2.Галузева наука і наука вищих навчальних закладів як необхідні ланки інноваційного розвитку країни

Досить часто на всіх рівнях, в тому числі в академічних колах, висловлюється думка про те, галузева наука в Україні загинула. Щоправда, іноді при цьому обумовлюються - «практично». Це не відповідає дійсності. Галузева наука, попри те, що їй довелося пережити кризові моменти за останні роки, жива. Багато галузевих науково-дослідних інститутів в Україні збереглися не тільки юридично, але й фактично. Значна їх частина успішно працюють і розвиваються. Інша справа, що треба знаходити шляхи, як вписати ці заклади в сучасні умови розвитку економіки. Галузеві інститути можуть і повинні стати базою нових сучасних інноваційно-технологічних структур, тому що тут сформовані школи, напрямки, працюють кваліфіковані фахівці.

Потрібна цілісна система державної підтримки розвитку науки, починаючи з фундаментальної науки і закінчуючи структурами, які займаються реалізацією готових розробок. У цьому ланцюжку має бути місце і галузевій науці. Важливо не просто зберегти цю важливу сферу, а вписати її в загальну систему. Можна багато говорити про необхідність підняти науково-технічний рівень і перейти на інноваційний шлях розвитку, але якщо починати зі створення інкубаторів, технологічних центрів, технопарків і сподіватися, що ці завдання вирішить лише фундаментальна наука, нічого не вийде. Власне, це не предмет розробки фундаментальної науки, вона повинна працювати на стратегію і перспективу.

Що таке інновації та інноваційний розвиток? Іннова́ція — нововведення в галузі техніки, технології, організації праці або управління, засноване на використанні досягнень науки і передового досвіду; кінцевий результат інноваційної діяльності.

Інновація — 1) вкладення коштів в економіку, що забезпечує зміну техніки та технології; 2) нова техніка, технологія, що є результатом досягнень науково-технічного прогресу. Істотним чинником інновації є розвиток винахідництва, раціоналізації, поява великих відкриттів

Галузева наука — сфера науково-технiчної та виробничої дiяльностi, що поєднує прикладнi науковi дослiдження, дослiдно-конструкторськi, проектно-технологiчнi та пошуковi роботи з розробкою iнновацiйних проектiв, виготовленням дослiдних зразкiв або партiй науково-технiчної продукцiї. Відповідно галузева наукова установа — це організація, науково-технiчна дiяльнiсть якої спрямована на створення нових або значне удосконалення чинних наукових i науково-технiчних знань до стадiї практичного використання на пiдприємствах окремих галузей економiки.

Близьке до цього поняття — прикладна наука. Це наука, спрямована на отримання конкретного наукового результату, який актуально або потенційно може використовуватися для задоволення приватних або громадських потреб.

Безпосередня мета прикладних наук — застосування результатів фундаментальних наук для вирішення не тільки пізнавальних, але і практичних проблем. Тут критерієм успіху служить не тільки досягнення істини, а й міра задоволення соціального замовлення. Важливу роль виконують розробки, які переводять результати прикладних наук у форму технологічних процесів, конструкцій, соціоінженерних проектів. Наприклад, відома система стабілізації трудового колективу в Донецькій області (СТК) спочатку розроблялася в рамках фундаментальної соціології, спираючись на її принципи, теорії, моделі. Після цього її конкретизували, не тільки надали їй закінчену практичну форму, але й визначили терміни реалізації, необхідні для цього фінансові та кадрові ресурси.

