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого.

5. Особливості забезпечення права на захист неповнолітніх у кримінальному провадженні.

6. Особливості участі законного представника неповнолітнього підозрюваного у кримінальному провадженні.

7. Особливості застосування до неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого запобіжних заходів.

З метою усвідомлення особливостей кримінального провадження щодо неповнолітніх необхідно насамперед звернутися до змісту відповідних міжнародних актів, до яких Україна приєдналася, що визначають відповідні міжнародні стандарти та правила відправлення правосуддя стосовно непонолітніх.

1. Конвенцію ООН про права дитини прийнято 20.11.89 на 44-й сесії Генеральної Асамблеї ООН і ратифіковано Постановою Верховної Ради України 27.02.91. Цією Конвенцією визначено вважати дитиною будь-яку людську істоту до досягнення 18-річного віку. При цьо­му визнається, що у всіх країнах є діти, які живуть у виключно важких умовах (преамбула і стаття 1). Велику увагу у цьому міжнародному документі приділено зобов’язанням держав-учасниць щодо забезпечення захисту неповнолітніх. від катування або іншого жорстокого, нелюдського або принизливого поводження або покарання, не закон­ного або свавільного позбавлення волі. При цьому наголошується, що держави-учасниці будуть здійснювати затримання, арешт дитини згідно із законом і лише як крайній захід, а також протягом якомога короткого періоду часу. Кожній позбавленій волі дитині забезпечується право на невідкладний доступ до правової та іншої відповідної допомоги, а також право оспорювати законність позбавлення його волі (стаття 37).

Також державами-учасницями у статті 40 Конвенції з прав дитини виз­нано право кожної дитини, яка, як вважається, скоїла злочин, на таке поводження, яке сприяє розвитку у дитини відчуття гідності і значущості, зміцненню у ньому поваги до прав людини і основних свобод інших, при якому враховується вік дитини і бажаність сприяння його реінтеграції та виконанню корисної ролі у суспільстві. Для цього, зокрема, забезпечуються такі гарантії:

• презумпція невинності;

• невідкладне і безпосереднє інформування його щодо обвинувачень і отримання через батьків або опікунів правової та іншої необхідної допомоги;

• невідкладне прийняття рішення компетентним і безстороннім органом у присутності адвоката або іншої відповідальної особи і, якщо це не суперечить найкращим інтере­сам дитини, його батьків чи опікунів;

• свобода від примушення до дачі показань або визнання вини, вивчення показів свід­ків, забезпечення рівноправної участі свідків захисту і вивчення їхніх показань;

• безоплатна допомога перекладача, в разі якщо дитина не розуміє або не розмовляє мовою, що використовується;

• повна повага для його особистого життя на всіх стаціях розгляду.

Держави-учасниці зобов’язалися встановлювати процедури і установи, що мають безпосереднє відношення до дітей, які, як вважається, порушили кримінальне законодавство, зокрема встановлювати мінімальний вік, нижче від якого дитина вважається такою, що нездатна порушити кримінальне законодавство, і, відповідно, прийняття до них заходів без використання судового розгляду при умові повного дотримання прав людини і правових гарантій.

2. Генеральною Асамблеєю ООН 29.11.85 були прийняті “Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх” (так звані “Пекінські правила”). Цими Правилами встановлено загальні норми правосуддя.

   1. Зокрема, встановлено, що правосуддя щодо неповнолітніх слід приймати якомога повніші заходи з метою сприяння благополуччю підлітка, “скорочення необхідності втручання з боку закону” і “ефективного, справедливого і гуманного поводження з підлітком, який перебуває у конфлікті із законом”. Держави мають “постійно розвивати і координувати служби правосуддя щодо неповнолітніх з метою підви­щ­ення і ут­ри­мання на належному рівні кваліфікації персоналу цих служб, включаючи їхні методи, підходи і відношення” (пп. 1.3, 1.4, 1.6 Правил)

   2. Правилом 5 вста­новлено, що будь-які заходи впливу на неповно­літніх правопорушників мають завжди бути сумірні особі правопоруш­ника і обставинам правопорушення.

   3. Правило 7 встановлює процесуальні гарантії неповнолітніх, такі, як презумпція невинності, право бути повідомленим про пред’явлене обвину­вачення, право на відмову давати показання, право мати адвоката, право на присутність батьків або опікуна, право на очну ставку зі свідками та їх перехресний допит та право на апеляцію до вищої інстанції повинні бути гарантовані на всіх етапах судового розгляду. Як бачимо, це правило базується на існуючих документах про права людини.

Правило 8 стосується забезпечення конфіденційності на всіх етапах правосуддя (тобто запобігання опублікуванню всякої інформації, яка може привести до вказівки на особу неповнолітнього правопорушника)

4. Правило 10 регламентує порядок затримання непо­внолітніх:

(10.1.) При затриманні неповнолітнього її або його батьки або опікун негайно ставляться до відому про таке затримання, а в разі неможливості такого негайного повідомлення, батьки або опікун ставляться до відому пізніше у найкоротші можливі строки.

(10.2.) Суддя або інша компетентна службова особа або орган негайно розглядають питання про звільнення.

(10.3.) Контакти між органами із забезпечення правопорядку і неповнолітнім правопорушником здійснюються таким чином, щоб поважати правовий статус не­повнолітнього, сприяти благополуччю неповнолітнього та уникати заподіяння їй або йому шкоди, з належним урахуванням обставин справи.

У Коментарях до цього пункту роз’яснюється, що “уникати заподіяння шкоди” охоплюють багато сторін можливих дій (наприклад, брутальні форми словесного спілкування, фізичне насильство, засудження з боку оточуючих). І, оскільки вважається, що сама участь у процесах правосуддя відносно неповнолітніх може “заподіяти їм шкоду”, то мається на увазі, щоб звести її до мінімального рівня. Особливо важливо це під час первинного контакту з органами, що забезпечують правопорядок і можуть значною мірою вплинути на відношення неповнолітнього до держави і суспільства. При цьому вимагається співчуття і м’який але вимогливий підхід.