§ 4. Потерпілий і його представник

Стаття 55

Потерпілий

1. Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кри­мінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а та­кож юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

2. Права і обов 'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до про­вадження як потерпілого.

Потерпілому вручається пам 'ятка про процесуальні права та обов 'язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення.

3. Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним право­порушенням завдана шкода і у зв'язку з цим вона після початку кримінального про­вадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого.

4. Потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представни­ку юридичної особи чи певної частини суспільства.

5. За наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлен­ня про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як по­терпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визна­нні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.

6. Якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або осо­ба перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви, положення частин першої-третьої цієї статті поширюються на близьких родичів чи членів сім 'ї такої особи. Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім 'ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповід­ним клопотанням-потерпілими може бути визнано кілька осіб.

Після того, як особа, яка перебувала у стані, що унеможливлював подання нею відповідної заяви, набуде здатності користуватися процесуальними правами, вона може подати заяву про залучення її до провадження як потерпілого.

7. Якщо особа не подала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопору­шення або заяву про залучення її до провадження як потерпілого, то слідчий, про­курор, суд має право визнати особу потерпілою лише за її письмовою згодою. За відсутності такої згоди особа в разі необхідності може бути залучена до криміналь­ного провадження як свідок.

Положення цієї частини не поширюються на провадження, яке може бути роз­почате лише на підставі заяви потерпілого (кримінальне провадження у формі при­ватного обвинувачення).

1. Відповідно до п. 19 ст. 3 КПК, потерпілий, його представник та законний пред­ставник віднесені до сторони обвинувачення у випадках, установлених КПК (див.

коментар до ст. 3). Це, а також той факт, що потерпілому присвячено окремий параграф гл. 3 КПК, свідчить про важливе самостійне значення, яке законодавець відводить потерпілому у кримінальному провадженні.

Потерпілими можуть виступати:

• фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізич­ної або майнової шкоди. Це можуть бути як громадяни України, так й іноземці і осо­би без громадянства;

• юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Юридичні особи визначаються на підставі положень статей 80-112 ЦК.

2. В основі набуття фізичною чи юридичною особою статусу потерпілого у кри­мінальному провадженні лежить одночасна сукупність таких умов: фактичної (за­вдання кримінальним правопорушенням відповідної шкоди) та формальної (подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучен­ня її до провадження як потерпілого). Перевірка, розгляд та вирішення такої заяви законом не передбачаються, тому статусу потерпілого особа набуває автоматично за наявності вказаних вище умов.

Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до про­вадження як потерпілого. Цей момент може співпадати з початком кримінального провадження, або мати місце після його початку, але не може йому передувати. У разі коли особа не подавала відповідної заяви і була визнана потерпілим слідчим, проку­рором або судом, права і обов'язки потерпілого виникають у неї з моменту надання згоди на таке визнання.

Потерпілим може бути визнано особу, яка є близьким родичем чи членом сім' ї особи (про значення терміна «близькі родичі та члени сім'ї» див. п. 1 ст. 3 КПК), якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, у випадках:

• якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи;

• особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви.

Смерть особи має перебувати у безпосередньому причинному зв'язку із вчиненням

кримінального правопорушення. Якщо особа, якій заподіяно шкоду, померла після вчинення кримінального правопорушення, але з інших причин (нещасний випадок, хвороба, самогубство і т. д.), то її близькі родичі чи члени сім'ї не мають права на визнання їх потерпілими.

Стан, що унеможливлює особисте подання особою відповідної заяви, може бути викликаний недієздатністю або обмеженою дієздатністю, фізичними вадами та інши­ми обставинами, що перешкоджають особі набути процесуального статусу потерпі­лого і використовувати його у кримінальному провадженні.

За загальним правилом, потерпілим визнається одна особа з числа близьких ро­дичів чи членів сім' ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпіло­го. Така особа набуває процесуального статусу потерпілого одночасно з поданням відповідної заяви. Інші близькі родичі чи члени сім' ї можуть подати клопотання про визнання їх потерпілими, після розгляду якого також можуть бути визнані потерпіли­ми. У разі визнання потерпілими кількох осіб, всі вони мають рівні права і обов'язки.

Після того, як особа, яка перебувала у стані, що унеможливлював подання нею відповідної заяви, набуде здатності користуватися процесуальними правами, вона може подати заяву про залучення її до провадження як потерпілого. З моменту по­дання такої заяви вона набуває прав і обов'язків потерпілого. Участь у кримінальному провадженні її близьких родичів чи членів сім'ї, визнаних потерпілими раніше, від цього не припиняється.