Взаємозв'язок фундаментальних і прикладних наук

Науки
фундаментальні	прикладні
Біологія
ботаніка	рослинництво
зоологія	твариництво
генетика	селекція, клонування
антропологія	медицина
Хімія
неорганічна хімія	металургія
органічна хімія	технологія пластмас
коллоїдна хімія	хімія барвників
хімія води	промисловий гідроліз
Фізика
теоретична механіка	технічна механіка
оптика	технічна оптика
електродинаміка	радіоелектроніка
атомна фізика	атомна електроніка
Математика
кібернетика	Програмування
теорія інформації	інформатика
теорія ймовірності	математична статистика

У фундаментальної та прикладної науки різні методи і предмет дослідження, різні підходи і кут зору на соціальну дійсність. У кожної з них свої критерії якості, свої прийоми і методологія, своє розуміння функцій вченого, своя власна історія і навіть своя ідеологія. Іншими словами, свій світ і своя субкультура. Фундаментальна та прикладна науки — два абсолютно різні типи діяльності. Спочатку, а це відбувалося ще в античні часи, відстань між ними було незначна і майже все, що відкривалося у сфері фундаментальної науки відразу ж або в короткі терміни знаходило застосування на практиці. Приміром, Архімед відкрив закон важеля, який негайно був використаний у військовому та інженерній справі. А древні єгиптяни відкривали геометричні аксіоми, в буквальному сенсі не відриваючись від землі, оскільки геометрична наука виникла з потреб землеробства. Але в подальшому відстань між фундаментальною і прикладною науками збільшувалась і сьогодні досягло максимуму. Нині друга реально втілює менше 1% відкриттів, зроблених в чистій науці. У 1980-ті роки американці провели цікаве дослідження (мета — оцінка практичної значимості наукових розробок, їх ефективності). Понад 8 років кілька дослідницьких груп аналізували 700 технологічних інновацій у системі озброєнь. Результати приголомшили загал: виявилося, що джерелом 91% винаходів є прикладна технологія і тільки 9% — досягнення в сфері фундаментальної науки. Причому з них лише у 0,3% лежить сфері чистих (фундаментальних) досліджень. Існує таке образне визначення прикладної науки і пов'язаної з нею інноваційної діяльності. «Наука — це перетворення грошей у знання, а інновація — це перетворення знань в гроші». Інноваційна діяльність повинна закінчитися не дослідженнями, а комерціалізацією — виходом на ринок з продукцією, що має споживчий попит. У практичному плані необхідно вибудувати і узаконити послідовність обов'язкових взаємопов'язаних дій щодо створення інноваційних проектів. Йдеться насамперед про: 1) отримання нових вихідних знань або використання існуючих для розробки концепції інноваційного проекту; 2) прикладні дослідження та розробку технологій; 3) власне проект і виробництво кінцевої продукції; 4) заходи щодо забезпечення ринкового збуту, тобто комерціалізацію. На жаль, нині цей послідовний ланцюжок розірваний в багатьох сенсах. Насамперед — в організаційно-управлінському (приналежність галузевих інститутів до різних відомств); фінансовому (різні принципи фінансування НАН України, ВНЗ, галузевих НДІ, центрів, проектних організацій); ринковому (немає зворотного зв'язку ринку і розробок). Причини занепаду галузевої науки вУкраїні. Перше. Говорячи про науково-технологічної частини цього ланцюжка, потрібно визнати, що існуюче з початку 1990-х років поняття «наука» асоціюється винятково з НАН України і ВНЗ. Але це далеко не так. Адже фундаментально-орієнтовані та прикладні дослідження проводять саме галузеві інститути, науково-виробничі центри, КБ. Вони ж — розробники конкретних технологій.

