21. Дайте характеристику формам (джерелам) права.

Поняття „джерело права” використовується в юридичній науці у трьох значеннях:

1) матеріальне джерело права – це система об’єктивних потреб суспільного розвитку, зокрема, суспільні відносини і інтереси, що потребують юридичного оформлення;

2) ідеальне джерело права – це віддзеркалення матеріального джерела права в правосвідомості законодавця та інших суб’єктів правотворчості, усвідомлення ними об’єктивних потреб суспільного розвитку. Нормотворча діяльність уповноважених органів держави виступає в якості механізму перетворення ідеального джерела права на формально-юридичне джерело;

3) формально-юридичне джерело права – це юридично оформлений результат ідеологічного усвідомлення об’єктивних потреб суспільного розвитку. Формально-юридичні джерела права інакше називають формами права.

Основні види форм права:

1) правовий звичай — стихійно сформоване стійке правило поведінки, санкціоноване державою. У давнину правовий звичай був головною і найчастіше єдиною формою права. Він історично і фактично передував закону. У сучасному світі правовий звичай використовується рідко: у цивільному праві (неписані звичаї ділового обігу), у міжнародному праві (дипломатичні звичаї);

2) юридичний прецедент — рішення державного органу у конкретній справі, якому надана нормативна сила і яке постає зразком для вирішення аналогічних справ. Судовий та адміністративний прецедент поширений у системі загального права Австралії, Велико-британії, Канади і США, використовується міжнародною юстицією. Однак його елементи мають місце й в українській правовій системі в діяльності Конститу-ційного Суду України, акти якого кладуться в основу рішень конкретних юридичних спорів усіма судовими органами;

3) нормативно-правовий акт – письмовий документ, який схвалено у встановленому порядку компетентним органом держави і містить правові норми загального характеру. Загальний характер приписів відрізняє нормативно-правовий акт від юридичного прецеденту. Нормативно-правові акти є головною і найбільш завершеною формою сучасного права. У системі права України і більшості інших країн нормативно-правовий акт є основним джерелом права;

4) нормативний договір – це угода між двома і більше суб’єктами права, яка містить обов’язкові для них приписи. Нормативні договори одержують все більше поширення в конституційній, трудовій, цивільній, міжнародній та іншій галузях права. Вони бувають внутрішньодержавними і міжнародними, установчими і звичайними, типовими і поточними. Нормативний договір не є персоніфікованим актом, його зміст складають правила поведінки загального характеру. Найбільш поширеним прикладом нормативного договору є колективний договір у трудовому праві.

22. Дайте характеристику формам власності в Україні.

Власність - економічна категорія, що є одним із проявів суспільних відносин із приводу привласнення матеріальних благ.

Право власності - це сукупність правових норм, які регулюють і закріплюють суспільні відносини, що виникають із присвоєнням матеріальних благ громадянами, юридичними особами та державою, які надають названим суб'єктам рівні права та обов'язки з володіння, користування і розпорядження майном.

Право власності розглядають як в об'єктивному, так і в суб'єктивному аспектах.

В об'єктивному аспекті право власності - сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини з володіння, користування і розпорядження майном.

Правовою основою закріплення права власності в Україні є Конституція України, Цивільний кодекс України, Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. та інші законодавчі й нормативні акти.

У суб'єктивному аспекті право власності являє собою сукупність повноважень власника з володіння, користування і розпорядження майном.

Володіння - фактична наявність речі в господарстві власника і його можливість впливати на неї безпосередньо. Володіння може бути законним (наприклад, наявність у особи речі за правом власності) і незаконним (скажімо, володіння майном, добутим злочинними діями, привласнення знахідки). Незаконне володіння поділяється на добросовісне (коли особа не знала і не могла знати про те, Що володіє чужим майном) і недобросовісне (коли особа знала чи повинна була знати про те, що володіння незаконне).

Користування - це право вилучати з речей їхні корисні властивості (наприклад, обробляти землю та отримувати врожай, вживати продукти харчування, носити одяг і взуття).

Розпорядження - це право визначати юридичну або фактичну долю майна (наприклад, продавати, дарувати, обмінювати, переробляти, заповідати тощо).

Сукупність зазначених повноважень у особи дають підстави вважати її власником відповідного майна.

Розглядають такі форми власності:

• власність народу України - надра землі, повітряний простір, вод ні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони;

• приватна власність - майнові та особисті немайнові блага конкретної фізичної особи (жилі будинки, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери, результати інтелектуальної творчості та інше майно споживчого й виробничого призначення);

• колективна власність - це майно, що належить певному колективу і є необхідним для його функціонування (майно колективного підприємства, кооперативу, орендного чи акціонерного підприємства, господарського товариства, господарського об'єднання, професійної спілки, політичної партії чи іншої громадської організації, релігійної організації тощо);

• державна власність - це майно, необхідне для виконання державою своїх функцій (як-от: єдина енергетична система, інформаційна система, системи зв'язку, транспорту загального користування, кошти державного бюджету тощо). Державна власність поділяється на загальнодержавну та власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну).