22. Аналіз пізнавальних можливостей людини д. Скотом та в. Окамом

За Оккамом, тільки чуттєве, наочне знання (що зветься інтуїцією) може засвідчити існування чого б то не було і тільки одне воно стосується фактів. Вчення про роль чуттєвої інтуїції та досвіду в пізнанні пов'язане у Оккама з двома іншими важливими положеннями його теорії пізнання: вимогою простоти пояснення (принцип економії, Бритва Оккама) та положенням про те, що реально існує одиничне (номінальне).

С точки зрения Д. Скота, всё действительное познается только эмпирически, чрез своё действие, выпытываемое познающим. Внешние вещи действуют на нас в чувственном восприятии, и наше познание со стороны реальности своего содержания зависит от предмета, а не от субъекта. Но с другой стороны, оно не может всецело зависеть от предмета, ибо в таком случае простое восприятие предмета или его присутствие в нашем сознании составляло бы уже совершенное познание, тогда как на самом деле мы видим, что совершенство познания, достигается лишь усилиями ума, обращаемыми на предмет. Наш ум не есть носитель готовых идей или пассивная tabula rasa; он есть потенция мыслимых форм (species intelligibiles), посредством которых он и преобразует единичные данные чувственного восприятия в общие познания.

23. Місце г. Галілея та м. Коперника в еволюції епістемології

Коперник своїм вченням про геліоцентричну систему світу вказав науці єдино правильний шлях до розкриття законів природи. В основу свого вчення він поклав досвід і спостереження. геліоцентрична система Коперника є не узагальнення чуттєвих (і взагалі емпіричних) даних, а умоглядну, у всякому разі, у своєму первісному вигляді, гіпотезу, яка складається з розумових припущень, здогадок, гіпотез. Так, чи не головним аргументом Коперника було твердження: логічно припустити, що не Сонце, багаторазово перевершує за своїми розмірами Землю, обертається навколо останньої, а саме Земля здійснює свій рух навколо Сонця. Галілео Галілей (1564 - 1642 рр.) вважав себе прибічником вчення М.Коперніка. Своїми працями завершує розвиток науки й філософії епохи Відродження. Він вважав, що лише розум і досвід є верховними критеріями новостворених думок. Тому його називали основоположником досвідного природознавства. Він вважав, що при дослідженні природи необхідно "виходити не із авторитету Біблії, а із досвіду і логічних роздумів". Релігія повинна мати справу з вірою, а наука - з природою. Тому немає підстав "ґвалтувати" природу, заперечувати досвід, ігнорувати логічні роздуми". У вивченні природи Галілей виділяв два основні методи пізнання: суть першого полягала в тому, що поняття досвіду, на відміну від своїх попередників, Галілей не зводив до простого спостереження, а віддавав перевагу планомірно поставленому експерименту, за допомогою якого дослідник немов ставить природі запитання і шукає на них відповіді. Метод цей Галілей назвав резолютивним, він є, власне, методом аналізу, розчленовування природи, тобто аналітичним. Іншим найважливішим методом пізнання Галілей визнавав композитивний, тобто синтетичний. Він за допомогою низки дедуктивних суджень перевіряє істинність висунутих при аналізі гіпотетичних припущень. При цьому Галілей вважає, що хоча досвід і є вихідним пунктом пізнання, але сам по собі він не дає ще достовірного знання. Останнє досягається планомірним реальним або уявним експериментуванням, що спирається на суворий кількісно-математичний опис. У підсумку достовірне знання ми одержуємо при сполученні синтетичного й аналітичного, почуттєвого й абстрактного.