2.3. Відхилення і допуски розташування

Розташування поверхонь або профілів деталей визначають таким чином: заміняють їх прилягаючими до них, чим виключають з розгляду відхилення форми, наприклад, на рисунку 2.2, а реальний профіль 1 замінено прилягаючою 2.

Задають номінальне розташування прилягаючих відносно встановленої бази (відстань прилягаючої 2 до бази 3 складає а і б).

Базою називають поверхню, лінію чи точку деталі (або їх поєднання), які утворюють систему координат, відносно якої визначають відхилення розташування поверхні деталі і задають допуск. Зокрема, базою може бути площина, вісь поверхні обертання, вісь або площина симетрії, тощо.

Відхилення від паралельності прямих на довжині нормованої ділянки L в площині дорівнює різниці Δ найбільшої і найменшої відстані прямої 2 від базової лінії 3: Δ = а – б .

Відхиленмості від паралельності осей (або прямих) на довжині нормованої ділянки L в просторі визначають як геометричну суму проекцій, відхилень на дві взаємно перпендикулярні площини: на спільну з баізовою прямою площину ХОУ. Δх= а – б і на площину УОZ (рисунок 2.2, б)

Відхилення від паралельності площин в межах нормованої ділянки L₁  L₂ дорівнює різниці Δ = а – б найбільшої і найменшої відстані між прилягаючими площинами 2 і 3(базової) (рисунок 2.2, в).

Допуск паралельності - найбільше припустиме відхилення від паралельності в межах нормованої ділгінки: Δ Т.

Поле допуску паралельності площин - область в просторі обмежена двома паралельними площинами Т (рис2.2.,г), розташованими на відстані .допуску Т і паралельними базовій ппощині 3 (А). Між площинами 4 мусять знаходитися всі точки реальної поверхні 1.

В технічних вимогах роблять запис: «Допуск паралельності площини (1) відносно поверхні А (бази) дорівнює 0,1 мм на ділянці 160 x 160 мм.» – це відповідає ступеню точності 10 (таблиця 2.4). На робочому креслені деталі 5 (рисунок 2.2, д) цю умову позначають базовою поверхнею 3 і записом в рамці 6.

Відхилення від перпендикулярності площин вимірюють неспівпадінням Δ на довжині нормованої ділянки L прилягаючої 2 реальної площини 1 (рисунок 2.2, е ) з номінальною площиною 4, яка перпендикулярна базовій площині 3.

Допуск перпендикулярності – найбільше припустиме значення відхилення під перпендикулярності, в лінійному вимірюванні: Δ≤Т на довжині L. При малому допуску Δ/L – кутовий вимір в радіанах. Поле допуску перпендикулярності – область в просторі, обмежена двома паралельними площинами 4, розташованими на відстані допуску Т і перпендикулярні базовій площині 3. На кресленні деталі 5 (рисунок 2.2, ж) допуск перпендикулярності записано в рамці 6 : допуск дорівнює 0,02 мм на довжині ділянки 100 мм відносно бази 3 (А).

Відхилення, допуск і поле допуску похилу визначають аналогічно перпендикулярності; номінальний кут α° (відрізняється від а) проставляють в рамці (рисунок 2.2, з). Приклад позначення на кресленні допуску похилу відносно бази 3 (А) в лінійних одиницях (0,08 мм.) на довжині ділянки 200 мм приведено на рисунку 2.2, и; це відповідає 9 – му ступеню точності (таблиця 2.5).

Відхилення від співвісності – найбільша відстань Δ₁ (Δ₂) між віссю даної поверхні обертання 1 (рисунок 2.2, к) і базовою віссю 3 (А) на довжині нормованої ділянки (L₁, L₂).