Друге. Ототожнення наукових досліджень з інноваціями та покладання відповідальності за інноваційну економіку винятково на НАН України. Однак, як правило, нині ця структура що не спроможна відігравати цю роль. Третє. Сама процедура відбору інноваційних проектів вимагає серйозного коригування, серйозного обгрунтування необхідності бюджетних вливань на підставі об'єктивного вивчення споживчого попиту фінішної продукції. Проекти в обов'язковому порядку повинні містити всі складові інноваційного циклу. Четверте. Критеріями оцінки «інноваційності» наукових центрів вважаються кількість публікацій, індекси цитування тощо. Безперечно, це важливі показники. Але варто звернути увагу на низьку захищеність нашого інтелектуального продукту. Що потрібно зробити, аби виправити ситуацію з прикладною наукою та інноваційною діяльністю: 1. Узаконити поняття інноваційної діяльності з усіма її складовими, включаючи кінцеву мету — комерціалізацію фінішного продукту. 2. Однозначно визначити розуміння науки в сукупності з усіма її складовими (фундаментальна, фундаментально-орієнтована, прикладна) і прийняти єдиний порядок бюджетної підтримки. 3. Змінити процедуру відбору інноваційних та VIP-проектів. 4. Уточнити критерії оцінки інноваційності наукових центрів.

Третій сектор науки в Україні представляє наука ВНЗ. Навчальні заклади мають спеціальні підрозділи (проблемні та галузеві лабораторії, науково-дослідні частини тощо), які виконують чималий обсяг науково-дослівдницьких робіт.

Варто зазначити, що у розвинених країнах наука розвивається, перш за все, у навчальних закладах, де ведеться підготовка фахівців. У нас натомість ще з радянських часів наука розділена: на академічну, яка фінансувалася державою, і науку вищих навчальних закладів. Очевидно у майбутньому виникне реальна потреба зробити науковий сектор за світовим принципом, тобто щоб наука розвивалася там, де ведеться підготовка фахівців.

Кілька років тому в Україні започатковано надання статусу дослідницького крупним вітчизняним університетам, що мають великі традиції та відповідну матеріально-технічну базу для проведення інтенсивних наукових досліджень. Відрадно, що першим цей статус у 2009 році отримав Національний університет “Львівська політехніка”.

Дослідницький університет — це національний вищий навчальний заклад, що має вагомі наукові здобутки, провадить дослідницьку й інноваційну діяльність, забезпечує інтеграцію освіти та науки з виробництвом, бере участь у реалізації міжнародних проектів і програм. Статус дослідницького надається вузові з метою підвищення ролі університету як центру освіти і науки, підготовки висококваліфікованих наукових і науково-педагогічних кадрів, упровадження в практику наукових досягнень, технічних і технологічних розробок, реалізації разом з іншими вищими навчальними закладами та науковими установами спільних програм за пріоритетними напрямами фундаментальних і прикладних наукових досліджень для розв'язання важливих соціально-економічних завдань у різних галузях економіки.

Основними завданнями дослідницького університету в науковій і інноваційній діяльності є:

• здійснення разом з Національною та галузевими академіями наук фундаментальних і прикладних наукових досліджень за визначеними пріоритетними напрямами наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності;

• реалізація інноваційних проектів розроблення, впровадження та виробництва нової високотехнологічної продукції;

• інтеграція освіти та науки з виробництвом шляхом створення навчально-науково-виробничих об'єднань, базових кафедр, лабораторій разом з інститутами Національної та галузевих академій наук і підприємствами, установами та організаціями;

• випуск та реалізація експериментальних зразків нової техніки, технологій та малосерійної наукоємної продукції;

• забезпечення охорони об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема інноваційних розробок університету.

Основними завданнями дослідницького університету в міжнародній діяльності є:

• участь у реалізації міжнародних проектів і програм, у науково-практичних конференціях, семінарах та виставках;

• створення спільних з іноземними партнерами наукових центрів, інститутів, інших об'єднань для виконання освітніх і науково-дослідницьких програм з видачею студентам, аспірантам та докторантам відповідних документів про освіту.

Львівська політехніка – одна з найдавніших академічних технічних шкіл у Європі і перша на українській землі. Як Технічна академія вона відчинила свої двері 4 листопада 1844 року і її першим директором був Флоріан Шіндлер.

