1. Характерні ознаки класичної парадигми епістемології.

1.Критицизм – недовіра до традиції. Виникає проблема обґрунтованості знання.

2.Фундаменталізм, нормативізм. Емпіризм – істинне знання формується, може дати досвід. Раціоналізм – розумовий процес. Сенсуалізм – істинне знання може дати тільки відчуття.

3.Субєктоцентризм. Вихідною точкою пізнання є людина. Прикладом субєктоцентризму є філософія Декарта з його постулатом: «Я мислю, отже я існую».

4.Наукоцентризм.

2. Некласична парадигма епістемології та її основні риси.

1.Посткретицизм. (довіра)

2.Відмова від фундаменталізму

3.Відмова від субєктоцентризму.

4.Відмова від науко центризму.

3. Філософська проблема пізнання

Проблема істини завжди була серцевиною теорії пізнання, до якої спрямована вся гносеологічна проблематика. Тому всі філософські напрями і школи в усі часи намагалися сформулювати своє розуміння природи і сутності істини.

1.Проблема істини.

2.Питання про можливість пізнання світу.

3.Основи цієї можливості або неможливості.

- Гносеологічний оптимізм

- Агностицизм – заперечення для людини мати достовірні знання

- Скептицизм

Проблеми пізнання полягає у його вичерпності по друге у відповідальності за цей процес.

Пізнання як здобування інформації заради володіння і використання.

Пізнання яке через прилучення до соціо-культурної сфери обертається на самопізнання і самовдосконалення.

4. Поняття об’єкта і суб’єкта пізнання та їх взаємодія

Суб'єкт і об'єкт – це протилежності, через взаємодію яких реалізується процес пізнання. Але слід підкреслити, що суб'єкт – це не свідомість і не знання самі по собі, а об'єкт – не просто зовнішній світ (матерія, природа). Суб'єкт – це носій свідомості і знання, а об'єкт – те, на що спрямована пізнавальна діяльність.

Суб'єкт пізнання – це реальна людина, суспільна істота, наділена свідомістю, яка засвоїла історично вироблені людством форми та методи пізнавальної діяльності і тим самим розвинула свої пізнавальні здібності і здатності до цілеспрямованої пізнавальної діяльності. Отже, суб'єкт пізнання – це людина, включена в суспільне життя, в суспільні зв'язки та відносини, яка використовує суспільно-виробничі форми, способи, методи практичної та пізнавальної діяльності, як матеріальні, так і духовні; це людина, яка діяльно здійснює перехід від незнання до знання, від неповного знання до більш повного і точного, набуваючи нові суспільно необхідні знання про дійсність.

Об'єкт пізнання – це те, на що спрямовується пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єктом пізнання може бути вся дійсність, але лише в тій мірі, в якій вона увійшла в сферу діяльності суб'єкта. Отже, об'єкт пізнання – це частина об'єктивної або суб'єктивної реальності, на яку спрямована пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єкт не є чимось раз і назавжди даним, він постійно змінюється під впливом практики та пізнання. Це пояснюється тим, що змінюється, розширюється та поглиблюється та частина матеріального та духовного світу, яка належить до сфери діяльності суспільства і тому стає об'єктом інтересів суб'єкта.