Допуск співвісності – найбільше припустиме значення відхилення від співвісності в межах нормованої ділянки L в радіусному виразі: Δ≤R. Поле допуску – область в просторі, обмежена циліндром, радіус якого R дорівнює допуску співвісності, а вісь співпадає з базовою віссю. В технічних вимогах записують: «Допуск співвісності отворів Ø відносно осі (А) дорівнює в радіусному виразі – 0,02 мм на довжині L₁» – на кресленні це позначають в прямокутній рамці 6: після умовного позначення допуску співвісності записують значення допуску в радіусному виразі R 0,02; краще позначати допуск в діаметральному виразі, який дорівнює подвійному радіусному: Ø0,04. При центруванні обертальних механізмів з довгими валами, коли …….їх співвісності відхилення і допуска співвісності.

Рисунок 2 .2. Основні види відхилень розташування:

а) відхилення від паралельності прямих на площині; б) те ж, в просторі; в) те ж, площин; г) поле допуску паралельності; д, ж, и, о) позначення допуску на кресленні; е) поле допуску перпендикулярності; з) поле допуску похилу; к) відхилення і позначення допуску; л) те ж, симетричності; м) позиційне відхилення і позначення позиційного допуску; н) поле допуску пересічення осей; 1- реальний профіль, поверхня або їх вісь; 2 – прилягаюча (номінальна) пряма, профіль, площина або поверхня; 3- база і її умовне позначення; 4 – паралельні площини, що обмежують поле допуску (відстань між ними Т); 5- реальна деталь; 6- умовне позначення допуску.

Відхилення від симетричності – найбільша відстань Δ між площиною симетрії (віссю 1) реальних поверхонь (Б,В) і площиною симетрії (віссю 3) базових поверхонь (отвору А) (рисунок 2.2, л ).

Допуск симетричності – найбільше припустиме значення відхилення від симетричності в радіусному виразі: Δ≤Т/2; в діаметральному виразі (подвоєне значення) – Т. На кресленнях перед значенням допуску ставлять літеру: Т 0,01.

Позиційне відхилення і позиційний допуск – це умовна назва відхилення і допуску на зміщення осі або площини відносно номінального розташування, зазначеного на кресленні розмірами в рамках (рисунок 2.2, м); в рамці 6 допуск в діаметральному виразі – «Т 0,2».

Відхилення від пересічення осей – найменша відстань Δ між осями 2,3, що перетинаються номінально (рисунок 2.2, н). Допуск пересічений осей – найменше припустиме значення відхилення від пересічення осей в радіусному виразі: Δ≤Т/2, а в діаметральному виразі Δ≤Т. Поле допуску пересічення осей можна визначити як область в просторі, обмежену паралельними площинами, одна з яких містить базову вісь 3 (А), а друга – вісь 2 і розташованими на відстані Т/2 в радіусному виразі. Якщо допуск в діаметральному виразі, паралельна площина 4, що обмежує поле допуску, знаходиться на відстані Т від базової площини 3. В технічних умовах до деталі 5 на рисунку 2.2.0 роблять запис: «Допуск пересічення осей отворів дорівнює Т 0,1мм.» (в діаметральному виразі ) і відповідно позначають на кресленні в рамці 6.

Виступаюче відхилення і поле доступу застосовують в тих випадках, коли нормована ділянка за умовами збирання і роботи може знаходитись за межами деталі. Наприклад, відхилення розташування осі різьбового отвору під шпильку; після закручування її, зміщення осі Δ проявиться як відхилення розташування виступаючого кінця шпильки (рисунок 2.3, а). Щоб забезпечити можливість збирання з парною деталлю (фланцем 2), треба забезпечити входження шпильок в отвори фланця. Тому виступаюче поле допуску Т (рисунок 2.3, б) мусить обмежити відхилення осі шпильки на довжині L. На кресленнях виступаючу частину шпильки обмежують тонкою суцільною лінією довжиною , діаметром більшим діаметра шпильки на допуск , проставленого в рамці за умовним виразом позиційного допуску і (рисунок 2.3, в). Відповідно це впливає на діаметр отворів фланця та їх позиційний допуск.