
- •Планування і управління на ремонтному підприємстві
- •Складання річного плану завантаження майстерні та інших об’єктів ремонто-обслуговуючої бази
- •Послідовність складання плану
- •2. Складання річного плану завантаження виробничих дільниць (відділень)
- •Особливості розрахунку трудомісткості окремих відділень Мотороремонтне відділення
- •Мийне відділення
- •3. Режим роботи майстерні та фонди часу
- •4. Розрахунок кількості робітників і обслуговуючого персоналу
- •5. Розрахунок кількості робочих мість відділень (дільниць). Розрахунок і вибір устаткування відділення (дільниці)
- •6. Визначення програми ремонту в умовних одиниця
- •Тривалість перебування машин на ремонті
4. Розрахунок кількості робітників і обслуговуючого персоналу
Кількість робітників для майстерні і кожного відділення визначають за формулою:
, (17.5)
де РР – кількість робітників;
ТР – річна трудомісткість ремонту в майстерні в люд.-год (брати з форми 1);
Фр – річний фонд часу робітника (у год, подано в п. 3.2);
α – коефіцієнт перевиконання норм (α = 1,1...1,2).
У ремонтних майстернях, крім робітників, які безпосередньоьвиконують технологічні операції з ремонту машин і відновлення деталей використовуються й інші категорії. Для ремонтних підприємств установлено норми для визначення інших категорій робітників:
- допоміжні робітники – робітники, зайняті обслуговуванням основного виробництва (інструментальник, машиніст компресора, кочегар, робітник з догляду за обладнанням) – до 5 % від кількості виробничих працівників;
- інженеро-технічні робітники – весь керівний склад майстерні (завідувач майстерні, інженер-контролер, технік копірувальник, майстер-технолог) – до 10 % від загаль ної кількості робітників (виробничих і допоміжних);
- службовці – рахунково-конторський персонал (бухгалтер, диспетчер, обліковець, табельник) – до 4 % від загальної кількості робітників;
- молодший обслуговуючий персонал – (вахтер, гардеробщик, прибиральник, двірник, пожежник, охоронець, учень робітника) – до 4 % від загальної кількості робітників.
Виходячи з цих норм кількості інших категорій робітників визначається за формулою:
РД=0,08РР (17.6); РІТР=0,1(РР+РД ) (17.7);
РСЛ=0,07(РР+РД ) (17.8); РМОЛ=0,03(РР+РД ) (17.9),
де РР – кількість робітників;
РД – кількість допоміжних робітників;
РІТР – кількість інженеро-технічних робітників;
РСЛ – кількість службовців;
РМОП – кількість молодшого обслуговуючого персоналу.
Кількість усіх категорій працівників (РД, РІТР, РСЛ, РМОП ) береться за потребою, але не більше одержаної в наведених розрахунках.
Загальна кількість всього персоналу майстерні (РЗ )дорівнюватиме:
РЗ = РР+РД+РІТР+РСЛ+РМОП. (17.10)
Надалі всі розрахунки потрівно виконувати за заданим відділенням.
5. Розрахунок кількості робочих мість відділень (дільниць). Розрахунок і вибір устаткування відділення (дільниці)
5.1. Основні вимоги.
При виборі устаткування треба враховувати економічну доцільність його застосування в майстернях загального призначення господарств. Недопустима установка зайвого устаткування, а також дорогоцінного, яке мало використовується і може бути замінене більш простим пристосуванням. Для визначення потреби в ремонтному устаткуванні, студент повинен уявляти увагу, які технологічні процеси будуть виконуватись на проектованому робочому місці.
Основне кстаткування відділень (верстати, стенди, мийні машини тощо) визначається розрахунком. Допоміжне устаткування (стелажі, підставки, шафи, столи, тумбочки, верстати, прості настольні верстати та пристосування) берутть без розрахунків за потребою, користуючись довідниками та навчальними посібниками.
Для тих відділень, які не мають складного обладнання, наприклад, слюсарного, потрібно розрахувати кількість робочих мість, а потім підібрати устаткування: (верстати за кількістю робочих мість), стелажі, універсально-заточувальні верстати тощо.
5.2. Розрахунок кількості робочих місць відділення.
Перш ніж приступати до розрахунку кількості робочих мість, необхідно зробити розподіл трудомісткості ремонтних робіт за видами.
Трудомісткість конкретного виду робіт визначається за формулою:
, (17.11)
де ТВ – трудомісткість даного виду робіт, люд.-год;
ТР – річна трудомісткість ремонтних робіт у майстерні, люд.-год;
ХВ – відсоток даного виду робіт від річної трудомісткості робіт у майстерні.