Львівська політехніка нагромадила багаті традиції щодо навчання в виховання студентів, а також фундаментальних досліджень в галузі фізики, електроніки, механіки, хімії та хімічних технологій, математичних наук, приладобудування, геодезії, будівництва тощо. Засновниками визнаних наукових шкіл і напрямків у різний час були такі видатні вчені як професори С. Ямпольський, О. Харкевич, К. Карандєєв, О. Андрієвський, М.Шульга, М. Медвідь, Б. Швецький, В. Кочан, Т. Юрженко, Ю. Величко, Т. Губенко, В. Кияниця, Є. Замора, Д. Толопко, В. Тихонов, К. Галабуцька, Л. Шпинова, М. Мигаль, Г. Мещеряков та багато інших. З 1920 до 1924 року у Львівській політехніці працював один з творців функціонального аналізу, фундатор знаної у світі Львівської математичної школи Степан Банах.

Вчені університету нині виконують фундаментальні та прикладні дослідження в межах наукових шкіл, які працюють тут впродовж багатьох років.

Заснована професором В. Круковським наукова школа з приладобудування була розвинута академіком А.А. Харкевичем, членом-кореспондентом НАН України К.Б. Карандєєвим, професорами Б.Й. Швецьким, І.М. Вишенчуком. Сьогодні в ній плідно працюють професори Б.І. Стадник, П.Г. Столярчук та Я.Т. Луцик. Представники цієї школи створили понад 500 зразків унікальних електронних вимірювальних приладів і систем високої точності та надійності, які за своїми характеристиками випереджують світові аналоги. За створення цих приладів 9 науковців стали лауреатами трьох Державних премій в галузі науки і техніки.

У Львівській політехніці впродовж багатьох років плідно працює єдиний в Україні геодезичний інститут, який теж має давні наукові традиції. Так, професор М.К. Мигаль створив власну теорію фігури Землі, професор Г.О. Мещеряков виконав фундаментальні дослідження в галузі математичної картографії та очолив дослідження фігур небесних тіл Сонячної системи, результати яких одержали світове визнання. Ці традиції сьогодні продовжують професори А.О. Дорожинський, П.М. Зазуляк, Я.М. Костецька, Л.М. Перович, О.М. Марченко.

Засновниками наукових шкіл з хімії та хімічної технології були професори Т.І. Юрженко, Д.К. Толопко, академік Р.В. Кучер, К.А. Галабутська, Я.П. Беркман, В.А. Тихонов, Б.С. Гриненко, К.Н. Михалевич.

Традиції будівельної наукової школи, започаткованої професорами А.С. Курилом та І.О. Багенським, продовжують професори Ф.Є.Клименко, Б.С. Гнідець.

Національний університет “Львівська політехніка” нині складається з 19 інститутів: 16 навчально-наукових, Інституту дистанційного навчання, Міжнародного інституту освіти, культури та зв'язків з діаспорою та науково-дослідного конструкторського інституту. Тут діє 110 кафедр та десятки загальноуніверситетських підрозділів. Всього навчається понад 36 тисяч студентів.

Львівська політехніка має розвинуту інфраструктур та потужну матеріально-технічну базу, яка забезпечує підготовку фахівців з вищою освітою за 60 бакалаврськими напрямами та 121 спеціальністю, а також проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень високого рівня за широким спектром напрямів.

У структурі університету — потужна науково-дослідна частина, шість коледжів та дві гімназії, науково-технічна бібліотека, видавництво, студентське проектно-конструкторське об’єднання, бізнес-інкубатор, технопарк, музей, Народний дім «Просвіта», два навчальні полігони.

Кілька років тому у Львівській політехніці створений і успішно функціонує Інтелектуальний навчально-науковий центр професійно-кар’єрної орієнтації, котрий включає у своєму складі, зокрема, Малу технічну академію наук. Серед головних функцій, шо покладені на нього, вузлове місце належить популяризація науково-технічних знань серед школярів, активна участь у висвітленні даної тематики у ЗМІ. Опрацьовується концепція заснування на канала «Львів-ТБ» циклової телевізійної програми, головною тематикою якої буде пропаганда науково-технічних знань.