КПК допускає можливість відмови у визнанні особи потерпілим. Умовою для цього є наявність очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як по­терпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної в ч. 1 ст. 55 КПК. «Оче­видність та достатність» таких підстав є оціночним поняттям, яке визначається в кожному конкретному випадку, виходячи із обставин кримінального провадження і внутрішнього переконання особи, уповноваженої на визнання потерпілим, і може полягати, зокрема, у такому:

• очевидна відсутність події або складу кримінального правопорушення;

• відсутність шкоди з боку особи, яка подала відповідну заяву;

• очевидна відсутність причинного зв'язку між кримінальним правопорушенням і заподіяною шкодою;

• наявність завданої кримінальним правопорушенням шкоди іншого виду, ніж передбачено ч. 1 ст. 55 КПК (наприклад, заподіяння особі моральної шкоди як пред­ставнику певної частини суспільства; заподіяння моральної шкоди юридичній особі);

• неможливість визнання потерпілим конкретної особи, виходячи з кримінально- правової характеристики кримінального правопорушення.

Рішення слідчого і прокурора про відмову у визнанні особи потерпілим оформ­люються вмотивованою постановою, яка складається відповідно до правил ст. 110 КПК. Указана постанова може бути оскаржена слідчому судді у порядку, передбаче­ному гл. 26 КПК. Оскільки рішення про визнання особи потерпілим вправі приймати і суд, то суду також надається право приймати рішення про відмову у визнанні особи потерпілим, яке оформлюється ухвалою і може бути оскаржене в апеляційному по­рядку. Прийняття рішення про відмову у визнанні особи потерпілою не перешкоджає можливості визнання її заявником або свідком.

Одночасно з поданням відповідної заяви потерпілому вручається пам'ятка про процесуальні права та обов'язки, передбачені статтями 56 і 57 КПК. Обов'язок вру­чити потерпілому відповідну пам'ятку, залежно від форми волевиявлення на визнання особи потерпілим, покладається на:

• особу, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення;

• особу, яка прийняла заяву про залучення особи до провадження як потерпілого;

• особу, яка прийняла рішення про визнання особи потерпілим і одержала від неї згоду на це.

3. Поняття видів шкоди, що можуть бути завдані потерпілому, визначається з ура­хуванням положень цивільного і кримінального права. При визначенні шкоди як під­стави для визнання особи потерпілим необхідно виходити із того, що шкода має бути безпосередньо спричинена особі кримінальним правопорушенням. Також необхідно враховувати, що факт заподіяння шкоди кримінальним правопорушенням може бути остаточно встановлений лише обвинувальним вироком суду. Таким чином, на момент визнання особи потерпілим необхідно виходити із презумпції заподіяння шкоди кри­мінальним правопорушенням, враховуючи достатні дані про такий факт. При цьому для визнання особи потерпілим достатньо спричинення особі якогось одного із пере­лічених видів шкоди, хоча кримінальне правопорушення, як правило, спричиняє кілька видів шкоди. Юридична особа визнається потерпілим лише у разі завдання їй майнової шкоди. Потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства.

4. У пункті 3 ППВСУ від 2 липня 2004 р. № 13 «Про практику застосування суда­ми законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» указується, що не можуть бути визнані потерпілими особи, які постраждали від злочину, вчиненого ними ж; водночас, оскільки закон не пов'язує позбавлення особи статусу потерпілого з неправомірністю її поведінки, суди мають визнавати особу потерпілим й у випадках, коли вчинення щодо неї злочину спровоковано її діями. При цьому неправомірність поведінки потерпілого може бути врахована при кваліфікації злочинного діяння під­судного або призначенні йому покарання.

5. Винесення органом чи особою, яка здійснює кримінальне провадження, спеці­ального процесуального рішення про визнання особи потерпілим законом не вимага­ється, але така можливість передбачається ст. 110 КПК. Зокрема, про визнання особи потерпілим суд може постановити ухвалу, яка має відповідати вимогам статей 370-372 КПК. Рішення слідчого, прокурора про визнання особи потерпілим приймається у формі постанови, яка виноситься у випадках, коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне (про процесуальні рішення див. коментар до ст. 110 КПК).

6. Набуття особою процесуального статусу потерпілого здійснюється лише на підставі вільного волевиявлення особи, яке відбувається в активній формі. Процесу­альною формою такого волевиявлення може бути:

подання особою заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення, яка підлягає внесенню до ЄРДР та служить передумовою для початку досудового розслідування (про початок досудового розслідування - див. коментар до ст. 214 КПК);

подання заяви про залучення її до провадження як потерпілого, яка підлягає обов' язковому прийняттю і реєстрації. Така заява має містити дані про потерпілого (фізичну чи юридичну особу), кримінальне провадження, до якого вона має бути за­лучена, зазначення і обґрунтування підстав для набуття статусу потерпілого, чітко висловлене клопотання про залучення її до кримінального провадження як потерпі­лого. Заява подається до органу чи посадової особи, яка в даний момент здійснює кримінальне провадження: під час досудового розслідування - до слідчого чи про­курора, а під час судового провадження - до суду. У разі коли заява подана до нена­лежної особи, вона направляється за належністю;