- •Характерні ознаки класичної парадигми епістемології.
- •Некласична парадигма епістемології та її основні риси.
- •Філософська проблема пізнання
- •Поняття об’єкта і суб’єкта пізнання та їх взаємодія
- •Рівні пізнання
- •Типологія знання
- •Структура знання
- •Проблема істини в сучасній методології науки
- •Критерії істинності знань
- •Види істини
- •11. Характеристика конвенціональної теорії істини
- •12. Особливості прагматичної теорії істини
- •13. Основні гносеологічні позиції пізнання
- •14. Роль практики у пізнанні
- •15. Гносеологічні ідеї досократиків
- •16. Сократ та його методологія пізнання
- •17. Особливості гносеології Платона
- •18. Епістемологічні погляди Аристотеля
- •19. Гносеологічна позиція античних атомістів (Демокріт, Епікур)
- •20. Гносеологічні проблеми у творчості Августина Блаженного
- •22. Аналіз пізнавальних можливостей людини д. Скотом та в. Окамом
- •23. Місце г. Галілея та м. Коперника в еволюції епістемології
- •25. Леонардо да Вінчі та його погляди на пізнання
- •26. Ф. Бекон як родоначальник новоєвропейського емпіризму
- •27. Основні ідеї раціоналізму р. Декарта
- •28. Загальна характеристика методологічного сумніву Декарта. Його витоки
- •29. Дж. Локк та його погляди на пізнання
- •30. Раціоналістичні погляди б. Спінози
- •31. Онтологічні та гносеологічні ідеї Дж. Берклі
- •32. Скептицизм д. Юма
- •34. Основні здібності людського пізнання за Кантом
- •35. Трансцендентальна діалектика і. Канта
- •36. Філософія природи і космосу і. Канта
- •37. Основні ідеї неокантіанства та інновації в сфері пізнання
- •38. Діалектика Фіхте
- •41. Філософія тотожності Шеллінга
- •42. Діалектичний метод г. Гегеля
- •43. Етапи пізнання за Гегелем (на основі «Феноменології духу»)
- •44. Криза класичної епістемології. Передумови виникнення позитивізму
- •45. Характерні особливості першого позитивізму (о. Конт, Дж.С. Міль, г. Спенсер)
- •46. Пізнання у філософії р. Авенаріуса
- •47. Теорія «економії мислення» е. Маха
- •49. Епістемологічні погляди б. Рассела
- •50. Критичний раціоналізм к. Поппера
- •51. Теорія росту наукового знання к. Поппера
- •52. Структура наукових революцій т. Куна
- •54. «Методологічний анархізм» п. Фейєрбанда
Критерії істинності знань
Існують три первинні істини, які неодмінно визнаються при дослідженні знання та істини. Ці істини суть: факт нашого існування (первинний факт), принцип несуперечливості (первинний принцип) та здатність розуму довідатися правду (первинна умова). Ці істини неможливо доказати, оскільки вони внутрішньо присутні при будь-якому аналізі. Підтвердження їхньої апріорності в тому, що ніхто не може, заперечуючи ці істини, розпочати доведення, без неявної опори на них.
Істинним можна характеризувати твердження, виражене реченням в якому відзначається ступінь узгодження або його відсутність між принаймні двома ідеями. Аргументи доказу складаються з речень. Вони не можуть бути істинними чи неправдивими, вони можуть бути або не бути правильними. Доведення через дедукцію правильне або неправильне. Неправильний висновок може стверджувати, що щось є істинним, водночас правильний висновок може стверджувати, що щось є неправдою. Істина полягає в узгодженні певного твердження або судження з реальністю. На відміну від цього правильність — це дотримання правил логіки у доведенні висновку з початкових тверджень. На відміну від дедуктивних агрументів, індуктивні не можуть бути правильними чи неправильними. Про них можна сказати, що вони мають певну ймовірність.
Авторитет - Думку досвідченого, кваліфікованого фахівця можна розглядати як своєрідний доказ. Обізнаність із певною областю викликає пошану, й дозволяє назвати свідчення спеціаліста одним із критеріїв істини.
Систематичність - Систематичність (когерентність) означає таке пояснення, яке несуперечливо й послідовно охоплює всі факти. Для того, щоб певне твердження було систематичним, усі факти, що його стосуються, повинні бути класифіковані й упорядковані таким чином, щоб утворити ціле.
Загальний консенсус - Деякі філософські напрямки вважають істинною думку, якої притримуються всі люди
Несуперечливіть (проста) - При строгій несуперечливості істинні твердження пов'язані таким чином, що одне з них є наслідком іншого.
Відповідність
Звичай
Емоції
Інтуїція Інтуїція дає людині щось, що приймається за істину, хоча джерело інформації чи знання невідоме. Це судження без раціонального вивчення фактів.
Практика – Прагматизм стверджує, що ідея істинна, якщо вона працює. Як наслідок, для визначення істинності, необхідно провести аналіз результатів.
Види істини
Абсолютна істина — повне, вичерпне знання.
Об'єктивна істина — такий зміст наших знань, що не залежить від суб'єкта за змістом (за формою завжди залежить, тому істина суб'єктивна за формою).
Відносна істина — форма вираження об'єктивної істини, яка відображає певну повноту знань, певну міру чіткості і точності, яка досягнена на певному етапі розвитку науки.
11. Характеристика конвенціональної теорії істини
И́стина — гносеологическая характеристика мышления в его отношении к своему предмету. Конвенциональная теория: истина — это результат соглашения. Согласно этой теории, истина есть не результат соответствия высказывания с действительностью, а результат соглашения, договора между людьми. Процедура установления истинности - это процедура заключения соглашения. Автором этой концепции является А. Пуанкаре, и предназначена она была для решения философских проблем математики. Однако в научной практике такой механизм установления истинности знаний более соответствует гуманитарным дисциплинам. С другой стороны, ведь даже если ученым в данный момент не известно точно как оно там «на самом деле», но это самое «на самом деле» все же есть исходя уже просто из аксиомы о существовании объективной реальности.