На основі багаторічної теоретичної і екпериментальної діяльності в університеті склалися відомі в Україні та за її межами наукові школи в галузях радіотехніки та електроніки, приладобудування і електротехніки, фізики, механіки і математики, геодезії, будівництва і архітектури, хімії та хімічної технології, електромеханіки, комп'ютерних наук та інженерії, економіки та менеджменту тощо.

Науковці Львівської політехніки відомі як в Україні, так і за її межами. Серед них — професори Воронов С.А., Гнідець Б.Г., Готра З.Ю., Дудикевич В.Б., Клименко Ф.Є., Крикавський Є.В., Кузьмін О.Є., Лозинський О.Ю., Островський А.Л., Петрович Й.М., Рудницький A.M., Стадник Б.І., Шевчук В.У., Яворський В.Т., Ятчишин Й.Й. та багато інших. Більшість із них беруть активну участь в науковій комунікації, виступають авторами кваліфікованих науково-популярних виступів у мас-медіа.

У Національному університеті «Львівська політехніка» виконується широкий спектр досліджень з пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки. Зокрема, значні здобутки науковці Львівської політехніки мають у таких високотехнічних напрямках як створення новітніх матеріалів чи нових високоефективних технологій. Серед останніх розробок можна відзначити:

1. напівпровідникові матеріали, які не мають аналогів у світі, щодо стійкості до радіаційного опромінення. На основі цих матеріалів розроблені високоточні сенсори та вимірювальні системи, стабільні в умовах великих потоків нейтронів. Ці системи пройшли випробування в провідних наукових центрах США, Японії та Росії;

2. полімерні матеріали з поверхнею, що має біоцидні властивості і можуть застосовуватись для протезування та виготовлення устаткування харчових та медичних закладів;

3. електрохімічні системи із фото - е.р.с. ≥ 0.4В у видимій області спектру для перетворення і безпосереднього акумулювання сонячної енергії, які дає змогу фотозаряд електронного шару до 50 Ф/г (в конденсаторному режимі) і розряд його в темноті з 80 % кулонівською ефективністю та акумулювання сонячної енергії питомою енергоємністю 117 Вт год./кг. і віддача її в темноті з 75 % кулонівською ефективністю при майже вдвічі нижчій собівартості у порівнянні з кращими іноземними аналогами й практично стовідсотковій надійності;

4. нову універсальну технологію одержання латексних полімерів зі складною морфологією частинок типу «ядро-оболонка» із застосуванням пероксидних олігомерів, що дозволяє виробляти широку гаму різноманітних продуктів, в тому числі: економічні високоякісні вододисперсійні фарби; модифікатори ударної в'язкості для полімерних композитних матеріалів; носії поверхневозалежних мікроорганізмів; мікросфери для імунодіагностик; порожнисті полімерні мікросфери;

5. новітню технологію нанесення на вентильні метали захисного конверсійного покриття з високими функціональними характеристиками, що відповідають кращим світовим аналогам. Такі покриття використовуються в радіоелектронній, машинобудівній, хімічній промисловостях для захисту металевих конструкцій від корозії, електричних, механічних та теплових навантажень.

Свідченням високої кваліфікації науковців Львівської політехніки є і проведення робіт зі створення технології отримання ефективного комплексного протигрибкового препарату з багатовекторними фармакодинамічними проявами для лікування різних мікозів шкіри та оніхомікозу нігтів.