Таблиця 2 – Орієнтований розподіл річної трудомісткості ремонтних робіт у майстерні за видами
Назва роботи |
Відсоток даного виду робіт віцд річної трудомісткості робіт у майстерні |
1 |
2 |
1. Очисно-мийні 2. Розбирольні тощо |
4,4 16,0 тощо |
Всього |
100 |
Кількість робочих мість відділення визначається за формулою:
, (17.12)
де NM – кількість робочих місць;
ТР – річна трудомісткість ремонту у відділені, люд.-год;
ФУ – фонд часу робочого місця (визначають за формулою 3 або 4).
Для тих відділень, які завантажені протягом року нерівномірно (наприклад, мотороремонтне, випробувальне, електроремонтне відділення можуть бути в осінньо-зимові місяці завантажені втричі більше, ніж у літні), кількість робочих місць можна визначити за формулою:
, (17.13)
де ТМ – місячна трудомісткість (беруть найбільше завантажений місяць);
ФУМ – місячний фонд часу робочого місця (беруть той же місяць, визначають за формулою 3 або 4).
5.3. Розрахунок основного устаткування.
Розрахунок верстатного устаткування для механічного відділення виконують за формулою:
, (17.14)
де ТР – річна трудомісткість верстатних робіт (береться з форми 1 (таблиця 1);
ФУ – річний фонд часу устаткування (розраховується за формулою 3 або 4);
ηУ – коефіцієнт використання устаткування, ηУ = 0,85.
Для добору типів верстатів, крім загальної їх кількості, требазнати відсоткове співвідношення різних видів механічної обробки. Для майстернь сільського господарства воно буде приблизно становити: токарні роботи – 65 %; фрезерні – 10 %; свердлильні – 8 %; стругальні – 7 %, шліфувальні – 10 %. За зазначеним співвідношенням кількості верстатів буде: токарно- розточувальних – STP = 0,65S, фрезерних – SФ = 0,1S, свердлильних – SС = 0,08S, стругальних - SСТ = 0,07S, шліфувальних - SШ = 0,1S.
За формулою 14 можна також визначити кількість зварювальних агрегатів:для для ручного електродугового зварювання, газового зварювання, вібродугового наплавлення тощо (ηУ = 0,85...0,90).
Необхідну кількість випробувальних стендів (двигунів, паливної апаратури, гідросистем, електрообладнання та ін.) визначають за формулою:
, (17.15)
де SВИП – кількість випробувальних стендів;
І – коефіцієнт, який враховує повторні випробування (І=1,05...1,10);
ηС – коефіцієнт використання стендів, ηС = 0,85...0,95.
Кількість мийних установок розраховують за формулою:
, (17.16)
де QM – загальна маса деталей машин, що потребує миття за плановий період (рік), кг;
,
(А1, А2...Аn
– кількість ремонтівза типами і марками
машин, Q1,
Q2
і т.д. – масса деталей цих
же машин, які потребують
миття).
Q
приймається
0,4...0,6 від загальної маси машин;
tм – час миття, залежно від забруднення деталей. Типу машин та мийного розчину, який застосовується, tм = 0,5…2 години;
ФУ – фонд часу мийної машини (розраховано в (3,4));
QM – маса одночасно завантажених у мийну машину деталей (зазначена в паспорті машини, для камерних машин QM = 500...800 кг);
ηм – коефіцієнт завантаження машини (при розрахунках береться 0,5...0,8).
5.4. Вибір устаткування.
Добуті за розрахунками дані, а також допоміжне устаткування, яке приймають без розрахунків, користуючись переліком типового устаткування, треба звести в таблицю 3, зазначивши за кожним з них такі дані: марку, кількість, габаритні розміри, площу під устаткування за зразком (таблиця 3).
Таблиця 3 – Технологічне устаткування для дільниці (вказати назву дільниці)
Назва устаткування |
Тип або модель устаткування |
Характеристика, габаритні розміри, мм |
Площа під устаткування, м2 |
Кіль кість |
Потужність на одиницю, кВт |
1.Парострумин ний очисник |
ОМ-3360 |
1400х830 |
1,6 |
1 |
1,5 |
2 |
|
|
|
|
|
І т.д. |
|
|
|
|
|
При компануванні робочих місць не слід обмежуватися тільки тим устаткуванням, яке рекомендовано типовою технологією. Бажано застосовувати обладнання більш сучасне, розроблене конструкторськими організаціями за останні роки.