При удобренні ячменю необхідно дотримуватися таких правил:

1). На родючих ґрунтах (чорноземи, темно-сірі та ін.) для оде­ржання 40-50 ц/га зерна ячменю після добрих попередників необ­хідно вносити N₄₅₆₀P_{45 60}К₄₅₆₀

2). На бідніших ґрунтах (дерново-підзолисті, світло-сірі і т.д.) норму добрив збільшують до N₆₀_₉₀P₆₀_₉₀K₆₀₉₀.

3). При вирощуванні ячменю після гірших чи малоудобрених попередників норму добрив підвищують на 25-30%.

4). Норма добрив для сортів ячменю, схильних до вилягання, не повинна перевищувати N₆₀P₆₀K_6(J. Високопродуктивні, чутливі на добрива і стійкі до вилягання сорти забезпечують максимальні врожаї з підвищенням доз добрив до N₉₀P₉₀K₉₀- N₁₂₀P₉₀K₉₀

5). Після добре удобрених органічними і мінеральними добри­вами просапних культур під ярий ячмінь добрива можна не вносити.

6). На меліорованих торфових землях калію вносять 80-100 кг/га, фосфору 30-50 кг/га д.р. і 15-20 кг/га мідного купоросу. Азот в невеликій кількості (N₁₅₂₀) вносять тільки на сильно міне­ралізованих торфовищах.

7). При вирощуванні пивоварного ячменю, а також при підсіві багаторічних бобових трав, дозу азотних добрив зменшують на

212

213

25-30%. Вона не повинна перевищувати після удобрених просап­них культур N₃₀, а після інших попередників - N_6Q.

8). Дози добрив і строки внесення азоту визначають залежно від родючості ґрунту, попередника, гідротермічних умов року, рів­ня удобрення та біологічних особливостей сортів.

У зоні Полісся і Лісостепу значно вищий вплив на урожай та якість продукції, порівняно з фосфором і калієм, має азот. Тому допущені помилки при внесені азотних добрив завжди бувають більш істотними. Так, на високих агрофонах, що має місце при розміщенні ярого ячменю після добре удобрених просапних, висо­кі дози азоту, внесені до сівби, викликають інтенсивне кущення, збільшують його тривалість, що спричиняє вилягання рослин, не­рівномірне визрівання, підвищує ламкість стебел і колосся.

При недостатньому азотному живленні, навпаки, зменшується інтенсивність кущіння, посилюється редукція потенціально про­дуктивних пагонів, колосків, знижується фертильність квіток, фор­мується щупле зерно. Все це призводить до зменшення врожайності.

Норма внесення азоту на високому агрофоні має бути в межах 45-60 кг/га д.р. Після малоцінних попередників та на ґрунтах з відно­сно низькою родючістю зростає до 60-80 кг/га д.р. При цьому на відміну від озимих культур, 50% загальної норми азоту необхідно обо­в'язково внести до сівби. Найкраще розкинути добрива незадовго до передпосівного обробітку і загорнути їх у верхньому шарі, оскільки азот швидко вимивається у глиб ґрунту. Решту азоту необхідно вно­сити на IV етапі органогенезу для підвищення озерненості колоса.

Вирощування ячменю на кормові і пивоварні цілі вимагає різно­го підходу до удобрення азотом.

Кормовий ячмінь при вирощуванні за інтенсивною технологією удобрюють так, щоб досягти максимуму врожайності і вмісту про­теїну. В умовах достатнього зволоження, крім передпосівного вне­сення (N_3(M0), можна посіви ще два рази підживити. Перше піджив­лення (N ) у фазі кущіння забезпечує приріст протеїну і збільшує кількість зерен у колосі. Друге підживлення (N₃₀) у фазі колосіння сприяє приросту лізину і росту маси 1000 зерен. Загальну дозу азо­ту можна збільшити понад 90 кг/га д.р. і довести її до N_1WM90. Такі високі норми можна застосовувати тільки в тому випадку, якщо за­безпечується значний приріст зерна, що окупить вартість добрив і

принесе прибуток. При таких суперінтенсивних технологіях пови­нно бути повне агрохімічне і матеріальне забезпечення, тому що найменше відхилення від технології зведе нанівець всі затрати.