Результати фундаментальних досліджень знаходять своє подальше втілення в прикладних розробках, які мають вагоме значення для промисловості регіону та держави в цілому. Серед таких розробок можна виділити:

• автоматизовану систему керування розосередженими об'єктами нафтовидобутку, що дає можливість здійснювати достовірний оперативний контроль та технічну діагностику стану обладнання кожної із свердловин, визначати та задавати режими їх роботи, захищати обладнання від несанкціонованого доступу та, в кінцевому результаті, забезпечує: збільшення видобутку нафти із свердловини, зменшення енергозатрат, попередження виникнення аварійних ситуацій, збільшення міжремонтного періоду обладнання свердловин. Дана розробка не має аналогів в Україні;

• прості і високоефективні установки очищення природного газу від сірководню хінгідронним методом, які не мають аналогів в світовій практиці. Процес очищення є екологічно завершеним, характеризується м'яким технологічним режимом, низькими питомими капітальними та експлуатаційними затратами і дозволяє утилізувати сірку у вигляді дрібнодисперсного порошку (3...5 мкм), який легко переробити у цінні для сільського господарства препарати - «Колоїдна сірка», «Сірка - 80 %-ний змочуючий порошок»;

• системи обліку енергоносіїв;

• засоби формування багатоспектральних зображень при дистанційному зондуванні за допомогою різних скануючих систем і методи підвищення просторової роздільної здатності зображень та виділення корисної інформації;

• комплекс обладнання і устаткування та програмного забезпечення для діагностування зварних з'єднань нафтогазопроводів тривалої експлуатації та оцінки їх залишкового ресурсу.

Науковцями університету створено апаратуру для опрацювання сигналів нового технологічного покоління, яка дає змогу суттєво збільшити роздільну здатність сканерів до рівня, на якому сьогодні працюють космічні апарати провідних держав світу. В рамках Національної космічної програми України виконуються роботи по створенню бортової апаратури для сканерів космічного апарату «МС-2-8» («Січ-2»).

Про високий рівень наукових розробок Львівської політехніки свідчать і перелік її партнерів, серед яких Міністерство оборони України, Національне космічне агентство, ЗАТ «Південьмаш», КБ «Південне», Київський завод «Арсенал», НАК «Нафтобаз».

Одним із факторів підвищення ефективності наукової роботи є виконання досліджень на замовлення іноземних наукових установ, фірм та закладів. Слід відзначити, що упродовж останніх років значно активізувались науково-технічні зв'язки із закордонними закладами в галузі науково-дослідних та дослідно- конструкторських робіт. За ці роки університетом виконувались роботи на замовлення таких країн як: США - компаній «Шервін-Вільямс» та РР Industries Іnc; Німеччини - компанії «Аврора Віндровес»; Польщі - компанії «Мостосталь CAEDLCE с.а.» (Польща); Словаччини - компанії «HEFRA»; Іспанії - дослідного технологічного центру Ла Уределла; Росії - Федерального державного унітарного підприємства «Науково-дослідний інститут прецизійного приладобудування» (Російське Космічне Агентство); ОКБ МЭИ; ВАТ Ракетно-космічної корпорації «Енергія»; ВНДІ оптико-фізичних вимірювань (Росія); Єгипту - Національного управління по дистанційному зондуванні Землі і космічних наук «EGYPTSAT-І», а також Великобританії, Канади, Франції, Італії, Австрії, Швейцарії, Болгарії, Білорусії.

В університеті виконується великий обсяг досліджень за міжнародними грантами, програмами, проектами. На сьогоднішній день діє 61 комплексна угода про науково-технічне співробітництво із зарубіжними установами та фірмами.

Важко також переоцінити важливість маркетингу науково-технічної продукції. Тому постійно проводиться широка реклама основних наукових напрямків та окремих наукових розробок університету на світовому науковому ринку. Цьому сприяє активна участь вчених університету в міжнародних наукових конференціях, симпозіумах та виставках. Тільки за останні 5 років на міжнародних виставках експонувалось біля 600 розробок та експонатів університету, одержано біля 400 патентів на винаходи. У 2003 р. на виставці в Ганновері було представлено 10 розробок Львівської політехніки. Не менш важливою є участь науковців Львівської політехніки в міжнародних конкурсах та програмах з метою отримання індивідуальних стипендій для проведення наукових досліджень і для поїздок на наукові стажування та міжнародні конференції. Такі стипендії надавалися Німецькою службою академічного обміну ДААД, Австрійською службою академічного обміну ОАБ, НАТО, Радою Європи, канадськими фірмами, університетами Австрії, Ірландії, Німеччини, Польщі, США, Франції, Швейцарії, Японії.

