16. Сократ та його методологія пізнання

Першим, хто підніс знання па рівень поняття, був Сократ. Якщо немає поняття, то немає і знання; якщо немає знання, то немає і дії; тільки та людина мужня, яка знає що таке мужність. Людина яка знає, що добре, а що погане, нездатна до поганих вчинків. Зло — результат незнання. Вочевидь, філософ вірив у силу знання, проте його раціональний момент абсолютизував.. Сократ висунув на передній план діалектичну природу пізнання як сумісного здобуття істини в процесі співставлення різних уявлень, понять, їх порівнянь, поділ, визначення і т.д. при цьому він підкреслив тілесний зв’язок пізнання і етики, методу і моральності.

17. Особливості гносеології Платона

Якщо Сократ трактував знання як розуміння, що досягається індуктивним шляхом, тобто шляхом узагальнення інформації на підставі чуттєвих даних, то Платон — антисенсуаліст. Його гносеологія — перший в історії філософії варіант здобуття апріорного, позадосвідного знання. Не відчуття передують раціональному знанню, а навпаки, раціональне знания передує відчуттям. Знання е пригадуванням душею людини чогось такого, що вона колись знала, а потім забула. Його метод анамнезису (пригадування) — метод сходження до ідей, до загального, пе шляхом узагальнення часткового і одиничного знання, а шляхом пробудження в душі того знання, яке нею було забуте, знаходження його в ній. Таке пригадування стає можливим завжди, коли виявляється подібність ідей до реальних предметів, речей, явищ, процесів. Тому головпим у методі анамнезису є мистецтво логічного розмірковування, філософської бесіди, постановки питань і відповідей па них, тобто, згідно з Платоном, мистецтво діалектики.

18. Епістемологічні погляди Аристотеля

Однобічність сенсуалізму і раціоналізму в античній філософії намагався подолати Арістотель. За його твердженням, будь-яке пізнання починається з чуттєвого сприймання, яке є найголовнішим знанням про індивідуальні речі. Істота, у якої немає відчуттів, ніколи нічого не навчиться і ніколи нічого не зрозуміє. Коли споглядають розумом, тоді споглядають і в уявленнях. Однак уявлення в Арістотеля не переробляються на поняття, а лише сприяють перетворенню закладених у розум форм буття з потенційного стану на стан здійсненності. Такий перехід можливий лише у розумі: пасивному (що сприймає), але найкраще — в активному (що творить). Отже, і Арістотель, врешті-решт, залишається на позиціях античного раціоналізму: знання існує незалежно від процесу пізнання.

19. Гносеологічна позиція античних атомістів (Демокріт, Епікур)

Два види пізнання розрізняв і Демокріт:

Демокріт вперше в історії античної філософії створив розгорнуту теорію пізнання, яка грунтувалася на розрізненні чуттєвого і логічного знання. Четтєвий досвід- вихідний пункт пізнання, проте сам по собі дає лише «темне» знання (неповне і недостовірне). Істинна природа речей (атоми) недоступна чуттям і осягається лише з допомогою мислення. Чуттєве сприйняття він, як і Емпедокл, пояснював так: потоки атомів відділяються від об'єкта сприймання і проникають у органи чуттів людини. Метою життя Демокріт вважав добре духовне самопочуття. В історії пізнання Епікур, як і Емпедокл та Демокріт, дотримувався вчення про еманацію. Метою життя, на його думку, є досягнення блаженства, яке він розглядав як відсутність страждань, а не як грубі чуттєві насолоди. Чуттєвість неодмінно повинна підпорядковуватися розумові. Мудрість Епікур розумів як лікувальне мистецтво, що зцілює людей від душевних страждань.