
- •Характерні ознаки класичної парадигми епістемології.
- •Некласична парадигма епістемології та її основні риси.
- •Філософська проблема пізнання
- •Поняття об’єкта і суб’єкта пізнання та їх взаємодія
- •Рівні пізнання
- •Типологія знання
- •Структура знання
- •Проблема істини в сучасній методології науки
- •Критерії істинності знань
- •Види істини
- •11. Характеристика конвенціональної теорії істини
- •12. Особливості прагматичної теорії істини
- •13. Основні гносеологічні позиції пізнання
- •14. Роль практики у пізнанні
- •15. Гносеологічні ідеї досократиків
- •16. Сократ та його методологія пізнання
- •17. Особливості гносеології Платона
- •18. Епістемологічні погляди Аристотеля
- •19. Гносеологічна позиція античних атомістів (Демокріт, Епікур)
- •20. Гносеологічні проблеми у творчості Августина Блаженного
- •22. Аналіз пізнавальних можливостей людини д. Скотом та в. Окамом
- •23. Місце г. Галілея та м. Коперника в еволюції епістемології
- •25. Леонардо да Вінчі та його погляди на пізнання
- •26. Ф. Бекон як родоначальник новоєвропейського емпіризму
- •27. Основні ідеї раціоналізму р. Декарта
- •28. Загальна характеристика методологічного сумніву Декарта. Його витоки
- •29. Дж. Локк та його погляди на пізнання
- •30. Раціоналістичні погляди б. Спінози
- •31. Онтологічні та гносеологічні ідеї Дж. Берклі
- •32. Скептицизм д. Юма
- •34. Основні здібності людського пізнання за Кантом
- •35. Трансцендентальна діалектика і. Канта
- •36. Філософія природи і космосу і. Канта
- •37. Основні ідеї неокантіанства та інновації в сфері пізнання
- •38. Діалектика Фіхте
- •41. Філософія тотожності Шеллінга
- •42. Діалектичний метод г. Гегеля
- •43. Етапи пізнання за Гегелем (на основі «Феноменології духу»)
- •44. Криза класичної епістемології. Передумови виникнення позитивізму
- •45. Характерні особливості першого позитивізму (о. Конт, Дж.С. Міль, г. Спенсер)
- •46. Пізнання у філософії р. Авенаріуса
- •47. Теорія «економії мислення» е. Маха
- •49. Епістемологічні погляди б. Рассела
- •50. Критичний раціоналізм к. Поппера
- •51. Теорія росту наукового знання к. Поппера
- •52. Структура наукових революцій т. Куна
- •54. «Методологічний анархізм» п. Фейєрбанда
45. Характерні особливості першого позитивізму (о. Конт, Дж.С. Міль, г. Спенсер)
Позитивізм критикував натурфілософські побудови, які нав'язували науці неадекватні умоглядні образи досліджуваних нею об'єктів і процесів. Однак цю критику позитивісти перенесли на всю філософію в цілому. Так виникла ідея очищення науки від метафізики [2]. Сутність позитивістської концепції співвідношення філософії та науки відбивається у фразі О. Конта: "Наука - сама собі філософія". Проте багато позитивісти вірили в можливість побудови "хорошою", наукової філософії. Така філософія повинна була стати особливою сферою конкретно-наукового знання, вона не повинна відрізнятися від інших наук за своїм методом. У ході розвитку позитивізму на роль наукової філософії висувалися різні теорії: методологія науки ( Конт, Мілль), наукова картина світу ( Спенсер), психологія наукової творчості та наукового мислення ( Мах, Дюем), логічний аналіз мови науки ( Шлік, Рассел, Карнап), лінгвістичний аналіз мови ( Райл, Остін, пізнійВітгенштейн), логіко-емпірична реконструкція динаміки науки ( Поппер, Лакатос). Проте всі зазначені вище варіанти позитивної філософії були розкритиковані насамперед самими позитивістами, тому що, по-перше, як виявилось, вони не задовольняли проголошеним самими позитивістами критеріям науковості, а, по-друге, спиралися на явно (а частіше - неявно) певні " метафізичні "передумови [3] 2. Етапи розвитку позитивізму Прийнято виділяти чотири етапи розвитку позитивізму: 1. Перший (класичний) позитивізм. Засновник - Огюст Конт. Представники: Джон Стюарт Мілль, Герберт Спенсер. 2. Емпіріокритицизм. Представники: Ернст Мах, Ріхард Авенаріус. 3. Неопозитивізм або логічний позитивізм. Представники: Готлоб Фреге, Бертран Рассел, Людвіг Віттгенштейна, Віденський гурток, Львівсько-Варшавська школа та ін. 4. Постпозитивізм. Представники: Карл Поппер, Томас Кун, Імре Лакатоса, Пол Фейєрабенд, Майкл Полані, Стівен Тулмін. Основоположником позитивізму є французький філософ Огюст Конт ( 1830-і рр..). У програмній книзі "Дух позитивної філософії" ( 1844) Конт представляє людство як зростаючий організм, що проходить у своєму розвитку три стадії: дитинства, юнацтва та зрілості.
46. Пізнання у філософії р. Авенаріуса
Концепція людського пізнання Авенаріуса — біологістська за своєю суттю концепція пізнання, згідно з якою наукові проблеми виникають, розвиваються та відмирають так само, як і біологічні організми. Долі людського пізнання визначені його життєвою пристосованістю або біологічною міцністю. Будь-яка пізнавальна цінність набуває правильного висвітлення лише у відповідному біологічному контексті. Аналогічних поглядів на пізнання дотримувався й Е. Мах, який вбачав головне завдання пізнання у пристосуванні думок до фактів та думок до думок, тобто у пристосуванні, базованому в остаточному підсумку на так званому "біологічно-економічному принципі". У своїх творах Мах наголошує на біологічній цінності пізнання, підкреслюючи, що всі наші пізнавальні зусилля зумовлені інстинктом самозбереження. Отже, наше світосприйняття детерміноване не апріорними формами інтелекту, як вважав фундатор класичної німецької філософії І. Кант (1724—1804), а біологічною структурою людського організму. Зазначені неопозитивістські погляди набули розвитку в загальній теорії систем, яка дедалі активніше утверджує себе у теоретичній частині сучасної соціології. Яким чином це відбувалося?