На жаль, повної реалізації критеріїв наукової діяльності в українських самоврядних дослідницьких університетах (а їх зараз 15) не досягнуто. Дуже низьким залишається і їх вплив на інноваційний розвиток національної економіки. Як зауважує ректор Київського національного університету “Київський політехнічни інститут” В.Згуровський, вітчизняні університети як серйозні учасники інноваційного процесу поки не сприймаються. І на це є вагомі підстави, адже переважна кількість масштабних наукових досліджень виконується в системі НАН України.

Традиційно вважалося, що для класичної освіти тісна взаємодія з високотехнологічним виробництвом не є природною, і не кожному студенту, який здобуде базову освіту, будуть потрібні підприємницькі знання і навички. Але чи є правильним відсторонення студентської молоді від інноваційного виховання та інноваційної діяльності? Чому найбільш успішні інноваційні системи світу сформовані навколо університетів: Силіконова долина – навколо Стенфордського університету, Бостонський інноваційний мегаполіс – навколо Mаcсачусетського технологічного інституту, Шведське наукове місто Кіста Сіті – навколо Королівського технічного університету? Відповідь полягає в тому, що університет – це місце, через яке проходять тисячі і десятки тисяч студентів з новими ідеями, а ці ідеї за сприятливих умов можуть бути успішно комерціалізовані і виведені на ринки.

Крім того, всі успішні інноваційні системи світу об'єднані загальним принципом. В них університет є не лише учасником інноваційного процесу, а й виступає його ядром. Він стає головним центром докладання державних зусиль і ресурсів для розвитку інновацій. Університети такого типу прийнято називати дослідницькими, або підприємницькими. Звичайно, дослідницький університет зберігає академічну складову, але при цьому працює одночасно у трьох взаємозалежних напрямах: 1.Навчання; 2. Наукові дослідження; 3.Інноваційне впровадження високих технологій та виведення їх на ринки чи технологічний трансфер.

У нашій країні за такою моделлю вже п'ятий рік працює науковий парк "Київська політехніка", створений у грудні 2006 року. За юридичною формою це корпорація, яка на основі спільних інтересів учасників об'єднала сьогодні 55 іноземних та українських високотехнологічних компаній, близько сотні наукових груп і лабораторій, що створюють для компаній потік конкурентоспроможних ноу-хау, понад 20 інженерних факультетів, що готують для них високоякісний персонал, кілька венчурних та інвестиційних фондів, які виступають інвесторами окремих стартап-проектів. Велика кількість студентів працює в компаніях парку і створює в його структурі власні маленькі компанії для виведення на ринок своїх винаходів і проектів.

За п'ять років науковому парку вдалося вивести на ринок понад 150 інноваційних продуктів із значним соціальним та економічним ефектом. Як показала практика, таке інноваційне середовище є надзвичайно чутливим до швидкого сприйняття кращого світового досвіду.

У цій моделі головними учасниками інноваційного процесу повинні бути держава, яка ресурсно, політично і законодавчо підтримує такі острівці прориву, університети й наукові установи, які стають системоутворюючими елементами інноваційного процесу, і бізнес, який є головним замовником і провідником високих технологій на ринки.

Неодноразові спроби реформувати національну науку і освіту залишалися і залишатимуться "косметичними", оскільки ніколи не мали цілісного міжгалузевого характеру і не спрямовувалися на інноваційний розвиток держави. Вони жодним чином не об'єднували в єдиному комплексі виробничу сферу і її кадрове та наукове супроводження. У країні відсутня концентрація інтелектуальних ресурсів на стратегічно важливих напрямках розвитку. В цілому у нас більше 30 розпорядників бюджетних коштів, які спрямовуються на науку. Діють вони за своїми локальними програмами, без загальної координації і спільних цілей.