■ Визначення норм мінеральних добрив на програмований врожай. Норми добрив на програмований врожай розраховують за формулами або логічними схемами (табл. 3.5).

Рівень програмованої врожайності ярого ячменю становить 70 ц/га. Для визначення виносу поживних речовин урожаєм з ґрунту, необхідно знати вміст їх в продукції. Для цього користуються да­ними аналізу рослин, або даними з довідників. На засвоєння пожи­вних речовин впливає дуже багато чинників.

Одна і та ж норма добрив часто забезпечує різні за величиною і якістю врожаї. Це зумовлює неоднакові затрати рослинами, на­віть одного сорту, поживних речовин на формування одиниці маси врожаю. Із збільшенням урожайності, винос елементів живлення на формування одиниці врожаю зростає.

Масу розрахункового шару ґрунту вираховуємо, виходячи з глибини орного шару (25 см), площі 1 га (10000 м²) та об'ємної маси метра кубічного ґрунту (1,2 т/м³).

Звідси М - 10000 м² • 0,25 м • 1,2 т/м³ = 3000 т/га. Знаючи, що в 100 г ґрунту міститься 8 мг азоту (г), знаходимо його кількість у 3000 т/га (М) за формулою:

Г = 0,01 • М • г = 0,01 • 3000 • 8 = 240 кг/га азоту.

Аналогічним чином розраховуємо вміст у ґрунті інших еле­ментів. Для спрощення розрахунку використовуємо те, що 1 мг поживної речовини в 100 г ґрунту відповідає 30 кг його на 1 га Цей показник змінюється залежно від товщини одного шару та об'єм­ної маси.

Коефіцієнт використання того чи іншого елементу з ґрунту; (Кг) показує ту його частину, яка надходить у рослину впродовж вегетації, відносно загальних запасів рухомої форми елементу в орному (розрахунковому, 0,25 м) шарі ґрунту:

Кг = а : в,

де а - кількість елементу, винесеного врожаєм з неудобреного грунту, кг/га;

в - вміст рухомої форми елементу живлення в орному шарі, кг/га.

214

215

Таблиця 3.5 - Розрахунок норм добрив для одержання 70 ц/га зерна ярого ячменю

Показник	Символ	Азот, N	Фосфор, Р205	Калій, К20
1. Програмована врожайність, ц/га	У	70	70	70
2. Винос елементів живлення для формування 1 ц зерна, кг	в	2,5	1,0	2,0
3. Винос елементів живлення про­грамованим урожаєм (У*в), кг/га	В	175	70	140
4. Маса розрахункового шару ґрунту, т/га	м	3000	3000	3000
5. Вміст елементів живлення у ґрунті за результатами аналізів, мг на 100 г	г	8	9	10
6. Вміст елементів живлення в розрахунковому шарі ґрунту (Г = 0,01 -Мт), кг/га	Г	240	270	300
7. Коефіцієнт використання поживних речовин з ґрунту	Кг	0,30	0,10	0,10
8. Буде засвоєно урожаєм елементів з ґрунту (Г • Кг), кг/га	К	72	27	ЗО
9. Не вистачає елементів живлення для формування програмованого (70 ц/га) врожаю (В - К), кг/га	д	103	43	ПО
10. Коефіцієнт використання пожив­них речовин з мінеральних добрив	Км	0,70	0,40	0,70
11. Потрібно внести поживних речовин з мінеральними добривами (д : Км), кг/га	д	147	107	157

Коефіцієнт використання рухомих форм поживних речовин з ґрунту залежить від культури, значно змінюється під виливом та­ких чинників як родючість ґрунту, його кислотність, погодні умо­ви, вид технології тощо. Це ускладнює їх застосування для визна­чення програмованих норм добрив. Існує закономірність, що чим вищий вміст елемента живлення в ґрунті, тим нижчий коефіцієнт його засвоєння рослинами.

Умовнісіь коефіцієнтів пояснюється також тим, що врахову­ється вміст елементів живлення тільки в орному шарі ґрунту. Ро-

слини ж використовують поживні речовини з глибших горизонтів. Глибина проникнення залежить від типу кореневої системи і може досягати 1 м і глибше.

