Юлія Навроцька Заочний розгляд справи в цивільному процесі України

Київ – 2009

Навроцька Ю.В. Заочний розгляд справи в цивільному процесі України. – К., 2009 – … с.

Розкрито зміст умов заочного розгляду справи, особливості заочного розгляду та ухвалення заочного рішення, а також можливість ухвалення заочного рішення окремо по зустрічному позову та за позовом третьої особи. Проаналізовано питання перегляду і скасування заочного рішення судом, що його ухвалив, та конкуренції способів перегляду й оскарження заочного рішення.

Констатується, що законодавча регламентація даного інституту далека від досконалості. У зв’язку з цим обґрунтовані пропозиції щодо внесення змін та доповнень до чинного ЦПК України, спрямовані на усунення суперечностей між окремим нормами, які стосуються заочного провадження, та його узгодження з іншими процесуальними інститутами. Висунуті пропозиції щодо вдосконалення правозастосовної практики.

Для науковців, студентів вищих навчальних закладів, суддів, юристів-практиків.

© Навроцька Ю.В., 2009

ЗМІСТ

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження інституту заочного розгляду справи 7

1.1. Становлення та розвиток інституту заочного розгляду справи в цивільному процесі України 7

1.2. Процесуально-правова суть та поняття заочного розгляду справи 25

Розділ 2. ПОРядок ЗАОЧНОГО РОЗГЛЯДУ СПРАВИ В цивільному судочинстві України 40

2.1. Умови допустимості заочного розгляду справи 40

2.2. Особливості заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення 85

2.3. Заочний розгляд справи при пред’явленні зустрічного позову та участі у справі третіх осіб 106

Розділ 3. перегляд та Оскарження заочного рішення 122

3.1. Перегляд заочного рішення судом, що його ухвалив 122

3.2. Конкуренція способів перегляду заочного рішення 147

висновки 161

додатки 167

Список використаних джерел 176

Реформування системи цивільного судочинства вимагає від законодавця удосконалення існуючих процесуально-правових конструкцій та введення ряду процесуальних новел, які покликані забезпечити конституційне право на своєчасний та ефективний судовий захист. Чинним Цивільним процесуальним кодексом України (далі – ЦПК України) введено інститут заочного розгляду справи, який справедливо вважають однією з форм реалізації принципу змагальності в цивільному процесі.

Хоча заочний розгляд справи рецепійований у процесуальне законодавство України лише у 2004 році, а фактично застосовується з вересня 2005 року, він не є новим, абсолютно невідомим інститутом для українського цивільного процесу. Заочне провадження було властиве законодавству, що діяло на території України, у ХІХ – на початку ХХ століть. Натомість радянський законодавець відмовився від такої конструкції процесу, оскільки чинна на той час слідча модель судочинства покладала на суд обов’язок встановити «об’єктивну істину» у справі. А із запровадженням чистої моделі змагальності в цивільному судочинстві, де тягар доказування покладається тільки на сторін і де саме сторони повинні нести несприятливі наслідки за байдуже ставлення до справи, закономірним було відновлення даного інституту змагальної системи процесу.

У сучасний період підтвердилась правильність позиції законодавця щодо запровадження в українському цивільному процесі інституту заочного розгляду справи, який зможе забезпечити швидкість та ефективність судового розгляду, в певній мірі спростить його, сприятиме підвищенню відповідальності сторін за свої дії та попередженню тяганини й зловживань з боку відповідачів.

Необхідність дослідження даного інституту обумовлена тим, що практика застосування норм, які регламентують розгляд справи в порядку заочного провадження та ухвалення заочного рішення, поступово розширюється. Згідно з даними Державної судової адміністрації України у 2006 році судами України заочне рішення ухвалено у 133,1 тис. справ позовного провадження, що становить 16,3% від загальної кількості справ позовного провадження, розглянутих з ухваленням рішення¹. У 2007 році заочне рішення ухвалено у 218,7 тис. справ позовного провадження², що становить приблизно 24,3% від загальної кількості справ позовного провадження, розглянутих з ухваленням рішення. Разом з тим, суди на практиці зустрічаються з багатьма проблемами, зумовленими недостатньою розробленістю інституту заочного розгляду справи та відсутністю одноманітності у тлумаченні норм щодо заочного порядку розгляду цивільних справ.

Положення щодо заочного розгляду цивільних справ не становлять собою розвиток попередніх законодавчих напрацювань, недостатньо апробовані на практиці, не є результатом глибоких теоретичних розробок. Означені причини пояснюють недосконалість (неповноту, суперечливість, недостатню конкретність) відповідних законодавчих положень, що викликає труднощі у правозастосуванні та нагальну необхідність теоретичного обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення цього цивільно-процесуального інституту.

Аналіз юридичної літератури свідчить про те, що проблемні питання, які стосуються розгляду цивільних справ у відсутності відповідача, рідко були самостійним об’єктом повного і всебічного цивільно-процесуального дослідження, багато питань або взагалі не піддавалися вивченню, або є гостро дискусійними. Чи не єдиним питанням, щодо якого досягнута єдність думок, є переконання в необхідності запровадження цього інституту.

Заочний розгляд цивільних справ слід розглядати як спосіб прискорення судочинства при неявці відповідача, а також як можливість підвищення ефективності правосуддя. Запровадження заочного розгляду має на меті забезпечення виконання завдань цивільного судочинства – своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту прав, свобод чи інтересів фізичних, юридичних осіб та держави. Одночасно, не можна розглядати заочне провадження як спрощену форму цивільного судочинства. Заочний розгляд цивільних справ має двоїсту природу: з одного боку, він покликаний гарантувати права відповідача, коли справа розглядається без його особистої участі, з іншого – має на меті захистити права позивача, коли відповідач своєю неявкою затягує вирішення спору.

Усе викладене вище підтверджує, що дослідження заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення в цивільному процесі України актуальне в соціально-політичному плані, є важливим для вдосконалення цивільно-процесуального законодавства України, відповідає потребам практики та є нагальним завданням розвитку вітчизняної теорії цивільного процесуального права.