Що ж потрібно змінити в країні, щоб вона почала рухатися шляхом інноваційного розвитку?

Перше. Розробити дієву державну політику, спрямовану на пріоритетний науково-технологічний розвиток (досі така політика тільки декларувалася).

Друге. Створити керовану інноваційну модель розвитку держави за напрямами, що відповідають природним і людським ресурсам країни, геополітичному стану і географічному положенню України. На основі цих пріоритетів необхідно створити стратегічні програми розвитку або національні програми, які об'єднають власні наукові розробки, власний кадровий супровід, виробничий сектор і бізнес.

Третє. Доцільно вжити комплекс заходів, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності національної науки та освіти. З широкого спектра наукових досліджень і підготовки кадрів, які традиційно здійснюються в Україні, необхідно виділити ті, де існують відповідні умови для створення так званих островів прориву (потужні наукові школи, матеріальна база, лідерські позиції тощо).

Четверте. Для зменшення розриву між академічною та університетською наукою доцільно створити такі спільні освітньо-наукові середовища, в яких наука передає освіті останні досягнення, формуючи її передовий зміст, а освітня компонента наповнює наукову сферу талановитою молоддю. У таких середовищах практично зникне межа між дослідженням і дипломною чи курсовою роботою, між викладачем і вченим.

П'яте. Необхідно завершити формування єдиного законодавчого поля інноваційної діяльності шляхом внесення доповнень до кількох десятків прийнятих раніше законів і різних відомчих документів та їх взаємного узгодження. А в цілому вже настав час для підготовки та прийняття Інноваційного кодексу України.

Дуже важливою складовою законодавчого поля інноваційної діяльності мають стати закон і нормативні акти, які врегулювали б питання про надання податкових і митних пільг технологічним паркам. Вважаємо, що такі преференції необхідно залишити лише для невеликої кількості проектів національного масштабу.

Світовий досвід розвитку дослідницьких університетів. Див. Статтю “Основні тенденції та стандарти дослідницьких університетів світового класу”. Автор Лариса Іванюк

В Росії нині активно втілюється інноваційний проект "Сколково". Безсумнівно, він відкриває перед росіянами колосальні перспективи. Що стосується України, то, на наш погляд, спроба повторити цей проект у себе буде невдалою. Насамперед тому, що при нинішньому стані економіки їй дуже складно сконцентрувати кошти в розмірі 4-6 млрд дол. на будівництво нового інноваційного міста. По-друге, за нинішнього рівня інноваційної політики України, несприятливого податкового законодавства до нас не підуть авторитетні міжнародні компанії з "хай-теку". По-третє, на новому місці неможливо навіть за кілька десятиліть створити дослідницький університет високого рівня, з визнаними науковими школами, традиціями, стандартами. А саме університет має бути ключовою ланкою такого науково-технологічного комплексу. Крім того, ефективне функціонування подібних інноваційних міст можливо тільки за наявності у них необхідних соціальних умов і культурного середовища, що нереально створити на новому місці. По-четверте, не дуже віриться в успіх інноваційних проектів, коли держава бере участь в управлінні ними, у бюджетному фінансуванні і т. ін. Головна роль держави повинна полягати у створенні сприятливих умов і правил розвитку інновації. Наприклад, найбільші інноваційні проекти світу створені молодими винахідниками без безпосередньої участі держави. Це "Майкрософт", "Еппл", "Фейсбук", "Х’юлет Паккард" та інші.

Якщо ж повернутися до можливості створення інноваційних середовищ в Україні, то такі середовища могли б успішно створюватися на базі вже існуючих університетських та наукових центрів індустріально і науково розвинених регіонів України, де збереглися наукові та інженерні школи, де в нових умовах відродилися високотехнологічні виробництва, де є розуміння владою безальтернативності інноваційного розвитку свого регіону.