Таким чином, за схемою розрахунку, викладеною в табл. 5, для одержання 70 ц/га зерна ярого ячменю необхідно внести добрива в нормі N₁₄₇P₁₀₇K₁₅₇. Ця схема розрахунку може бути викладена у вигляді такої формули:

У-в-0,01-М-г-Кг 70-2,5-0,01-3000-8 0,3

Дя-mytv - — = = 147 КГ

^азоту Км 0,70

Аналогічно розраховуються норми внесення калію і фосфору.

Відсутність коштів на придбання мінеральних добрив і вироб­ництво органіки не дозволяє одержувати високі врожаї ярих зер­нових культур. Недотримання чергування культур у сівозмінах, розміщення зернових після зернових, що стало поширеним яви­щем в останні роки, призводить не тільки до різкого зниження продуктивності посівів, а й знижує природну родючість ґрунтів внаслідок втрати гумусу. Тому в господарствах, що залишились практично без тваринництва, та при великому насиченні зернових у структурі посівних площ потрібно шукати альтернативні види добрив. Ними для ярого ячменю можуть стати післяжнивні посі­ви, удобрення соломою та гичкою цукрових буряків.

■ Зелене добриво. Вирощування післяжнивних культур на зелене добриво особливо перспективне у зоні достатнього зволоження. Вони згладжують несприятливий вплив поганого попередника і дають фітосанітарний ефект. Кращі сидерати - бобові, які можуть бути проміжними культурами після збирання однорічних трав, ранніх куль­тур (озимий ячмінь, ріпак) та на площах озимих зернових, що зібра­ні в липні. Для цього використовують горох, пелюшку, вику, боби, люпин. Вони забезпечують урожайність зеленої маси вище 100 ц/га і збагачують азотом ґрунт, оскільки, маючи здатність до нагрома­дження цього елемента, не витрачають його на формування зерна. Ще більший урожай зеленої маси дають швидкоростучі капус­тяні культури - редька олійна, гірчиця, перко, суріпиця, ріпак. На одному гектарі можна мати понад 200 ц/га зеленої маси, її при­орювання поповнює ґрунт органікою, забезпечує фітосанітарну очистку ґрунту і підвищує врожайність. З допомогою проміжних

216

217

культур на сидеральне добриво можна стерньові попередни­ки піднести із категорії найгірших до категорії задовільних та добрих при відносно невеликих затратах.

Крім того, у випадку потреби зелену масу проміжних посівів можна використати на корм худобі, а ту частину рослин, що за­лишилася після скошування чи випасання, заробляють як сидерат.

■ Удобрення соломою. Розширення площ під зерновими куль­турами призвело до збільшення виробництва соломи. Раніше вона майже повністю використовувалася як корм. Скорочення поголі­в'я худоби, перехід до технологій інтенсивної відгодівлі, в раціонах якої немає соломи, або вона становить незначний відсоток, дає можливість широко використовувати солому для інших цілей. Зок­рема, одним із вагомих шляхів повернення органіки в ґрунт може стати удобрення соломою.

Солома є енергетичним матеріалом для культурного ґрун-тотворення і повинна бути зароблена в ґрунт. Це дає мож­ливість замкнути малий біологічний кругообіг речовин, який був розімкнений при систематичному відчуженні більшої частини біо­логічної продукції рослин.

Внесення соломи збільшує вміст гумусу, покращує структуру ґрунту, знижує схильність до ерозії, стимулює процес азотфіксації. Вона є джерелом живлення для вільноживучих в ґрунті мікроорга­нізмів, без яких доступність окремих елементів живлення була б обмежена. Покращується також водний і повітряний режими та вбирна здатність ґрунту.

Удобрення соломою не є простим агрозаходом. В умовах не­стачі вологи та низької температури приорана солома може спри­чинити зниження врожайності наступної культури.

У більшості випадків удобрення соломою проводиться з гру­бими технологічними порушеннями. Зокрема, солому подрібню­ють і залишають її на довго на поверхні ґрунту. Придисковують через тиждень або й пізніше. За цей час швидко втрачаються запаси вологи з ґрунту, пересихає солома. В таких умовах по­чаток розкладу соломи настане лише після рясних дощів.

Великою помилкою є нехтування таким агрозаходом, як вне­сення азоту для інтенсифікації розкладання органічних решток. Без внесення азоту є багато застережень щодо удобрення соло-

мою, зрештою важко це назвати власне удобренням, оскіль­ки збіднюється ґрунт на легкодоступний азот.